04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"26" листопада 2012 р. Справа№ 5011-22/12180-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів: Зеленіна В.О.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги від 24.10.2012 року б/н товариства з обмеженої відповідальністю «Стандарт - Авто» на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2012 року
у справі № 5011-22/12180-2012 (суддя - Самсін Р. І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт - Авто»
до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Бойко Анатолій Валерійович
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Блощинський Олег Олександрович
про визнання недійсною згоди поручителя
за участю представників сторін:
від позивача: Лупейко О.В. за дов.,
від відповідача: Телющенко П.П. за дов.,
третя особа 1:не з'явилися,
третя особа 2: не з'явилися
30.09.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандарт - Авто» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання недійсною згоди на реструктуризацію зобов'язань за кредитним договором № 4-77-08 СК від 22 травня 2008р., надану директором ТОВ Блощинським О.О. у листі від 30.11.2009 року (а.с.3-6).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.09.2012 року до участі у справі залучено Бойка Анатолія Валерійовича, який є боржником по кредитному договору на реструктуризацію заборгованості, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (а.с.1-2).
Ухвалою господарського суду міста Києва суду від 24.09.2012 року до участі у справі в якості третьої особи 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Блощинського Олега Олександровича (а.с.101-102).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач, товариство з обмеженою відповідальності «Стандарт - Авто» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2012 року по справі № 5011-22/12180-2012 та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції виніс не обґрунтований висновок щодо не відповідності позовних вимог визначеним законом способам захисту цивільних прав.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2012 року апеляційну скаргу ТОВ «Стандарт - Авто» прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 26.11.2012 року.
Апелянт (позивач у справі) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.
В судовому засіданні 26.11.2012 року та у відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи скаржника, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Треті особи в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
22.05.2008 року між Відкритим акціонерним товариство «ВТБ Банк», правонаступником якого є відповідач, (Банк) та Бойком А.В. (Позичальник) укладено Кредитний договір № 4.77-08-СК (строковий кредит) (далі - Договір) (а.с.27-38).
Відповідно до умов Договору № 4.77-08-СК банк надав позичальнику кредит у розмірі 3 742 000,00 грн. на споживчі потреби на строк до 21.05.2018 року з процентною ставкою 20,5% річних шляхом перерахування коштів у валюті на рахунок позичальника.
22.05.2008 року, в забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором № 4.77-08-СК, між сторонами у справі було укладено Договір поруки № 4.77-08-ДП1 (далі - Договір поруки) (а.с.53-56).
Крім того, між позивачем та відповідачем, для забезпечення виконання зобов'язань Бойка А.В. за Кредитним договором № 4.77-08-СК, було укладено іпотечний договір № 277942-277943 від 22.05.2008 pоку (далі - Договір іпотеки) (а.с.57-59).
Відповідно до умов Договору іпотеки було передано в заставу відповідачу майно, яке належить позивачу, а саме: приміщення профілакторію площею 1 661,9 кв.м. та приміщення мийки площею 249,8 кв.м, розташовані за адресою: Сквирське шосе 178 в м. Біла Церква, Київської області.
30.11.2009 року між ПАТ «ВТБ Банк» та Бойком А.В. було укладено Договір № 1 (далі-Договір № 1) про внесення змін до Кредитного договору № 4.77-08-СК від 22.05.2008 року, встановивши у зв'язку з реструктуризацією боргу текст Кредитного договору № 4.77-08-СК від 22.05.2008 року в новій редакції (а.с.39).
Відповідно до п. 3.3. Договору № 1 від 30.11.2009 року, передбачено підняття на 5% річних в порівнянні з діючою процентною ставкою, у випадках невиконання зобов'язань передбачених п. 5.3.2., 5.3.3. (умовами яких передбачено обов'язок Бойка А.В. забезпечити страхування належного позивачу майна, яке було передано в іпотеку, згідно договору іпотеки № 277942-277943).
Місцевим господарським судом встановлено, що за умовами п. 1.2. договору поруки № 4.77-08-ДП1 від 22.05.2008 року поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по борговим зобов'язанням боржника - Бойко Анатолія Володимировича, які виникають з умов кредитного договору №4.77-08-СК від 22.05.2008 року, а саме зобов'язався повернути кредит в розмірі 3 742 000,00 гривень, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови Кредитного договору в повному обсязі.
Під борговими зобов'язаннями, відповідно договору поруки сторони визначили всі зобов'язання боржника перед банком по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з умов кредитного договору, в тому числі щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійної винагороди, неустойки (пені, штрафу), в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також відшкодування можливих збитків та виконання інших умов кредитного договору в повному обсязі.
Зазначена умова договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову субсидіарну відповідальність поручителя (ч.1 ст. 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Частиною 2 статті 553 ЦК України встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Таким чином обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою.
Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою.
Відповідно до п. 3.1. договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за зобов'язаннями боржника. Будь-яке посилання в тексті цього договору на положення кредитного договору є достатніми для виявлення волі кожної сторони щодо змісту такого посилання.
30.11.2009 року поручитель ТОВ «Стандарт-Авто» в особі директора Блощинського О.О. надав згоду на укладання Бойком А.В. договору про внесення змін до кредитного договору від 22.05.2008 р. №4.77-08-СК. (а.с.60).
Позивач вважає, що даний лист від 30.11.2009 року не може вважатися згодою ТОВ «Стандарт-Авто», як поручителя, отриманою в установленому законом порядку, оскільки підписуючи такий лист директор перевищив свою повноваження, надані йому Статутом товариства.
Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсною згоди на реструктуризацію зобов'язань за кредитним договором № 4-77-08 СК від 22 травня 2008 року, надану директором ТОВ Блощинським О.О. у листі від 30.11.2009 року, а також як на підставу звернення до суду з вимогою про визнання недійсною згоди поручителя, зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: - припинення дії, яка порушує право та -припинення правовідношення.
В силу вимог ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства оцінюється судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених статтею 203 названого Кодексу, на момент вчинення правочину.
Колегія судів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно п.п. 9.3, 9.4. Статуту ТОВ «Стандарт-Авто» в редакції зареєстрованій державним реєстратором 19.03.2009 року (чинними на момент надання згоди на укладення договору про внесення змін №1 від 30.11.2009 року) (а.с.13) директор товариства, як виконавчий орган товариства здійснює керівництво поточною діяльністю товариства, за дорученням учасників підписує від імені товариства договори, угоди, в тому числі позики, застави тощо. Однак, Статут ТОВ «Стандарт-Авто» не містить будь-яких обмежень щодо представництва інтересів ТОВ «Стандарт-Авто», відтак, згода учасників ТОВ «Станадрт-Авто» на підписання директором позивача листа від 30.11.2009 року не є обов'язковою.
Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що твердження позивача про збільшення обсягу його відповідальності, без отримання на це згоди не підтверджені матеріалами справи, відтак, з огляду на положення п. п. 1.2, 3.1 договору поруки, вимоги ч. 1 ст. 559 ЦК України правові підстави припинення договору відсутні, оскільки умовами кредитного договору передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати, а договір поруки укладено в забезпечення даного договору.
Умови кредитного договору (в редакції договору від 22.05.2008 року) передбачали право кредитора без отримання будь-якої додаткової згоди позичальника приймати рішення про зміну відсоткової ставки протягом строку дії кредитного договору у випадках передбачених п. 8.6 договору, про що було відомо поручителю на час укладення договору поруки.
Твердження позивача, що кредитний договір в редакції договору про внесення змін № 1 від 30.11.2009 року збільшує відповідальність поручителя, суперечить умовам договорів укладених між сторонами, оскільки при підписанні договору поруки поручитель був ознайомлений з умовами договору кредиту, розумів його зміст і погодився з його умовами (п.3.1 договору поруки).
Предметом заявлених позовних вимог у даній справі є вимоги позивача щодо визнання недійсною згоди на реструктуризацію зобов'язань за кредитним договором № 4-77-08 СК від 22 травня 2008 року, надану директором ТОВ Блощинським О.О. у листі від 30.11.2009 року, та укладання договору про внесення змін до кредитного договору в результаті такої реструктуризації.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача не відповідають визначеним законом способам захисту судом цивільних прав.
Нормами ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права. Способами захисту цивільних прав та інтересів, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
При цьому, суд правомірно зазначив, що ТОВ «Стандарт-Авто» заявляє вимоги про визнання недійсною згоди, наданої у листі від 30.11.2009р. до банку (кредитора), тобто позивачем оскаржується свій лист, як документ виданий від імені товариства, а не від імені директора Блощинського О.О. Заявлені позовні вимоги, спрямовані на встановлення факту, що має юридичне значення, який може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Вимоги щодо недійсності договору поруки № 4.77-08-ДП1 від 22.05.2008р. вирішувалися в межах іншої справи (№ 4/388-54/236-5011-1/2272-2012), крім того в межах даної справи предметом оцінки був і лист від 30.11.2009року про надання згоди. Рішенням господарського суду м. Києва від 21.05.2012 року у справі № 4/388-54/236-5011-1/2272-2012, яке набрало законної сили позивачу відмовлено в позові про визнання недійсним договору поруки в тому числі і з підстав правомірності згоди наданої листом від 30.11.2009 року..
Висновок суду про те, що вимога про визнання недійсною згоди товариства не є вимогою про визнання права, а відтак не відповідає способу захисту права у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, 20 ГК України є обґрунтованим, відтак, суд правомірно відмовив в задоволенні такого позову. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 № 10/732.
Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2012 року у справі № 5011-22/12180-2012 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються позивача у справі (апелянта).
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу від 24.10.2012 року б/н товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт - Авто» на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2012 року по справі № 5011-22/12180-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2012 року у справі № 5011-22/12180-2012 залишити без змін.
3. Справу № 5011-22/12180-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя Жук Г.А.
Судді Зеленін В.О.
Мальченко А.О.