"13" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/79994/11
Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -судді Олексієнка М.М. (доповідач),
суддів: Зайцева М.П.,
Шведа Е.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької обл. від 27 травня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради (далі -УПСЗН), Головного управління державного казначейства України в Донецькій області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення, -
У квітні 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив: визнати неправомірними дії УПСЗН щодо відмови в перерахунку та виплаті йому недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2000-2008 роки; стягнути з допомогу на оздоровлення за 2000-2008 роки у сумі 12471,50 грн.; зобов'язати відповідача у наступні роки нараховувати і виплачувати допомогу на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати, яка встановлюється кожен рік законами України про державний бюджет.
Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької обл. від 27 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії УПСЗН щодо відмови ОСОБА_2 у здійсненні донарахування компенсаційних виплат щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2007-2008 роки. Стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_2 недоотриману суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2007-2008 роки в розмірі 8281,60 грн. У решті в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі представник УПСЗН, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами попередніх інстанцій, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує на те, що УПСЗН є органом виконавчої влади, тому при виплаті пенсій чорнобильцям керувався постановами Кабінету Міністрів України. Судами для обрахування соціальної допомоги безпідставно застосовано розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Також судами безпідставно поновлено строк звернення до адміністративного суду.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з наступних підстав.
Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відноситься до категорії - 1 осіб, що постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 2 групи, у зв'язку з чим має право на щорічну допомогу на оздоровлення та виплату одноразової компенсації за ушкоджене здоров'я, передбачену статтею 48 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі - Закон №796-XII).
Розрахунок щорічної допомоги позивачу УПСЗН проводило за правилами, встановленими постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення розміру щорічної допомоги на оздоровлення, суди, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, дійшли правильного висновку, що до даних спірних правовідносин застосуванню підлягає стаття 48 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам I і II групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Таким чином, вихідним критерієм обчислення цих виплат є мінімальна заробітна плата. Розмір мінімальної заробітної плати на 2003 рік встановлювався Законом України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік», на 2004 -2005, 2007-2008 роки законами України про державний бюджет на відповідні роки.
Водночас суми, з яких здійснювався розрахунок виплат позивачу, передбачених Законом № 796-XII, визначалися згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначеною постановою, всупереч вимогам Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню стаття 48 Закону № 796-ХІІ.
Колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позовних вимог за 2006 рік. Законом України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»зупинено на 2006 рік дію пунктів статей вказаного Закону в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Щодо задоволення позову за 2007 рік необхідно зазначити, що судами в цій частині не вірно застосовано законодавство, яке діяло у цей період.
Зокрема, з 1 січня 2007 року дію статті 48 Закону № 796-XII зупинено в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України від 19 грудня 2006 року N 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Зупинення дії абзацу третього частини четвертої статті 48, передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-V Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Це означає, що з 9 липня 2007 року дія абзацу третього частини четвертої статті 48 відновлена.
Проте як вбачається з матеріалів справи, виплата у 2007 році була проведена 16.04.2007 року, що виключає можливість задоволення позову за цей період, оскільки такі виплати проведені відповідно змін, що були внесені до статті 48 Закону № 796-XII.
Крім того, судами присуджено до стягнення з УПСЗН суми в конкретному грошовому визначенні. Проте такий висновок є помилковим. При визначенні способу захисту, судами не враховано положення, передбачені статтями 105, 162 КАС України. Відповідно до пунктів 4 частини четвертої статті 105, частини другої статті 162 КАС України стягнення з відповідача -суб'єкта владних повноважень коштів можливе лише на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю. Установивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні відносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідачів здійснити нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.
Суди не розглядали питання пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки ні в запереченнях до позовної заяви, ні в судових засіданнях на цьому не наполягав відповідач, хоча відповідно до положень частини другої статті 99, частини першою статті 100 КАС України в редакції Закону №2747-ІV для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався, на час виникнення спірних правовідносин, річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як свідчать встановлені судами обставини, представник відповідача в судовому засіданні не наполягав на відмові у задоволенні позову саме з підстав пропущення строків звернення до суду, тому районний суд правомірно задовольнив позовні вимоги за період з 2003 по 2005 рік, з чим погодився апеляційний суд, визнавши позов обґрунтованим.
Згідно статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального в частині задоволення позову за 2007 рік, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради задовольнити частково.
Постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької обл. від 27 травня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року скасувати в частині стягнення з Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на користь ОСОБА_2 недоотриману щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2007 рік. У задоволенні позову в цій частині відмовити.
В решті постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької обл. від 27 травня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2010 року залишити без змін.
Постанова може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239? Кодексу адміністративного судочинства України.