вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
15 листопада 2012 р. Справа №2а-11750/12/0170/10
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Кудряшової А.М.,
при секретарі судового засідання - Ждані В.Є.,
за участю представників сторін:
від позивача - Шеряко С.А., довіреність № б/н від 22.10.2012 року;
від відповідача - Мирошніченко К.С., довіреність № б/н від 01.03.2012 року,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дакорт»
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дакорт» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004422204 від 10.10.2012 року, прийняте державною податковою інспекцією у м. Сімферополі в АР Крим, відповідно до якого ТОВ «Дакорт» має сплатити до бюджету податку на прибуток у сумі 630706,00 гривень, з яких 625004,00 гривень основного платежу; 5702,00 гривень штрафні санкції, та податкового повідомлення-рішення № 0004412204 від 10.10.2012 року, прийняте Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі в АР Крим, відповідно до якого ТОВ «Дакорт» має сплатити до бюджету податку на додану вартість у сумі 717920,75 гривень, з яких 575287,00 гривень - основного платежу, 142633,75 гривень - штрафні санкції.
Позов мотивовано помилковістю висновків проведеної відповідачем перевірки, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Так, позивач зазначає, що донарахування податку на додану вартість відбулось на підставі зменшення податкового кредиту позивача за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року та, відповідно, зменшення валових витрат за перевіряє мий період по взаємовідносинам з ТОВ «Стандарт Ві», ПП «Премєрпродукт-Днепр», ТОВ «Хорвакс-Технології», ПП «Укрторгпартнер», ТОВ «Реал Бізнес», ТОВ «Укртехбізнес», ПП «Альдан», ТОВ «Гарант Інвест Сервіс», ТОВ «Мірний», ПП «Драфт Сервіс», ТОВ «Джонаколд», ТОВ «Юбітрейд»,ТОВ «Промін-Н», ТОВ «Компанія Май».
Позивач зазначає, що укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з ПДВ та витрати сформовано на підставі належних чином оформлених податкових накладних, висновок податкового органу, на думку позивача, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні адміністративного позову з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечував, на підставах, вказаних у запереченнях до адміністративного позову.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.
Судом встановлено, що ТОВ «Дакорт» є юридичною особою, зареєстрованою 16.03.2009 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію (а.с. 14).
Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Дакарт» є юридичною особою, яка зобов'язана виконувати обов'язки, покладені на неї законами у зв'язку зі здійсненням діяльності.
Судом встановлено, що у період з 27.08.2012 року по 21.09.2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у місті Сімферополі проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Дакорт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року.
Результати перевірки знайшли своє відображення у акті № 6210/22-8/36394005 від 28.09.2012р. (а.с. 17-153).
Згідно акту перевірки відповідачем встановлено порушення, зокрема:
- п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 187.1 ст. 187, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-VI у результаті чого донараховано основного платежу з ПДВ у сумі 575287,00 гривень.
- п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14, розд. 1, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-VI у результаті чого донараховано основного платежу з податку на прибуток у сумі 625004,00 гривень.
Зазначені висновки ДПІ у м. Сімферополі ґрунтуються на тому, що за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з контрагентами - ТОВ «Стандарт Ві», ПП «Премєрпродукт-Днепр», ТОВ «Хорвакс-Технології», ПП «Укрторгпартнер», ТОВ «Реал Бізнес», ТОВ «Укртехбізнес», ПП «Альдан», ТОВ «Гарант Інвест Сервіс», ТОВ «Мірний», ПП «Драфт Сервіс», ТОВ «Джонаколд», ТОВ «Юбітрейд»,ТОВ «Промін-Н», ТОВ «Компанія Май», які, як зазначає відповідач мають стан «0» - визнані банкрутами, не мають достатніх основних засобів для здійснення господарської діяльності.
На цій підставі, відповідач робить висновок, що ТОВ «Дакорт» перерахувало кошти на рахунки вищезазначених контрагентів без мети реального настання передбачених наслідків та відповідно ст. 228 ЦК України, зазначені угоди є нікчемними.
На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004422204 від 10.10.2012 року, відповідно до якого ТОВ «Дакорт» має сплатити до бюджету податку на прибуток у сумі 630706,00 гривень, з яких 625004,00 гривень - основного платежу, 5702,00 гривень - штрафні санкції (а.с. 15), та податкове повідомлення-рішення № 0004412204 від 10.10.2012 року (а.с.16), відповідно до якого ТОВ «Дакорт» має сплатити до бюджету податку на додану вартість у сумі 717920,75 гривень, з яких 575287,00 гривень - основного платежу, 142633,75 гривень - штрафні санкції.
Вирішуючи питання про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки, судом встановлено наступне.
Висновки про порушення позивачем норм Податкового Кодексу України сформовані відповідачем на підставі того, що актом перевірки встановлено нікчемність правочину між позивачем та його контрагентами, тому формування податкового кредиту та валових витрат по зазначеним угодам не відповідає чинному законодавству.
Суд не погоджується з доводами відповідача на підставі наступного.
У відповідності з нормами п.14.1.181 ст.14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.198.3 статті 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більш ніж 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом статті 193 та статтею 194 протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).
Матеріалами справи у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов угод з вищепереліченими контрагентами та подальше використання товару та послуг у господарській діяльності.
Відповідно п.198.1 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає при здійсненні операцій по придбанню або виготовленню товарів та послуг.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, почали такі товари /послуги та основні засоби використовуватися в межах господарської діяльності звітного податкового кредиту, а також від того, здійснював платник податків оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.
Відповідно до п.198.2 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:
- дата події, що сталася раніш:
- дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.198.6 ПКУ не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого ( нарахованого) в зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання платником податку товарів та послуг, використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності, сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, наявність належним чином оформленої накладної.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст.. 201 цього Кодексу).
Згідно п. 6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року № 969 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів \ послуг (п. 201.4 ст. 201 ПК України).
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом 11 цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).
Суд також зазначає, що предметом спірних правочинів є товари та роботи, які не обмежені в цивільному обороті, зміст прав та обов'язків сторін спірних правочинів не суперечить закону, правоздатність сторін угод не обмежена.
Матеріали справи засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.
Пунктом 16.1.2 ст. ст. 16 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
В силу п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:
прямих матеріальних витрат;
прямих витрат на оплату праці;
амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;
вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Відповідно до п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які фіксують та підтверджують факт здійснення господарських операцій.
Таким чином, аналізуючи зміст наведених норм права, суд приходить до висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту виникають у разі наявності сукупності обставин та підстав, за якими Податковий Кодекс України пов'язує можливість формування відповідних сум податкового кредиту та які є передумовою його формування.
В судовому засіданні були досліджені всі документи ТОВ «Дакорт», які підтверджують фактичне здійснення ним операцій з придбання послуг від контрагента та ці документи не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Будь-яких невідповідностей виписаних контрагентами позивача накладних вимогам, встановленим ст. 201 ПК України, Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 року, представником відповідача в його запереченнях не викладено та судом також не встановлено.
Наведені в податкових накладних дані повністю відповідають даним, що зазначені в інших первинних документах, що підтверджують факт поставки послуг. Представником відповідача в судовому засіданні також не надано доказів та доводів щодо підписання первинних та податкових документів не уповноваженими особами.
Відповідачем в судовому засіданні також не було надано ніяких доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.
Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавств, а тому висновки податкової інспекції, що призвело до винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є протиправними.
Окрім того, з приводу викладеного в акті перевірки висновку суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності спірних правочинів суд зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).
З приписів ст.228 Цивільного кодексу України слідує, що законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.
Відтак, з 01.01.2011 року повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до повноважень судів.
Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані таким, що прийняти на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0004422204 від 10.10.2012 року та № 0004412204 від 10.10.2012 року, прийняти стосовно ТОВ "Дакорт" є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
В судовому засіданні 15.11.2012 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 20.11.2012 року.
Керуючись статтями 160-163, 167 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0004422204 від 10 жовтня 2012 року, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Дакорт».
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0004412204 від 10 жовтня 2012 року, прийняте стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Дакорт».
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дакорт» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146,00 гривень.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кудряшова А.М.