36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
27.11.2012 р. Справа №18/1584/12
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_4
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1,39601
про стягнення грошових коштів в сумі 31 135,60 грн.
та
зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1,39601
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_4
про визнання недійсним договору оренди приміщення від 01.01.2010 року з моменту його укладення.
Суддя Тимощенко О.М.
Представники сторін які були присутні в судовому 13.11.2012 року та 27.11.2012 року :
від позивача (за первісним позовом): ОСОБА_3
від відповідача (за первісним позовом): ОСОБА_4
Рішення приймається після перерви оголошеної в судовому засіданні 13.11.2012 року на підставі статті 77 ГПК України.
У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено по дату складення повного тексту рішення згідно ст.85 ГПК України.
СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 31 135,60 гривень боргу за договором оренди приміщення б/н від 01.01.2010 року, з яких: 10 200,00 гривень основний борг, 49,49 гривень інфляційні, 102,34 гривень 3% річних, 383,77 гривень пеня, 20 400,00 гривень неустойка за несвоєчасне повернення приміщення та зустрічна позовна заява про визнання недійсним договору оренди приміщення б/н від 01.01.2010 року укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 з моменту його укладення.
22.08.2012 року від первісного позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача 5 100,00 гривень основного боргу, 49,49 гривень інфляційних, 102,34 гривень 3% річних, 383,77 гривень пені, 30 600,00 гривень неустойки за несвоєчасне повернення приміщення (арк. с.23-24).
Суд в ухвалі від 18.09.2012 року зазначив, що дана заява буде прийнята судом після надання позивачем суду доказів направлення даної заяви відповідачу.
Первісним позивачем згідно супровідного листа від 16.10.2012 року було надано суду докази направлення відповідачу заяви про збільшення розміру позовних вимог (арк. с. 73).
На підставі викладеного, з урахуванням положень ст. 22 ГПК України суд прийняв заяву первісного позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду та розглядає позовні вимоги в новій редакції.
23.10.2012 року від представника первісного відповідача надійшло клопотання про витребування доказів на підставі статті 38 ГПК України, а саме: про витребування у Комунального підприємства "Кременчуцьке бюро технічної інвентаризації" витягу із реєстру прав на нерухоме майно щодо власника квартири АДРЕСА_2 у 2010-2011 роках.
Відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Подана заява відповідача є невмотивована з огляду на положення ст.38 ГПК України, первісним відповідачем не вказано обставини, що перешкоджають його наданню, та обставини, які може підтвердити цей доказ, тому суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача.
Крім того, позивачем за первісним позовом в матеріали справи надано документи, з яких вбачається, що власником об'єкту оренди є ОСОБА_5.
12.11.2012 року від представника первісного відповідача надійшло клопотання щодо стягнення з первісного позивача (відповідача за зустрічним позовом) витрат на послуги адвоката в сумі 3600,00 гривень.
Позивач за первісним позовом наполягає на його задоволенні. У відзиві на зустрічний позов позивач вказує на необґрунтованість зустрічного позову та просить відмовити у його задоволенні (арк. с. 74-76).
Відповідач за первісним позовом проти первісного позову заперечує з мотивів, викладених у зустрічній позовній заяві (арк. с. 90-92 ), та просить задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:
01.01.2009 року між ОСОБА_5, яка є власником нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (позикодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом, користувач) було укладено договір позички нерухомого майна ( арк. с. 49).
Відповідно до п.1.1. договору позички нерухомого майна позикодавець безоплатно передав користувачеві об'єкт позички для користування протягом строку встановленим п.2.1 цього договору. Строк безоплатного користування об'єктом позички за цим договором встановлювався з моменту передачі об'єкту позички до 31.12.2011 року (п.2.1).
Пунктом 8.1. договору позички нерухомого майна сторони погодили, що передача у користування та повернення з користування об'єкту позички оформлюється актом прийому-передачі, який складається на протязі 3 (трьох) календарних днів від моменту настання відповідної події .
Відповідно до акту від 01.01.2009 р. приймання-передачі об'єкту позички у користування позикодавець (ОСОБА_5) передала, а користувач (Фізична особа - підприємець ОСОБА_1) прийняла у користування нерухоме майно, яке розташоване за адресою:АДРЕСА_2.
Відповідно до п. 4.2. договору позички нерухомого майна, користувач має право без згоди позикодавця передавати об'єкт позички у користування іншим особам, в тому числі на оплатній основі.
01.01.2010 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (первісний позивач, орендодавець) і Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (первісний відповідач, орендар) було укладено договір оренди приміщення.
Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду приміщення за адресою: АДРЕСА_2, в стані який дозволяє його нормальну експлуатацію.
Сума орендної плати, порядок і умови проведення розрахунків передбачено розділом три договору. Так, відповідно до п.3.1.-3.2. договору вартість оренди складає 1 700 грн. за один місяць оренди, без урахування експлуатаційних та комунальних витрат, які орендар взяла на себе обов'язок сплачувати окремо на підставі виставлених орендодавцем рахунків в п'ятиденний строк.
Пунктом 3.3. договору визначено, що орендна плата сплачується щомісячно шляхом перерахуванням суми, яка визначена п.3.1. договору з розрахункового рахунку орендаря на розрахунковий рахунок орендодавця або за готівковий розрахунок але не пізніше 28 числа кожного поточного місяця, за кожний наступний місяць оренди.
Відповідно до акту від 01.01.2010 р. приймання-передачі приміщення по договору оренди від 01.01.2010 р., Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (орендодавець) передала, а фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (орендар) прийняла в оренду приміщення за адресою:АДРЕСА_2, на період з 01.01.2010 року по31.12.2010 року в стані придатному для подальшої експлуатації в якості офісу торгівельної організації.
Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що строк оренди встановлюється з моменту підписання акту приймання - передачі і до 31.12.2010 року.
Відповідно до п.4.1.2. договору якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не виявила бажання припинити договір за закінченням строку, договір вважається таким, що продовжений на той самий строк і на тих же умовах.
Оскільки жодна із сторін не виявила бажання припинити договір за закінченням строку, строк дії договору було продовжено на 2011 рік.
В порушення умов договору первісний відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного проведення розрахунку за оренду приміщення належним чином не виконав в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість по орендній платі з жовтня 2011 року по грудень 2011 року включно в сумі 5100,00 гривень.
Відповідальність орендаря за договором встановлена п.3.6. договору. Так, за кожний день прострочки перерахування орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми щомісячного платежу за кожен день прострочки.
Також первісний позивач в своїй позовній заяві зазначає, що відповідно до п. 4.1.3. договору відповідач був зобов'язаний по закінченню договору оренди приміщення повернути його за актом приймання-передачі. Дія договору оренди приміщення припинилася з 31.12.2011р., але відповідач свій обов'язок щодо повернення приміщення не виконав.
Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
На підставі вищенаведеного, первісний позивач звернувся до суду з даним позовом та крім боргу по орендній платі просить суд стягнути з відповідача пеню відповідно до п.3.6. договору, 3 % річних, інфляційні втрати (на підставі ст.625 ЦК України) та неустойку ( на підставі ч.2. ст. 785 ЦК України), що становить відповідно:
пеня -383,77грн.
3 % річних -102,34 грн.
інфляційні втрати -49,49грн.
неустойка за несвоєчасне повернення приміщення - 30 600,00 грн.
При прийнятті рішення за первісним позовом суд виходив з наступного.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Матеріали справи свідчать про те, що між ОСОБА_5 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом) виникли зобов'язання з договору позички, згідно якого, в силу ст. 827 ЦК України, одна сторона (позикодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
А між первісним позивачем та первісним відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору найму (оренди), згідно якого, в силу ст. 759 ЦК України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір найму (оренди) є оплатним, оскільки наймодавець за виконання своїх обов'язків по передачі майна наймачеві має отримати від останнього зустрічне надання у вигляді орендної плати. Даний договір може бути як реальним (тобто вважатися укладеним з моменту передачі майна наймачу в користування), так і консенсуальним. В силу диспозитивності норм про оренду право визначати момент укладення договору найму (оренди) належить сторонам даного договору. Також договір найму (оренди) є двостороннім, оскільки в ньому існують два зустрічних обов'язки, однаково істотних та важливих: обов'язок наймодавця передати майно у користування наймачу та обов'язок наймача вносити орендну плату. Обидва ці обов'язки взаємно обумовлюють один одного та є економічно еквівалентними.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, на момент пред'явлення позову та розгляду справи, відповідач свої зобов'язання за договором оренди приміщення від 01.01.2010 року, щодо сплати орендних платежів в повному обсязі не виконав, заборгованість по орендній платі за період з жовтня 2011 р. по грудень 2011 р. включно в сумі 5100,00 грн. не сплатив.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за оренду приміщення в сумі 5100,00грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ст.ст. 547-548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Нараховані первісним позивачем первісному відповідачу пеня -383,77грн., 3 % річних -102,34 грн., інфляційні втрати -49,49грн. є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно нарахованої первісним позивачем відповідачу неустойки в сумі 30 600,00 гривень суд відмовляє виходячи з наступного.
Дійсно, ч.2 ст.785 ЦК України дає право наймодавцю нарахувати наймачу неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в разі якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі.
З час неповернення об'єкту оренди позивачем за первісним позовом нараховано відповідачу неустойку в сумі 30600,00,00 грн.
В матеріалах справи наявний акт прийому - передачі об'єкту позички від 31.12.2011 року, з якого вбачається, що відповідно до умов договору позички від 01.10.2009 року користувач (Фізична особа - підприємець ОСОБА_1) повернув позикодавцю (ОСОБА_5) об'єкт позички, а саме приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Після чого було укладено новий договір позички нерухомого майна між ОСОБА_5 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 01.01.2012 року з актом прийому - передачі об'єкту позички у користування від 01.01.2012 року, де об'єктом позички є те саме спірне приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.( арк. с. 50-51).
Отже, фактичні дії сторін за договором позички свідчать про повернення майна від позивача позикодавцю, щодо неможливо без повернення такого майна орендарем позивачу. Таким чином, на підставі вищевикладеного у позивача за первісним позовом не було правових підстав для нарахування відповідачу неустойки в сумі 30600,00 гривень.
У зустрічній позовній заяві позивач просить визнати недійсним договір оренди приміщення від 01.01.2010 року укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 з моменту його укладення.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що на момент укладання договору оренди приміщення від 01.01.2010 року відповідач не була власником квартири і не мала згоди власника на передачу квартири в оренду, а отже і не мала права укладати договір оренди, оскільки за законом була обмежена у дієздатності щодо вчинення таких дій. Даними діями відповідач ввела позивача за зустрічним позовом в оману, приховавши факт належності об'єкта оренди на праві приватної власності іншій особі.
Крім того позивач за зустрічним позовом зазначає, що недодержання відповідачем вимог ч.1, ч.2, ч.5 статті 203 ЦК України є підставами для визнання договору оренди приміщення від 01.01.2010 року недійсним з моменту його укладення.
При прийнятті рішення за зустрічним позовом суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1). зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, 2). особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, 3). волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, 4). правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, 5). правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.
Доводи позивача за зустрічним позовом стосовного того, що відповідач не мала права на укладення договору оренди приміщення від 01.01.2010 року є безпідставними оскільки перед підписанням договору оренди 01.01.2009 року між ОСОБА_5 (власник приміщення) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 було укладено договір позички спірного майна строком з 01.01.2009 року до 31.12.2011 року, тобто в межах строку, укладання спірного договору оренди приміщення укладеного між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2
Пунктом 4.2. договору позички сторони погодили, що користувач ( Фізична особа - підприємець ОСОБА_1) має право без згоди позикодавця передавати об'єкт позички у користування іншим особам, в тому числі на оплатній основі.
Твердження відповідача стосовного того, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ввела в оману Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2, приховавши факт належності об'єкта оренди на праві приватної власності іншій особі суд відхиляє.
В матеріалах справи наявна належним чином завірена копія договору оренди нежитлового приміщення укладеного 26.11.2008 року між ОСОБА_5 (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (арк.с. 44-45).
Предметом оренди даного договору було спірне приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (п.1.1 договору).
З викладеного вище слідує, що позивачу за зустрічним позовом ще з 26.11.2008 року відомо власника спірного майна.
Крім того відповідач за зустрічним позовом у своєму відзиві зазначає, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_2, фактично з 26.11.2008 року користується спірним приміщенням сплачуючи оренду плату та комунальні платежі та на підтвердження викладеного надав суду належні докази (договори ордени приміщення, ксерокопії квитанцій про сплату комунальних платежів, електронні листи (арк.с. 44-48, 55-59).
Відповідно до ст. 626 ЦК України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З врахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку, що укладений між сторонами договір не суперечить вимогам чинного законодавства та відмовляє в задоволенні зустрічного позову.
12.11.2012 року від представника позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання щодо стягнення з відповідача за зустрічним позовом витрат на послуги адвоката в сумі 3600,00 гривень.
Відповідно до статті 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката при відмові в позові покладаються на позивача.
В зв'язку з тим, що суд в задоволенні зустрічного позову відмовив повністю клопотання представника позивача за зустрічним позовом не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Враховуючи викладене, суд частково задовольняє первісний позов та відмовляє у задоволенні зустрічного позову.
На підставі матеріалів справи та керуючись 33,43,49,82-85 ГПК України, суд, -
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1,39601, ІПН НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_4, ІПН НОМЕР_2) 5100,00 грн. основного боргу, 383,77 грн. пені, 102,34 грн. 3% річних, 49,49 грн. інфляційних втрат, 250,32 грн. судового збору.
3. В іншій частині первісного позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 30.11.2012 року
Суддя Тимощенко О.М.
Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією