Провадження № 2/2508/1088/2012р. Справа № 2508/7983/2012 р.
Рішення
іменем України
03.12.2012 смт. Козелець
Чернігівської області в складі:
головуючого судді - Іванюка Т.І.,
при секретарі - Дідовець М.І.,
за участю: позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно (1/2 частину спільно нажитого майна подружжя),
в суд із позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно (1/2 частину спільно нажитого майна подружжя) звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_4 у якій просить визнати за не право власності на нерухоме майно - Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, як на частину спільно нажитого майна подружжя. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 24 жовтня 1998 року уклала шлюб з ОСОБА_4. 04 грудня 2001 року ОСОБА_4 уклав договір довічного утримання з ОСОБА_5. За умовами даного договору до ОСОБА_6 перейшло право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла. Пізніше, вона з чоловіком здійснили прибудову до вищевказаного будинку, яка була узаконена згідно рішення Данівської сільської ради. Відповідач відмовляється у добровільному порядку розділити вищевказане нерухоме майно.
У судовому засіданні позивачка пояснила, що кілька років тому познайомилася з ОСОБА_5, які надавала медичну допомогу. Вона домовилася із останньою, що буде за нею доглядати на умовах договору довічного утримання. Із своїм чоловіком вирішили договір укласти на нього. Доглядали ОСОБА_5 за спільні сімейні кошти. Крім цього, вона готувала їй їсти та прала одяг та білизну. Після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_4 оформив на себе право власності на будинок, до якого під час спільного проживання, будо здійснено прибудову. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_6, він відмовляється у добровільному порядку поділити спільно нажите майно. Позивачка на даний час проживає у даному будинку, тоді, як відповідач, після розірвання шлюбу, вибув на проживання в інше місце.
Представник позивача вважає, що є всі підстави для задоволення цього позову.
Представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки, на його думку, будинок, який перейшов у власність відповідно до договору довічного утримання не може бути спільною власністю подружжя.
Під час розгляду справи були встановлені такі факти і відповідні ним правовідносини:
24 жовтня 1998 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Козелецької районної державної адміністрації, актовий запис № 57. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1;
4 грудня 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого Самку, як набувачу майна перейшов у власність житловий будинок з надвірним будівлями належний ОСОБА_5 та який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Даний договір було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Козелецького нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано у реєстрі № 4855. НА підставі вказаного договору, Ніжинським МБТІ було видано реєстраційне посвідчення, відповідно до якого домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано в цілому за ОСОБА_4;
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла;
Рішенням Данівської сільської ради від 21 червня 2007 року було узаконено раніш проведене будівництво нежитлової добудови ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1;
14 травня 2011 року рішенням Козелецького районного суду шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано.
Заслухавши позивачку, її представника, представника відповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно (1/2 частину спільно нажитого майна подружжя) є обґрунтований і підлягає задоволенню із наступних підстав:
відповідно до ст.425 ЦК України 1963 року, яким регулюються дані правовідносини, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач зобов'язується надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги на визначену сторонами суму.
Як встановлено ст. 22 КпШС, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один із них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно ч. 1 ст. 24 КпШС передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ними під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Відповідно до ст. 425 ЦК УРСР договір довічного утримання не є безоплатним, тому що за умовами договору набувач майна зобов'язується здійснювати довічне утримання відчужувача майна. Оскільки всі витрати за договором довічного утримання здійснюються за рахунок спільних доходів подружжя, то нерухоме майно, придбане на підставі такого договору, є їхньою спільною власністю. Крім того, такий договір не узгоджується з положеннями ст.24 КпШС про роздільне майно.
Враховуючи вищевикладене, суд знаходить усі підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати, а саме 1455 гривень сплаченого судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 60, 88, 209, 212, 215, 218, 223, 294, 295 і 296 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно (1/2 частину спільно нажитого майна подружжя) задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, як на частину спільно нажитого майна подружжя.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1455 (одна тисяча чотириста п'ятдесят п'ять) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Чернігівського апеляційного суду через Козелецький районний суд.
Суддя