Донецький окружний адміністративний суд
21 листопада 2012 р. Справа № 2а/0570/13534/2012
час прийняття постанови «16» година «15» хвилин
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Голуб В.А.,
Судді Циганенка А.І.
Судді Скріпніка А.І.
при секретарі Пітель В.М.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
представника відповідачів 1, 2 Смольнякової А.І.,
представника відповідача 3 не з'явився,
представника третьої особи Смольнякової А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східної митниці, Маріупольської митниці, Державної казначейської служби України, третя особа Державна митна служба України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Східної митниці, Маріупольської митниці, Державної казначейської служби України, третя особа Державна митна служба України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що після його поновлення на роботі на підставі наказу, виданого Маріупольською митницею, він з 11 липня 2012 року був відправлений у планову відпустку.
10 липня 2012 року, інша юридична особа, а саме - Східна митниця письмово повідомила позивача про те, що через два місяці його буде звільнено у зв'язку скороченням, яке буде мати місце в результаті реорганізації Маріупольської митниці.
Як зазначає позивач, його роботодавець - Маріупольська митниця про майбутнє скорочення його не повідомляла і нову роботу не пропонувала.
У період перебування у відпустці, а саме 10 вересня 2012 позивач захворів, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності.
Разом з тим, 11 вересня 2012 року, тобто в період тимчасової непрацездатності, Маріупольської митницею, був виданий наказ за № 8-к «Про звільнення ОСОБА_1». На підставі цього наказу він був звільнений з 11 вересня 2012 року у зв'язку зі скороченням штатної чисельності відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вищевказаний наказ про звільнення підписаний головою комісії з припинення Маріупольської митниці ОСОБА_4.
Позивач зазначає, що згідно з даними, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, органів влади та органів місцевого самоврядування та фізичних осіб-підприємців, керівником Маріупольської митниці-головою комісії з припинення Маріупольської митниці є абсолютно інша особа, а саме ОСОБА_5.
На думку позивача, виходячи з тих відомостей, які є в Єдиному державному реєстрі, випливає, що оскаржуваний наказ про звільнення підписаний неналежною особою.
Маріупольська митниця як юридична особа до теперішнього часу не знята з державної реєстрації.
У відповідності зі ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівники попереджаються персонально не пізніше, ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові роботу.
На думку позивача, Маріупольська митниця, не виконала вимоги, викладені в ст. 49-2 КЗпП України, а саме, не попереджала про майбутнє скорочення і не пропонувала іншу роботу в органах митної служби, не повідомляла про наявність вакансій в органах митної служби, не повідомила державну службу зайнятості про майбутнє вивільнення.
Тому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Маріупольської митниці № 8-к від 11.09.2012 року «Про звільнення ОСОБА_1»; поновити його на посаді з 11.09.2012 року; стягнути з Маріупольської митниці та зі Східної митниці на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12.09.2012 року по день винесення рішення суду про поновлення на роботі; стягнути з Маріупольської митниці та зі Східної митниці на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1 000, 00 грн.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідачів Східної митниці, Маріупольської митниці та третьої особи Державної митної служби України в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала заперечення на позовну заяву, в яких зазначено наступне. До видання наказу № 1188 штатна чисельність Східної митниці складала 774 одиниці, Маріупольської митниці - 298 одиниць. Наказом Держмитслужби від 08.11.2010 року № 1189 була затверджена гранична чисельність працівників Східної митниці (з урахуванням приєднання Маріупольської митниці) у кількості 1 068 одиниць. Станом на 10.07.2012 року штатна чисельність Східної митниці складала 938 осіб.
Отже, на думку представників відповідачів та третьої особи, відбулось скорочення штату Східної митниці в результаті приєднання до останньої Маріупольської митниці.
З метою проведення заходів з припинення Маріупольської митниці наказом Держмитслужби від 13.10.2010 року № 1206 «Про затвердження складу комісії з питань припинення Маріупольської митниці» (із змінами внесеними наказами від 22.10.2010 року № 1281, від 12.03.2011 року № 190, від 15.03.2011 року № 202) створено комісію з питань припинення Маріупольської митниці, головою якої призначено ОСОБА_4 - першого заступника начальника Східної митниці.
Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку відбуття змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до абз. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжувалося скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Як зазначає представника відповідачів та третьої особи, 10.07.2012 року позивач був попереджений про наступне вивільнення згідно п.1 ст. 40 КЗпП України та зміни умов праці згідно ст.103 КЗпП України.
З відповідного попередження вбачається, що ОСОБА_1 попереджений про його наступне вивільнення вповноваженою особою Маріупольської митниці - Головою комісії з припинення цього митного органу.
Одночасно з попередженням йому були запропоновані посади в Східній митниці, як правонаступника Маріупольської митниці. Зокрема, посади:
- провідного інспектора відділу організаційного та документального забезпечення, на час відпустки по догляду за дитиною основного співробітника;
- інспектора господарсько-експлуатаційного відділу (на час відпустки по догляду за дитиною основного співробітника).
Як зазначає представник відповідачів та третьої особи, від запропонованих посад в Східній митниці ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується його написом від 10.07.2012 року.
Також представник відповідачів та третьої особи вказує, що про перебування позивача на лікарняному відповідачам взагалі нічого не було відомо. Позивач не проінформував ані Східну митницю, ані Маріупольську митницю про даний факт, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за вересень 2012 року, відповідно до якого 10.09.2012 року позивач перебував у щорічній відпустці, а 11.09.2012 року є останнім робочим днем та днем звільнення ОСОБА_1 Листок непрацездатності для його оформлення та оплати до відповідачів не надано.
Крім того, представник відповідачів та третьої особи вважає, що оцінка продуктивності праці і кваліфікації позивача та інших посадових осіб відповідачів, ділових та особистих якостей при виконанні службових обов'язків державним службовцем у відповідності до займаної посади, прерогатива у першу чергу безпосередньо керівника відповідного органу Держмитслужби України, який і визначає рівень продуктивності та кваліфікації підлеглих працівників і не може бути замінена оцінкою іншої особи у зв'язку з тим, що у такому випадку це буде втручанням в компетенцію відповідача. Оцінивши моральну шкоду у розмірі 1 000, 00 грн., ОСОБА_1, у той же час, не навів обґрунтування вказаної суми.
Тому представник відповідачів та третьої особи просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, надіслав письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що Державна казначейська служба України, як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, прав та охоронюваних законом інтересів позивача не порушувало, це підтверджується тим, що позивач у позовній заяві не вказує на Державну казначейську службу України, як на порушника свого права та не оспорює дії Державної казначейської служби України. Позовні вимоги до Державної казначейської служби України не заявляються, тому, правових підстав вирішувати питання про взаємовідносини між позивачем та Державною казначейською службою України немає.
Вислухавши пояснення позивача, представника відповідачів та третьої особи, дослідивши матеріали справи і наявні в ній докази, суд встановив наступне.
З трудової книжки позивача вбачається, що з 14.05.1997 року він працював у Маріупольській митниці на різних посадах (а.с. 23-24).
06 липня 2012 року на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2010 року у справі № 2а-23926/10/0570, зміненої постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011 року, наказом Державної митної служби України № 1396-к скасовано наказ Державної митної служби України від 17.09.2010 року № 1765-к «Про припинення перебування на державній службі», поновлено ОСОБА_1 на посаді головного інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Маріупольської митниці з 21.09.2010 року (а.с.25).
Наказом Маріупольської митниці від 11.09.2012 року № 8-к позивача звільнено з посади головного інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Маріупольської митниці з 11.09.2012 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатної чисельності (а.с. 36).
Звільненню передувало попередження позивача про наступне вивільнення згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, з яким позивач ознайомився 10.07.2012 року. Від запропонованих посад провідного інспектора відділу організаційного та документального забезпечення, на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_6 та інспектора сектору автотранспортного забезпечення господарсько-експлуатаційного відділу, на час відпуски по догляду за дитиною ОСОБА_7, позивач відмовився (а.с. 172). Дане попередження спростовує довід позивача щодо попередження його про наступне звільнення іншою юридичною особою, а саме Східною митницею, оскільки попередження підписано головою комісії з припинення Маріупольської митниці ОСОБА_4
Також не знайшов свого підтвердження довід позивача стосовно підписання наказу про його звільнення не уповноваженою особою, так як керівником Маріупольської митниці є ОСОБА_5, а не ОСОБА_4
Так, наказ про звільнення позивача від 11.09.2012 року № 8-к підписаний ОСОБА_4, який призначений головою комісії з припинення Маріупольської митниці наказом Державної митної служби України від 22.10.2010 року № 1281 (а.с.145).
Положеннями ч. 3 ст. 105 Цивільного кодексу України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється (ч. 3 ст. 105 Цивільного кодексу України).
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється (ч. 4 ст. 105 Цивільного кодексу України).
Отже, наказ про звільнення позивача підписаний уповноваженою особою.
Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що на день звільнення із займаної посади позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності серії АВШ № 009231 (а.с.33).
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 (далі - Постанова № 9) правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Враховуючи наведене, звільнення позивача у період перебування його на лікарняному, є незаконним.
Згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Абз.3 ст. 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Згідно зі ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При цьому, звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце згідно з ч. 19 Постанови № 9, якщо дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, за наявності доказів щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Державної митної служби України від 08.10.2010 року № 1188 «Про оптимізацію структури митних органів, розташованих на території Донецької та Запорізької області» було прийнято рішення про припинення Маріупольської митниці шляхом приєднання до Східної митниці. При цьому, скорочення штату цим наказом не передбачалося. Пунктом 2.1 цього наказу Східну митницю визначено правонаступником Маріупольської митниці (а.с. 37-38).
Таким чином, Маріупольська митниця була реорганізована шляхом приєднання її до Східної митниці, тобто відбулася реорганізація державного органу.
Згідно інформації про вакантні посади в Східній митниці станом на 10.07.2012 року, на момент звільнення позивача, існували вакантні посади: Заступник начальника - начальник Оперативного відділу СБК та ПМП, Головний інспектор оперативного сектору № 1, оперативного відділу, СБК та ПМП, Головний інспектор аналітичного відділу, СБК та ПМП, Начальник відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків та зброї, Провідний інспектор Сектор обліку банківських і касових операцій, ведення розрахунків з Державним бюджетом з податків та зборів, Головний інспектор відділу організації митного контролю, заступник начальника Відділу організаційного та документального забезпечення, провідний інспектор Сектору програмно-інформаційних комплексів відділу митних інформаційних технологій, провідний інспектор Сектору технічних засобів митного контролю, Відділу митних інформаційних технологій, Головний інспектор Сектору розвитку та експлуатації митних об'єктів Господарсько-експлуатаційного відділу, Інспектор Митного посту "Успенка", Старший інспектор Митного посту "Іловайськ", Інспектор Митного посту "Іловайськ", дві вакансії Головний інспектор Митного посту "Новоазовськ", Провідний інспектор Митного посту "Новоазовськ", Старший інспектор Митного посту "Новоазовськ" 2 одиниці, Заступник начальника Митного поста "Донецьк-аеропорт", Головний інспектор митного посту "Донецьк-аеропорт" 2 одиниці, Провідний інспектор митного посту "Донецьк - аеропорт" 4 одиниці, Старший інспектор митного посту "Донецьк - аеропорт" 4 одиниці, Інспектор митного посту "Донецьк - аеропорт", Головний інспектор митного посту «Донецьк - південно-східний», Провідний інспектор митного посту «Донецьк - південно-східний», Інспектор митного посту «Норд», Старший інспектор митного посту «Донецьк - спеціалізований».
Однак позивачу було запропоновано лише дві вакансії на час відпустки по догляду за дитиною провідного інспектора відділу організаційного та документального забезпечення та інспектора сектору автотранспортного забезпечення господарського-експлуатаційного відділу.
У заяві від 21 липня 2012 року позивач зазначив, що згоден працювати на вакантній посаді в митному пості «Новоазовськ», проте Східною митницею не було запропоновано жодну з вакантних посад у митному пості «Новоазовськ».
Відповідно до ст. 492 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Таким чином, відповідачами порушено вимоги статті 492 КЗпП України щодо надання працівнику пропозиції іншої роботи. Крім того, відповідачами не отримано відмову позивача від таких пропозицій.
Посилання представника відповідачів та третьої особи на те, що неможливо було позивача перевести на іншу посаду через не перебування в кадровому резерві, проходження конкурсу на заміщення вакантних посад, не заслуговують на увагу, так як при реорганізації власник або уповноважений орган зобов'язаний згідно вимог трудового законодавства забезпечити працівнику гарантії, передбачені законом.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що у даній справі відповідачами не доведено законність своїх дій, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України та вимоги п. 19 Постанови № 9 згідно яких, працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Вказані правила застосовуються і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство, та працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Оскільки позивач був звільнений з посади головного інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Маріупольської митниці, яка на час розгляду справи перебуває в стані припинення підприємницької діяльності (а.с.201), позивача слід поновити саме на цій посаді у Маріупольській митниці.
У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час (п. 32 Постанови № 9).
З урахуванням розміру середньоденного заробітку позивача, що становить 69,34 грн., визначеного на підставі довідки відповідача (а.с.63), кількості робочих днів вимушеного прогулу (51 день), грошове утримання за час вимушеного прогулу становить 3 536, 34 грн. Згідно довідки Маріупольського міського центру зайнятості від 12.11.2012 року, позивач отримав допомогу по безробіттю у розмірі 406, 25 грн. Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача сума середньої заробітної плати у розмірі 3 130, 09 грн. (3 536, 34 - 406, 25). Вказану суму суд вважає за необхідне стягнути зі Східної митниці, оскільки відповідно до наказу Державної митної служби України № 1283 від 25.10.2010 року, Східну митницю уповноважено з 01.11.2010 року на здійснення всіх фінансових виплат, пов'язаних з трудовими відносинами працівників Маріупольської митниці до дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Постановою Верховного Суду України від 25.04.2012 року № 6-23цс12 встановлено, що ураховуючи те, що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 2371 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 2371 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
За наведених вище обставин підлягає частковому задоволенню позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач, як у період звільнення, так і протягом наступного часу відчував певні негативні емоції і дискомфорт, був позбавлений засобів до існування, прикладав додаткові зусилля для організації свого життя, змушений був захищати свої права в суді. З врахуванням викладеного суд вважає, що така моральна шкода може бути компенсована позивачу в розмірі 500, 00 грн., яка підлягає стягненню зі Східної митниці.
Також, суд зазначає, що згідно ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
За таких підстав суд вважає, що постанова підлягає негайному виконанню в частині поновлення позивача на попередній посаді.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Східної митниці, Маріупольської митниці, Державної казначейської служби України, третя особа Державна митна служба України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Маріупольської митниці від 11.09.2012 року № 8-к «Про звільнення Борзенка Д.С».
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного інспектора господарсько-експлуатаційного відділу Маріупольської митниці з 11.09.2012 року.
Стягнути зі Східної митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.09.2012 року по 21.11.2012 року в розмірі 3 130, 09 грн. (три тисячі сто тридцять гривень дев'ять копійок).
Стягнути зі Східної митниці на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 500, 00 грн. (п'ятсот гривень нуль копійок).
В решті позовних вимог відмовити.
Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернути до негайного виконання.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 21 листопада 2012 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 26 листопада 2012 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Голуб В. А.
Судді Скріпнік А.І. Циганенко А.І.