33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"03" грудня 2012 р. Справа № 5004/726/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Огороднік К.М.
суддя Бригинець Л.М. ,
суддя Тимошенко О.М.
при секретарі судового засідання Ващук К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта - Плюс" на рішення господарського суду Волинської області від 28.08.12 р. у справі № 5004/726/12 (суддя Слободян П.Р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс"
2. Волинського обласного благодійного фонду "Ліки"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний Науково - Технічний Університет імені Академіка Юрія Бугая"
про визнання недійсним договору пожертви від 10.05.2005 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.08.2006 року, визнання права власності, витребування з чужого незаконного володіння майна
за участю представників сторін:
позивача - Сєтов М.О., за довіреністю.
відповідача 1 - Ульчак Б.І., за довіреністю.
відповідача 2 - не з'явився
третьої особи - Сєтов М.О., за довіреністю.
від ТзОВ "Луцький інститут новітніх технологій" - Шестернін В.Д.
В судовому засіданні 03.12.2012 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням господарського суду Волинської області від 28.08.2012 року повністю задоволено позов у справі № 5004/726/12. Визнано недійсним договір пожертви від 10.05.2005 року, укладений між ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Волинським обласним благодійним фондом "Ліки", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Дунаєвою Ю.О., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 665. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 02.08.2006 року, укладений між Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" та ТзОВ "Освіта-Плюс", посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В. В., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 3518. Визнано за ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" право власності на нежитлове приміщення, площею 645,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3. Витребувано з чужого незаконного володіння ТзОВ "Освіта - Плюс" та виселено останнє з нежитлового приміщення площею 645,5кв.м., розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3. Стягнуто із ТзОВ "Освіта-Плюс" та Волинського обласного благодійного фонду "Ліки" на користь ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" по 6019,00 грн., з кожного, витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ТзОВ "Освіта-Плюс" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 28.08.2012 року у справі № 5004/726/12 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї.
Представник ТзОВ "Луцький інститут новітніх технологій" просив суд задоволити апеляційну скаргу та скасувати оскаржуване рішення із прийняттям нового про відмову в позові.
Учасники судового процесу, згідно з приписами ГПК України, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, однак третя особа, відповідач 2 не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги апеляційною інстанцією.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.
15.06.2001 року згідно Протоколу № 1 Установчих зборів засновників ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" вирішено для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів засновників створити статутний фонд у розмірі 3231035,00 грн., який розподіляється між засновниками наступним чином: ЗАТ "Міжнародний науково-технічний університет" вносить в статутний фонд наступні будівлі (23% Статутного фонду Товариства): будівля (приміщення технікуму), що знаходиться в м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3, загальною площею 619,7кв.м, вартістю 190700,00 грн.; будівля (приміщення дитячого садку), що знаходиться в м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 3, загальною площею 2485,1кв.м, вартістю 552438,00 грн.; Бугай Юрій Миколайович - об'єкт інтелектуальної власності вартістю 1357035,00 грн. (42% Статутного фонду); Стеценко Григорій Семенович - об'єкти інтелектуальної власності загальною вартістю 1130862,00 грн. (35% Статутного фонду Товариства).
25.07.2001 року виконкомом Луцької міської ради за № 04051327100060760 зареєстровано Статут ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" і видано Свідоцтво про державну реєстрацію ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" у якому зазначено місце знаходження Товариства - м. Луцьк вул. Гетьмана Сагайдачного, 3.
Згідно Акту прийому-передачі від 20.05.2004 року нежитлові приміщення у м. Луцьку по вул. Сагайдачного, 3 (загальна площа 2485,1кв.м вартість 552438,00 грн.) та по вул. Електроапаратній, 3 (загальна площа 619,7кв.м, вартість 190700,00 грн.), які тимчасово знаходились на балансі ЗАТ "Міжнародний науково-технічний університет" передано на баланс ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету".
Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.1 Статуту ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету", позивач є власником майна, переданого йому Засновниками/Учасниками у власність. З урахуванням приписів ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", позивач - ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" набув право власності на нежитлове приміщення, розташованого за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3.
Згідно ст. 2 Статуту ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" предметом діяльності товариства є, зокрема, впровадження освітньої діяльності, яка включає навчальну, виховну, наукову, культурну та методичну діяльність, задоволення потреб особистості у всебічному розвитку її таланту, розумових здібностей в галузі науки і техніки, здобуття освіти і високої кваліфікації в обраній нею галузі, забезпечення набуття студентами знань у певній галузі, всебічна підготовка їх до практичної діяльності. Відповідно до ст. 8 Статуту вищим органом товариства є збори учасників (п. 8.1), а одноособовим виконавчим органом є ректор, який здійснює оперативне керівництво поточною діяльністю товариства та забезпечує виконання рішень, що приймаються зборами.
Згідно протоколу № 1 установчих зборів від 15.06.2001 року Стеценко Г.С. призначений на посаду ректора ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету".
Як встановлено місцевим господарським судом, з пояснень Стеценка Г.С., колишній Президент ЗАТ "ЛБІ МНТУ" та одночасно один із засновників ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" Бугай Юрій Миколайович помер 21.05.2003 року. Зміни до статуту товариства після його смерті не вносились.
10.05.2005 року між ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" (пожертвувач), в особі ректора Стеценка Г.С. та Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" (обдаровуваний), в особі директора Стеценко Н.Д. укладено договір пожертви щодо учбового корпусу (літера А-3) площею 645,5кв.м. у м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 665, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Дунаєвою Ю. О. 09.08.2005 року згідно Витягу № 8004963 КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" здійснено реєстрацію права власності за Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" учбового корпусу (літера А-3) площею 645,5кв.м. у м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3 на підставі Договору пожертви від 10.05.2005 року.
В подальшому, 02.08.2006 року між Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" (юридична адреса м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3, в особі директора Стеценко Н.Д., яка проживає: м. Луцьк, вул. Кравчука, 2 кв. 9) (продавець) та ТзОВ "Освіта-Плюс" (43020, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, 2, кв. 9) (покупець), в особі директора Салової О.О. укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В.В., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 3518, за яким відчужено учбовий корпус (літера А-3) площею 645,5кв.м. у м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3. Згідно п. 2.1. договору, купівлі-продаж нежитлового приміщення здійснено за 387300,00 грн. 01.02.2010 року згідно Витягу № 25188564 КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" зареєстровано за ТзОВ "Освіта-Плюс" право власності на гуртожиток "А-4" м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3.
Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду Волинської області про те, що передбачене п. 8.24.2 Статуту ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" право Стеценка Г.С. одноособово без довіреності товариства укладати договори на суму, що не перевищує 50% статутного фонду товариства, а вартість відчуженого приміщення -не перевищує встановленого розміру, необхідно розглядати та застосовувати в контексті прав товариства саме для ведення його статутної діяльності згідно з Установчим договором та Статутом товариства, як це визначено в п. 3.17 Статуту.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно з ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Як роз'яснив Верховний Суд України в п. 22 Постанови Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
За наведених обставин суд дійшов правильного висновку про наявність підстав вважати, що договори пожертви, купівлі-продажу на яких базується позов, укладались Стеценком Г.С. з метою вилучення у ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" конкретно визначеного майна на користь ТзОВ "Освіта-Плюс", оскільки в результаті укладання договору пожертви від 10.05.2005 року між ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету", в особі ректора Стеценка Г.С. та Волинським обласним благодійним фондом "Ліки", в особі Стеценко Н. Д. (дружини ректора) та, в подальшому, договору купівлі-продажу від 02.08.2006 року між Волинським обласним благодійним фондом "Ліки", в особі Стеценко Н.Д. та ТзОВ "Освіта-Плюс", засновником якого є Стеценко Г.С., відбувся безоплатний вивід та перереєстрація основних фондів позивача на користь ТзОВ "Освіта-Плюс", що призвело до позбавлення учбового закладу гуртожитку та поставило під загрозу можливість здійснення статутної діяльності позивачем.
Нормами ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Приписами ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним договору, суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання його недійсним. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ч. 1 ст. 3 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, судами установлено, що оспорювані договори спрямовані на заподіяння майнової шкоди товариству, вони суперечать меті його діяльності, а відтак не є справедливими для позивача. Виходячи з того, що місцевим господарським судом установлені обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним правочину, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позову визнається правомірним. Водночас, згідно зі ст. 236 ЦК України правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Законодавство надає власникові можливість на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону та іншим правовим актам, не зачіпаючи охоронювані законом інтереси інших осіб. Всі дії, що перешкоджають власникові на власний розсуд користуватись своїм володінням повинні бути припинені способами, установленими законом. Характер засобів, вибраних для захисту свого права, повинен відповідати характеру порушених правовідносин. Так, одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння.
Згідно з приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.
Спірне майно вибуло з володіння ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" поза його волею внаслідок дій представника всупереч інтересам товариства, набувачі цього майна Волинський обласний благодійний фонд "Ліки" та ТзОВ "Освіта-Плюс" не набули права власності на нього, а тому, колегія суддів вважає, що ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету" має право витребувати його від набувача, який без відповідної правової підстави володіє ним. Відтак, позовні вимоги ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" щодо витребування майна з чужого незаконного володіння правомірно задоволені місцевим господарським судом.
Колегія суддів, з урахуванням фактичних обставин справи та приписів ст.ст. 256-268 ЦК України погоджується також із висновком місцевого господарського суду щодо строку позовної давності.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доводи наведені ТзОВ "Освіта-Плюс" в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду Волинської області судом апеляційної інстанції.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 28.08.2012 року у справі № 5004/726/12 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Суддя Бригинець Л.М.
Суддя Тимошенко О.М.