33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"27" листопада 2012 р. Справа № 5019/344/12
За позовом заступника прокурора м.Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС - сервіс"
про внесення змін до договору
у засіданні приймали участь представники:
від позивача: Горчак Ю.П. (довіреність № 08-1907 від 27.12.2011 року);
від відповідача: Татарчук І.П. (директор);
від органу прокуратури: Герасимчук Ю.М. посвідчення №94 від 16.11.2011 року
Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до статті 811 ГПК України.
02.03.2012 року Заступник прокурора м.Рівне (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі - Рада) до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС - сервіс" (далі - Товариство) про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею №182 від 26.12.2001 року, за умовами якого останньому для обслуговування автозаправної станції було передано в тимчасове платне користування строком на 49 років земельну ділянку площею 2233 м.кв., розташовану за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, 32. Рішенням Ради від 18.08.2011 року №1104 внесено зміни до Положення про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на території Рівненської міської ради, згідно з якими розмір орендної плати за земельні ділянки, надані у користування з метою здійснення торгівлі нафтопродуктами, збільшено до 6 відсотків від нормативної грошової оцінки цих ділянок. На підставі вищезазначеного рішення 10.11.2011 року позивач, керуючись частиною 2 статті 188 Господарського кодексу України, надіслав на адресу відповідача проект додаткового договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.12.2001 року №182, в якому було запропоновано збільшити розмір орендної плати за надану земельну ділянку до 75995 грн. 08 коп. у рік. Оскільки Рада у встановлений законом строк не одержала від Товариства відповіді на вказану пропозицію, прокурор, посилаючись на частину 4 статті 188 ГК України та статтю 30 Закону України "Про плату землю", а також на частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України, просив суд про задоволення позовних вимог.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.04.2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 року рішення господарського суду Рівненської області від 19.04.2012 року по справі №5019/344/12 залишено без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора м.Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2012 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 року та рішення господарського суду Рівненської області від 19.04.2012 року по справі №5019/344/12 скасовано, оскільки з матеріалів справи слідує, що 29.01.2007 року між Рівненською міською радою та ТОВ "АЗС-сервіс" укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 26 грудня 2001 року №182. Відповідно до умов Угоди, керуючись рішенням Рівненської міської ради від 28 грудня 2006 року №450 "Про затвердження технічної документації по визначенню нормативної грошової оцінки земель м. Рівного", внесено зміни до пункту 2.1 договору та викладено його у наступній редакції: "Орендна плата за землю вноситься орендарем щомісячно рівними частками протягом місяця, наступного за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, але не пізніше 30 числа. Зміна отримувача орендної плати та його банківських реквізитів може здійснюватися орендодавцем в односторонньому порядку і не потребує внесення змін до договору. Орендар зобов'язується уточнювати платіжні реквізити і назву отримувача орендної плати. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 009 933,19 грн. - розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку №03-19/448-1, виконаний Рівненським міським управлінням земельних ресурсів на 26 січня 2007 року. Розмір орендної плати в рік за земельну ділянку складає 30297,99 грн. - розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку №03-19/448-1, виконаний Рівненським міським управлінням земельних ресурсів на 26 січня 2007 року". Договір оренди земельної ділянки від 26 грудня 2001 року №182 також містить пункт 2.2 договору, у якому сторони мали б узгодити строк, на який землекористувач звільняється частково або повністю від плати за землю, однак це питання залишилось неврегульованим сторонами. Як вбачається з тексту позовної заяви, прокурор просить внести зміни саме до п.2.2 договору оренди земельної ділянки від 12.12. 2001р. № 182 в частині розміру орендної плати, який містить зовсім інші умови договору і не стосується розміру орендної плати, що суд 1-ї та 2-ї інстанції залишив поза увагою та виніс рішення, яке не відповідає обставинам справи та вимогам, що ставляться в позовній заяві.
Справу направлено до господарського суду Рівненської області на новий розгляд.
25.09.2012 року від Заступника прокурора м.Рівне до суду надійшла заява №66-9455 вих. №12 від 14.09.2012 року про зміну предмета позову. Вказаною заявою прокурор в інтересах держави в особі Рівненської міської ради просить суд внести зміни у договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 26.12.2001 року №182, укладений між Рівненською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "АЗС-сервіс", і викласти пункт 2.1. договору, що стосується розміру орендної плати, в наступній редакції: "Розмір орендної плати в рік за земельну ділянку 75995 (сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 08 коп.".
Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Оскільки вищевказана заява подана до початку розгляду справи по суті та в матеріалах справи наявні докази її направлення відповідачу то суд приймає заяву №66-9455 вих-12 від 14.09.2012 року про зміну предмета позову до розгляду.
Під час розгляду справи представник позивача та прокурор підтримали позовні вимоги згідно заяви №66-9455 вих-12 від 14.09.2012 року про зміну предмета позову.
Представник відповідача проти позову заперечив, обґрунтовуючи свою позицію тим, що 29.01.2007 року між Радою та Товариством було підписано додаткову угоду №1 про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 26 грудня 2001 року №182, у якій сторони встановили річний розмір орендної плати за земельні ділянку на рівні 30 297 грн. 99 коп. при нормативній грошовій оцінці даної ділянки у розмірі 1009933 грн. 19 коп. Відтак, фактично даною угодою сторонами була погоджена ставка орендної плати за землю на рівні трикратного розміру земельного податку, що узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо мінімального розміру орендної плати. Оскільки з 2007 року мінімальна ставка орендної плати за землю на законодавчому рівні не змінювалася, відповідач у встановленому договором та законом порядку сплачує орендну плату у розмірі 3 відсотків від проіндексованої нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а також у зв'язку з відсутністю встановлених пунктом 3.1 договору оренди підстав, що надають право позивачу на зміну цього договору в частині розміру плати за землю, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін та прокурора, вивчивши подані ними письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
При винесенні рішення суд, -
26.12.2001 року між Радою та Товариством укладено договір №182 на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), за умовами якого позивач на підставі власного рішення від 2 листопада 2001 року № 547 передав відповідачу для обслуговування автозаправної станції у тимчасове платне користування строком на 49 років земельну ділянку площею 2233 м.кв., що розташована за адресою: місто Рівне, вул.Курчатова, 32 (а.с.7-8).
Вказана угода зареєстрована в Книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 26 грудня 2001 року за номером 182.
У пункті 2.1 цього договору сторони погодили, що орендна плата за землю вноситься землекористувачем щомісячно у розмірі 537 грн. 17 коп. не пізніше 14 числа кожного місяця.
Згідно з положеннями підпункту "а" пункту 3.1 договору Рада (власник землі) має право вносити зміни в розділ 2 цього договору щодо розміру і строків внесення плати за землю пропорційно збільшенню ставок земельного податку згідно змін у діючому законодавстві.
Підпунктом "в" пункту 3.2 договору встановлено обов'язок землекористувача здійснювати перерахунок орендної плати при індексації грошової оцінки земельної ділянки.
Також судом встановлено, що додатковою угодою №1 від 29 січня 2007 року, зареєстрованою в Управлінні земельних відносин виконавчого комітету Ради у Книзі реєстрації додаткових угод за №113 від 29 січня 2007 року, сторони внесли зміни до пункту 2.1 договору від 26 грудня 2001 року №182, відповідно до яких нормативну грошову оцінку вказаної земельної ділянки збільшено до 1009933 грн. 19 коп. та визначено щорічний розмір орендної плати у розмірі 30297 грн. 99 коп. (а.с. 25).
Рішенням ради від 18 серпня 2011 року №1104, копія якого міститься в матеріалах даної справи (а.с. 9) було внесено зміни до Положення про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у власності Рівненської міської ради, та викладено його в новій редакції. Зокрема, відповідно до пункту 2.1 цього Положення розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, річна сума платежу якого не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, а для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку. Водночас згідно з підпунктом 2.2.8 Положення розмір орендної плати, встановлений на рівні мінімальної величини відповідно до вищезазначеного пункту, збільшується на 3 відсотки від нормативної грошової оцінки, якщо на земельній ділянці здійснюється торгівля нафтопродуктами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 2 вищезазначеного Закону, яка визначає правові засади оренди землі, передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону).
Статтею 19 Закону передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
Як встановлено судом укладені між сторонами договір оренди землі №182 від 26 грудня 2001 року та додаткова угода до нього №1 від 29 січня 2007 року відповідають вищезазначеним вимогам діючого законодавства, а відтак є чинними на момент розгляду справи.
За частиною 1 статті 15 Закону однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно з частинами1, 2 статті 21 Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.
Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України) прямо передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Також підпунктами 288.5.1 та 288.5.2 підпункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати, встановленої у договорі для інших категорій земель (до яких відноситься спірна земельна ділянка) з урахуванням положень статті 274 цього Кодексу не може бути меншою ніж 3 відсотки та не може перевищувати 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.
За частиною 1 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.
У той же час відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Частиною 2 статті 632 ЦК України чітко визначено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 651 ЦК України згідно з якою зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У той же час частиною 2 вищезазначеної статті передбачено можливість змінити договір за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а також у зв'язку з істотною зміною обставин (частина 4 статті 652 ЦК України).
Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у конкретних випадках: коли це прямо встановлено договором або законом, або у зв'язку з істотною зміною обставин.
При цьому, абзацом 5 пункту 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 30 травня 2011 року у справі № 17/299-10 за позовом Дніпродзержинської міської ради до відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки при перегляді прийнятої у даній справі постанови Вищого господарського суду України від 20 січня 2011 року у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень статті 58 Конституції України, Закону України від 3 червня 2008 року № 309-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", та статті 21 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах.
У даній постанові Верховний Суд України дійшов висновку про те, що оскільки сторонами в договорі оренди передбачено можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.
Відповідно до частини 1 статті 11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Отже, зі змісту вищезазначених постанов Верховного Суду України та Пленуму Вищого господарського суду України вбачається, що підставою для перегляду в судовому порядку розміру встановленої умовами договору орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є законодавча зміна саме граничного розміру орендної плати за наявності відповідного застереження про можливість такого збільшення орендної плати у самому договорі. При цьому в такому випадку розмір орендної плати підлягає збільшенню лише у разі, коли визначена в договорі орендна плата є нижчою за встановлений на законодавчому рівні її граничний розмір.
Як вже зазначалося, підпунктом а) пункту 3.1 договору оренди від 26 грудня 2001 року №182, який є чинним з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою від 29 січня 2007 року №1, сторони погодили, що Рада (як власник землі) має право вносити зміну у розділ 2 цього договору щодо розміру і строків внесення плати за землю пропорційно збільшенню ставок земельного податку згідно змін у діючому законодавстві.
Зі змісту вказаного пункту договору вбачається, що сторони чітко визначили єдину для зміни розміру орендної плати - це збільшення ставок земельного податку згідно змін у діючому законодавстві.
За приписами частини 2 статті 35 ГПК України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку (частина 5 вищезазначеної статті).
Відповідно до пункту 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.
Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (у тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.
11 вересня 2009 року господарським судом Рівненської області прийнято рішення у справі № 15/111 за позовом Прокурора в інтересах Ради до Товариства, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Державна податкова інспекція міста Рівного, про зобов'язання відповідача підписати додаткову угоду до договору оренди № 182 від 26 грудня 2001 року щодо зміни розміру орендної плати, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.26-29).
Вказане рішення було залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2010 року і постановою Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 року та набрало законної сили на час розгляду даної справи.
При винесенні зазначеного рішення судом встановлено, що додатковою угодою №1 від 29 січня 2007 року, сторони внесли зміни до пункту 2.1 договору від 26 грудня 2001 року № 182, відповідно до яких нормативну грошову оцінку вказаної земельної ділянки було збільшено до 1009933 грн. 19 коп. та визначено щорічний розмір орендної плати у розмірі 30297,99 грн., який фактично дорівнював 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідало встановленому на той час граничному розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 Закону України від 3 червня 2008 року № 309-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що діяв у той період, мінімальний розмір орендної плати для спірної ділянки дорівнював трикратному розміру земельного податку.
Враховуючи те, що Рада у 2007 році вже скористалася наданим їй законом правом на визначення розміру орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, а також у зв'язку з тим, що граничний розмір орендної плати за вказану земельну ділянку на законодавчому рівні не збільшувався та відповідно до положень підпункту 288.5.1 підпункту 288.5 статті 288 ПК України залишився на рівні 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, суд на підставі вищезазначених вимог закону та постанови Верховного Суду України від 30 травня 2011 року у справі № 17/299-10 дійшов висновку про відсутність підстав для внесення в судовому порядку змін до договору № 182 від 26 грудня 2001 року щодо збільшення відсоткової ставки орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.
Наявність рішення Ради від 18 серпня 2011 року №1104, згідно якого були внесенні зміни у Положення про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на території Рівненської міської ради також не може бути взято судом до уваги, оскільки дане рішення є нормативно-правовим актом, яке не має силу закону. Крім того, дане рішення було прийнято після того, як сторони відповідно до діючого на той час законодавства вже погодили в договірному порядку розмір орендної плати за користування земельною ділянкою.
Отже, за наявних фактичних обставин справи вимога Прокурора про внесення змін у спірний договір лише на підставі положень вказаного рішення Ради, що є стороною даної угоди, суперечить положенням статей 19, 58 Конституції України, порушує загальний принцип свободи договору, встановлений статтею 3 ЦК України та всупереч частині 1 статті 651 ЦК України, частині 1 статті 30 Закону України "Про оренду землі" направлена на зміну умов договору в односторонньому порядку.
Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у своїй постанові від 15 червня 2010 року у справі №15/111, прийнятої за наслідком перегляду в касаційному порядку ухвалених у даній справі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2010 року та рішення господарського суду Рівненської області від 11 вересня 2009 року, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с.33-35).
Частиною 4 статті 652 ЦК України встановлено можливість зміни договору за рішенням суду у виняткових випадках в зв'язку з істотною зміною обставин справи, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або може спричинити сторонам шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
При цьому, відповідно до частини 2 даної статті така зміна договору можлива за наявності одночасно ряду встановлених даною нормою умов, зокрема у разі, коли виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 11 вересня 2009 року у справі № 15/111 було встановлено, що Товариство на виконання підпункту в) пункту 3.2 договору №182 від 26 грудня 2001 року при індексації грошової оцінки спірної ділянки щорічно здійснювало перерахунок орендної плати. Так, у 2008 році відповідач за спірним договором сплатив 31146 грн. 33 коп. земельного податку, а у 2009 році -35880 грн. 58 коп..
Також під час розгляду справи № 5019/344/12 судом встановлено, що протягом 2010-2012 року відповідач згідно з діючим законодавством та у встановленому договором порядку (з урахуванням положень додаткової угоди №1 від 29 січня 2007 року) продовжує своєчасно сплачувати орендну плату на рівні 3 відсотків від нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, щорічно здійснюючи індексацію даної грошової оцінки, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії податкових декларацій за 2010-2011 роки, а також платіжні доручення за 2010-2012 роки (а.с. 96-101).
Враховуючи те, що виконання даного договору в частині сплати орендної плати здійснюється відповідачем відповідно до положень чинного законодавства і виконання умов даної угоди не порушує співвідношення майнових інтересів сторін та не позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, суд дійшов висновку про відсутність обставин для зміни Договору на право тимчасового №182 від 26 грудня 2001 року в порядку частин 2, 4 статті 652 ЦК України.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Оскільки Прокурором та позивачем не доведено суду належними доказами своїх вимог до відповідача, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Понесені у справі судові витрати відповідно до статей 44, 49 ГПК України слід покласти на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Суддя Мамченко Ю.А.
Повний текст рішення суддею підписано "03" грудня 2012 року