ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________
04.12.12 Справа № 30пд/5014/2611/2012.
За позовом Підприємства «Автопасажиртранс»Громадської організації «Автопасажиртранс», м. Луганськ
до Міського комунального підприємства «Луганськелектротранс», м. Луганськ
про визнання договору недійсним
Суддя Голенко І.П.
в присутності представників сторін:
від позивача -не прибув,
від відповідача -Самарський А.А., довіреність № 15/109-05 від 05.01.2012,
Суть спору: Підприємство «Автопасажиртранс»Громадської організації «Автопасажиртранс»звернулось до господарського суду Луганської області з позовом про визнання недійсним з моменту укладення договору № 13 від 10.06.2011, укладеного з Міським комунальним підприємством «Луганськелектротранс».
Позов мотивований п. 1 ст. 203, п. 1, п. 3 ст. 215 та ст. 236 Цивільного кодексу України та тим, що на даний час позивачу стало відомо, що відповідач не має права здійснювати послуги «диспетчерської служби», оскільки Статутом підприємства відповідача не передбачений такий вид діяльності, який здійснює відповідач за спірним договором. Крім того, Національним класифікатором видів економічної діяльності взагалі не передбачений такий вид діяльності, який здійснює відповідач за спірним договором - «послуги диспетчера»або «диспетчерське управління»тощо. Таким чином, зміст спірного договору суперечить Національному класифікатору видів економічної діяльності та статутної діяльності підприємства відповідача. У зв'язку з чим відповідачем порушено п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України та є підстави для визнання договору недійсним.
Позивач у судове засідання не прибув, проте надав через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю бути присутнім представника позивача та просить суд не розглядати справу без участі представника позивача. Дане клопотання судом відхилено з наступного.
Позивач належним чином не обґрунтував (відсутні поважні причини нез'явлення в засідання суду) та документально не підтвердив причини неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні.
Крім того, учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами (п. п. 3.9.2 п. 3 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).
Таким чином, нез'явлення 04.12.2012 в засідання суду представника позивача не перешкоджає вирішенню спору, враховуючи те, що позивач належним чином був повідомлений про розгляд справи (протокол судового засідання від 14.11.2012, а. с. 58) та явка якого ухвалою господарського суду Луганської області від 14.11.2012 не була визнана обов'язковою.
Відповідач запереченням № 15/109-701 від 14.11.2012 відхилив доводи позовної заяви, оскільки позовна заява не містить посилання на нормативну базу, норми або вимоги якої були порушені відповідачем укладеним договором, а також КВЕД -2005, на який посилається позивач, не є правовстановлюючим документом, тому наявність або відсутність в Статуті підприємства виду економічної діяльності, що чітко визначений в національному класифікаторі, не є порушенням чинного законодавства та не суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Дослідивши обставини справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
10.06.2011 Міське комунальне підприємство «Луганськелектротранс»в особі директора Рябоштанова Олександра Івановича, який діяв на підставі Статуту підприємства (виконавець, відповідач), та Підприємство «Автопасажиртранс»в особі директора Сєрєбрякова Сергія Миколайовича, який діяв на підставі Статуту (замовник, позивач), у письмовій формі уклали договір № 13 (далі за текстом - договір).
За умовами даного договору виконавець надає замовникові послуги зі сприяння у виконанні замовником умов договору на перевезення пасажирів на постійних міських автобусних маршрутах загального користування м. Луганська, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 01.07.2005 № 192 з наступними змінами, а саме: послуги з координації процесу перевезення пасажирів на постійних міських автобусних маршрутах м. Луганська з використанням оперативної передачі інформації щодо цього процесу між об'єктом диспетчеризації та пунктом управління, а замовник оплачує надані виконавцем послуги на умовах, передбачених даним договором (п. п. 1.1 п. 1 та п. п. 3.1 п. 3 договору).
Зміст даного договору містить такі суттєві умови договору як предмет договору, права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, термін дії договору та інші умови.
Відповідно до п. п. 5.1 п. 5 строк дії договору до 30.06.2011.
Згідно п. п. 5.4 п. 5 договору якщо за місяць до закінчення дії цього договору жодна із сторін не повідомила іншу сторону про намір припинити договірні відносини зі спливом строку, вказаного в п. 5.1 договору, договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.
На вимогу суду позивач та відповідач не надали суду доказів того, що сторони договору повідомляли один одного про намір припинити договірні відносини зі спливом строку, вказаного в п. 5.1 договору.
Отже, станом на даний час строк дії спірного договору не сплинув.
Спірний договір належним чином підписаний вищезазначеними особами, які мали необхідні повноваження на підписання вказаного договору, та скріплений печатками вказаних підприємств.
З викладеного вбачається, що сторони досягли згоди з усіх істотних та інших необхідних умов договору.
Позивач та відповідач не заперечували проти факту укладення цього договору.
Позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом в порядку п. 1 ст. 203, п. 1, п. 3 ст. 215 та ст. 236 Цивільного кодексу України про визнання недійсним договору № 13 від 10.06.2011.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, згідно якої відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами спірного договору були дотримані вимоги чинного законодавства, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Інтерес позивача полягає у визнанні спірного договору недійсним через його невідповідність вимогам закону.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Також вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, відповідно до вимог вказаної статті, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оскільки позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору на підставі ст. 215, п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, то під час вирішення цієї справи судом мають досліджуватися лише обставини відповідності положень спірного договору вимогам законодавства (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.06.2012 у справі № 62/107).
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Відповідно до ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивачем не доведено за допомогою належних і допустимих доказів наявності підстав для визнання спірного договору недійсним, а обставини, на які в обґрунтування своїх позовних вимог посилається позивач, не є такими, які б тягнули за собою правові наслідки у вигляді недійсності укладеного між сторонами договору № 13 від 10.06.2011.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано -06.12.2012
Суддя І.П. Голенко