ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-75/10110-2012 26.11.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Європа"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"
2. Приватного підприємства "Бізон - ТЕХ 2006"
про визнання недійсною окремої частини правочину
Суддя Васильченко Т.В.
в присутності представників сторін:
від позивача - не з'явилися.
від відповідача-1 - Козак О.Д., довіреність № 2817 від 19.11.2012.
від відповідача-2 - не з'явилися.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Європа" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" та Приватного підприємства "Бізон - ТЕХ 2006" про визнання статті 7 договору № 090720-25/1 від 17.07.2009 про передання прав та обов'язків недійсною.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зміст оспорюваної частини правочину суперечить нормам ст.ст. 203, 215, 229 Цивільного кодексу України, оскільки укладений під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення.
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини та заявив клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарським судом міста Києва справи № 5011-32/7519-2012.
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідач-2 прийняв на себе усі права та обов'язки позивача за договором фінансового лізингу, за виключенням обов'язку по сплаті відповідачу-1 боргу за користування предметом лізингу, що утворилася за період користування предметом лізингу саме позивачем, а посилання позивача на те, що оспорюваний договір укладений позивачем під впливом помилки необгрунтоване, оскільки з боку позивача укладався та підписувався оспорюваний правочин уповноваженою особою.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.09.2012 розгляд справи було відкладено на 20.09.2012.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 20.09.2012 справу № 5011-75/10110-2012 передано на розгляд судді Ягічевій Н.І., у зв'язку із перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.09.2012 р., на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 5011-75/10110-2012 прийнято до провадження суддею Ягічевою Н.І. та призначено справу до розгляду.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 01.10.2012 справу № 5011-75/10110-2012 передано для розгляду судді Васильченко Т.В., у зв'язку із виходом судді Васильченко Т.В. з відпустки.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2012 р., на підставі ст. 86 ГПК України, справу № 5011-75/10110-2012 прийнято до провадження суддею Васильченко Т.В. та призначено справу до розгляду.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 26.11.2012 підтримав клопотання про зупинення провадження у справі № 5011-75/10110-2012 до розгляду справи № 5011-32/7519-2012 предметом якої є встановлення факту виконання договору фінансового лізингу № 070306-16/ФЛ-Ю-А від 06.03.2007 та наявності заборгованості у позивача за цим договором.
Розглянувши в судовому засіданні 26.11.2012 подане відповідачем-1 клопотання, заслухавши пояснення представника відповідача-1, дослідивши та оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволені клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.
Проте, відповідачем-1 не доведено неможливість розгляду справи № 5011-75/10110-2012 до вирішення господарським судом міста Києва справи № 5011-32/7519-2012, як і не доведено, що зазначені справи пов'язані між собою.
Обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування клопотання, суд може встановити самостійно в межах розгляду даної справи, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову даної справи в частині збирання та оцінки доказів.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 26.11.2012 проти позовних вимог заперечив.
Позивач та відповідач-2 в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суду не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.
Згідно п 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, незважаючи на те, що позивач та відповідач-2 в судове засідання не з'явилися, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представників позивача та відповідача-2 не перешкоджає вирішенню справи по суті.
В судовому засіданні 26.11.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
06.03.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг», як лізингодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Пенсія», правонаступником якого є позивач, як лізингоодержувачем укладено договір фінансового лізингу № 070306-16/ФЛ-Ю-А, предметом якого є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість, на момент укладення договору якого, наведена в специфікації (додаток № 2 до договору) -далі за текстом договору -«майно»або «предмет лізингу», для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору, строк користування лізингоодержувачем майном становить 61 місяць з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна згідно п. 4.3 даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором.
Згідно п. 3.1 договору, лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору).
Пунктом 3.2 договору сторони визначили, що загальна вартість майна на момент укладення договору складає 59 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 11 900,00 грн.
На виконання умов договору, 19.04.2007 відповідно акту приймання-передачі майна в користування, відповідач-1 передав, а позивач прийняв у платне користування на умовах фінансового лізингу автотранспортний засіб марки «Chevrolet», модель «Аvео»В4ММ554, державний номер АА 3664 СМ, номер кузова KL1SF69YE7B129501, який підписаний уповноваженими представниками сторін.
В подальшому, 17.07.2009 між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг», як кредитором, ТОВ «ВіЕйБі Пенсія», правонаступником якого є позивач, як первісним боржником та ПП «Бізон-ТЕХ 2006», як новим боржником, на підставі ст.ст. 513, 520 Цивільного кодексу України, укладено договір про передання прав та обов'язків № 090720-25/1, відповідно до якого первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, що витікає з умов договору фінансового лізингу № 070306-16/ФЛ-Ю-А від 06.03.2007, укладеного між кредитором і первісним боржником, а новий боржник приймає на себе зазначені борги первісного боржника за договором фінансового лізингу.
На виконання умов договору по акту приймання-передачі майна, позивач передав, а новий боржник прийняв в користування автомобіль «Chevrolet», модель «Аvео»В4ММ554, державний номер АА 3664 СМ, номер кузова KL1SF69YE7B129501, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками сторін.
При цьому, в статті 7 договору № 090720-25/1 від 17.07.2009 сторони погодили, що первісний боржник визнає свою заборгованість перед кредитором по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна в розмірі 24977,43 грн., в т.ч. ПДВ -4162,91 грн. та зобов'язується погасити її шляхом перерахування кредитору протягом 2 робочих днів з моменту підписання цього договору.
Позивач, посилаючись на те, що зміст статті 7 договору № 090720-25/1 від 17.07.2009 суперечить нормам ст.ст. 203, 215, 229 Цивільного кодексу України, оскільки укладений під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що уклав статтю 7 договору № 090720-25/1 від 17.07.2009 року в частині визнання заборгованості перед відповідачем 1 (кредитором) по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна в розмірі 24977,43 грн. -під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частин першої і другої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин справи дає змогу дійти висновку про безпідставність вимог позивача, оскільки однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України). Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.
Пунктом 4 статті 179 Господарського кодексу України закріплено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи спірний договір сторонами було досягнуто домовленості щодо врегулювання наслідків припинення правовідносин між позивачем та відповідачем-1 за договором фінансового лізингу та переведення прав і обов'язків за договором фінансового лізингу на відповідача-2 , що є практичною реалізацією принципів дизпозитивності, свободи та обов'язковості договору.
При цьому, оспорюваною статтею договору про передання прав та обов'язків ТОВ "Європа" погодилося, що сума заборгованості за договором становить 24977,43 грн. і, як встановлено судом, є боргом за користування предметом лізингу, що утворився за період користування об'єктом лізингу саме позивачем. Вказане грошове зобов'язання виникло у позивача до укладення оспорюваного договору на умовах договору фінансового лізингу.
Законодавство України не забороняє переведення на нового боржника боргу, що виникне в майбутньому (у строки оплат майбутніх платежів) за договором із залишенням у кредитора права вимоги по нарахованому і несплаченому платежу до первісного боржника.
Отже, в порушення вимог статей 33, 34 ГПК України позивач не довів за допомогою належних і допустимих доказів того факту, що він як лізингоодержувач помилявся відносно природи договору, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, тобто, в чому ж саме полягала його помилка і яку саме істотну умову договору він неправильно сприйняв та яким чином це вплинуло на його волевиявлення.
Волевиявлення позивача на укладення договору про передання прав та обов'язків підтверджується наявністю в ній підпису уповноваженої особи позивача, який скріплений печаткою підприємства та договір укладений з дотриманням вимог ст.ст. 513, 520 Цивільного кодексу України, які регулюють порядок укладення договорів щодо заміни сторони у зобов'язанні.
З огляду на викладене, враховуючи, що оспорювана стаття 7 договору № 090720-25/1 від 17.07.2009 укладена в порядку та на умовах, визначених законом, обставини щодо того, що вона укладена під впливом помилки, яка могла б перешкодити вчиненню оспорюваного правочину, передбачені статтею 229 Цивільного кодексу України, позивачем не доведені, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, у зв'язку з чим відмовляє в їх задоволенні, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 03.12.2012.
Суддя Т.В. Васильченко