"13" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/75725/11
Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -судді Олексієнка М.М. (доповідач),
суддів: Зайцева М.П.,
Шведа Е.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дергачівського районного суду Харківської області від 4 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області (далі -УПФ) про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги, -
У липні 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив: визнати неправомірною та такою, що порушує Конституцію України невиплату йому як учаснику війни щомісячного підвищення до пенсії на 50% мінімальної пенсії за віком; стягнути з відповідача різницю щомісячного підвищення до пенсії на 50% мінімальної пенсії за віком за 2004-2009 роки.
Постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 4 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 липня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що зміни внесені до частини четвертої статті 14 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(далі -Закон №3551-XII) звужують його права, які гарантуються Конституцією України.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з 1 січня 2007 року частина четверта статті 14 Закону №3551-XII викладена в іншій редакції, тому позивач вже не мав права на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 50 %, а лише 10%., які йому нараховувались і виплачувались.
Щодо вимог за 2004-2006 роки, то судами відмовлено у позові з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду.
З таким висновком погоджується колегія суддів касаційної інстанції, оскільки він відповідає вимогам законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 протягом 2004-2006 років отримував пенсію та підвищення до пенсії як учасник війни, проте не у відповідності до вимог Закону №3551-XII, а у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України №831 від 26.07.1996 року, №1686 від 10.11.2000 року, №1 від 03.01.2002 року.
Згідно частини четвертої статті 14 вказаного Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 75 процентів мінімальної пенсії за віком, іншим учасникам війни - на 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 05.10.2005 року № 2939-IV «Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частину четверту статті 14 викладено в такій редакції: «Учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність». Зміни набули чинності з 1 січня 2007 року.
Починаючи з 01.01.2007 року позивач отримував надбавку як учасник війни в розмірах, передбачених частиною четвертою статті 14 Закону №3551-XII, а саме 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Згідно встановлених судами обставин справи позивач звернувся в суд з позовом у липні 2009 року з позовними вимогами про підвищення пенсії на 50% від мінімальної пенсії за віком, коли вказана норма вищенаведеного Закону не діяла і втратила чинність у зв'язку із внесеними змінами. Застосування законодавчої норми, яка втратила чинність процесуальним законодавством не передбачено, тому в позові в цій частині відмовлено обґрунтовано.
Колегія суддів погоджується з висновком судів і в частині застосування строків звернення до адміністративного суду. Відповідно до частини другої статті 99, частини першої статті 100 КАС України (в редакції Закону України від 06.07.2005 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався, на час виникнення спірних правовідносин, річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Згідно зібраних та досліджених у справі доказів, позивач звернувся до суду в 2009 році з вимогою про виплату підвищення до пенсії за 2004-2009 роки. При цьому, не надав жодного доказу поважності причин пропуску строку. На відмові в задоволенні позову з цих підстав наполягав представник відповідача, тому суд першої інстанції правомірно застосував положення вище згаданих норм Закону.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Дергачівського районного суду Харківської області від 4 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 липня 2010 року - без змін.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239? Кодексу адміністративного судочинства України.