Справа № 117/7045/2012
Іменем України
"04" грудня 2012 р. м. Саки
Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді Щербіни Д.С.
при секретарі Аттаровій А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_3, Приватний нотаріус Сакського районного нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання правочину удаваним, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Сакського районного нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_2, про визнання удаваним договору купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідчений Приватним нотаріусом Сакського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за № 2561, яким приховано реальний договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1.
Позов мотивований тим, що фактично між позивачкою та ОСОБА_5 був укладений не договір купівлі-продажу, а договір дарування квартири. Причин для подібних дій було декілька, зокрема і те що ОСОБА_5 була двоюрідною бабцею позивачки. Рідних дітей і онуків в неї не було, тому вона до позивачки відносилась, як до рідної внучки. У зв'язку із чим, ще у 1996 році склала на неї заповіт. Але весь цей час вона хвилювалась, що хтось із її родичів після її смерті буде пред'являти якісь вимоги відносно її майна і тому у 2006 році ОСОБА_5 наполягла на тому, щоб «переписати» на квартиру на позивачку і вони у нотаріуса оформили договір купівлі-продажу квартири, хоча це був укладений договір дарування квартири, оскільки ніхто і нікому ніяких грошей не передавав і не повинен був передавати. У вересні 2012 року позивачці стало відомо про те, що в провадженні Сакського міськрайонного суду АР Крим знаходиться цивільна справа № 117/6448/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю. З огляду на це, вважаючи, що нею не пропущений строк позовної давності вона з метою захисту своїх прав звернулася до суду з даним позовом та просила його задовольнити.
Ухвалою суду від 19.11.2012р. замінено первісних відповідачів ОСОБА_3 та Приватного нотаріуса Сакського районного нотаріального округу ОСОБА_4 на ОСОБА_2 та залучено до участі справі ОСОБА_3 та Приватного нотаріуса Сакського районного нотаріального округу ОСОБА_4 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.
В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав у повному обсязі, пояснивши суду, що рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 13.12.2005р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний. Таким чином, при оформленні договору купівлі-продажу квартири у нотаріуса позивачка з відповідачем одружені не були.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, наполягаючи на застосуванні наслідків пропущення строків позовної давності та звертаючи увагу на те, що в матеріалах нотаріального оформлення купівлі-продажу квартири є письмова нотаріальна згода відповідача, як чоловіка позивачки, на придбання нею квартири. Про існування рішення суду про розірвання шлюбу він не знав, оскільки з позивачкою проживали однією сім'єю.
Третя особа - ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила суду, що померла ОСОБА_5 є її рідна сестра, яка не мала дітей і онуків, а до позивачки відносилася як до своєї онуки та вирішила переписати квартиру на неї. Оскільки тяжко хворіла (хвороба на рак), багато коштів уходило на лікування, та відчужуючи квартиру позивачці вирішили оформити договір купівлі-продажу, оскільки за його оформлення необхідно було сплатити 10 % від вартості квартири, а при оформленні договору дарування - 13 %. Крім того, пояснила суду, що їздила з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до нотаріуса під час оформлення купівлі-продажу квартири та сиділа у машині з їхньою дитиною, оскільки залишити було ні з ким. Зразу оформлення не відбулося, ОСОБА_2 вийшов злий і казав, що необхідно їхати у РАЦС за свідоцтвом про шлюб.
Третя особа - Приватний нотаріус Сакського районного нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову заперечувала.
Допитаний у якості свідка ОСОБА_6, який є братом позивачки, пояснив суду, що баба ОСОБА_5 подарувала квартиру позивачці.
Допитана у якості свідка ОСОБА_7, яка є матір'ю відповідача ОСОБА_2, повідомила суду, що зі слів сина, вони купили квартиру та він попросив її допомогти зробити в ній ремонт. Оскільки її син працює у Російській Федерації, то він заробив кошти на цю квартиру.
Допитана у якості свідка ОСОБА_8, яка є рідною сестрою відповідача, пояснила суду, що чула про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 купили квартиру у громадянки ОСОБА_9 ОСОБА_2 з ОСОБА_1 перестали проживати однією сім'єю у 2009 році.
Допитана у якості свідка ОСОБА_10, яка є подругою матері відповідача, пояснила суду, що ОСОБА_2 попросив свою мати та її зробити ремонт у квартирі, яку він купив з дружиною та в середині літа 2006 року вона допомагала робити ремонт у цій квартирі. Гроші за роботу вона отримувала від ОСОБА_2.
Заслухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18 грудня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_5 продала, а позивачка купила квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Вказаний договір був нотаріально посвідчений Приватним нотаріусом Сакського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за № 2561.
У встановленому законодавством порядку вказаний договір був зареєстрований у Кримському республіканському підприємстві «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторія 31.01.2007 року.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що Виконавчим комітетом Кримської сільської ради Сакського району АР Крим зроблений відповідний актовий запис за № 20 в Книзі реєстрації смертей та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1.
За своє життя ОСОБА_5 залишила заповіт від 01.04.1996р., який посвідчено державним нотаріусом Сімферопольської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_11 та зареєстровано у реєстрі за № 2-960, відповідно до якого все рухоме та нерухоме майно заповіла ОСОБА_1.
Позивачка і відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.09.2003р., який розірвано рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 13.12.2005р. Вказане рішення набрало чинності 27.12.2005р.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України (в редакції дійсній на час розірвання шлюбу у судовому порядку та на час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири) у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно зі ст. 115 Сімейного кодексу України (у тій же редакції) розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦK України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Виходячи з аналізу даної норми закону, воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Згідно з п. 11.1.1 ст. 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (чинний на час укладення позивачкою договору купівлі-продажу квартири) дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року будинку, квартири чи кімнати (включаючи землю, що знаходиться під таким об'єктом нерухомого майна, або присадибну ділянку), оподатковується за ставкою цього податку у розмірі 1 відсотка від вартості такого майна, якщо загальна площа такого будинку, квартири або кімнати не перевищує 100 квадратних метрів.
Пунктом 14.1 ст. 14 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини.
Відповідно до п. 13.2.2 ст. 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» при отриманні спадщини спадкоємцями, що не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, - за ставкою податку, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, до будь-якого об'єкта спадщини, крім визначених у підпунктах «а», «б» пункту 13.1 цієї статті, що успадковується членом сім'ї другого ступеня споріднення («а» - об'єкт нерухомого майна).
Згідно з п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.
Пунктом 22.3 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (у тій же редакції) передбачено, що починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, встановлюється на рівні 13 відсотків від об'єкта оподаткування.
З огляду на викладене, враховуючи, що позивачка не є членом сім'ї ОСОБА_5 першого ступеня споріднення, суд приходить до висновку, що оформлення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 дешевше для ОСОБА_5 ніж оформлення договору дарування цієї квартири.
Як пояснила позивачка у позовній заяві ОСОБА_2, як колишній чоловік, був присутній у нотаріуса, але всього лише на тій підставі, що на той час він робив чергову невдалу спробу для відновлення шлюбних відносин і вона попросила його, щоб він відвіз позивачку з бабусею до нотаріуса, оскільки вона була похилого віку.
З матеріалів нотаріального оформлення договору купівлі-продажу вбачається, що нотаріусу надане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2, виданий повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Сакського міськрайонного управління юстиції АР Крим 15.12.2006р., тобто оригінал свідоцтва знаходився у цивільній справі Сакського міськрайонного суду АР Крим за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Також представник позивачки та позивачка у позовній заяві стверджує про відсутність факту сплати за квартиру певної грошової суми.
Посилання представника відповідача та свідка ОСОБА_7 про те, що квартира придбавалася за кошти, які заробив відповідач у Російській Федерації ні чим не підтверджуються.
Навпаки, представником позивачки надана копія розписки від 22.07.2007р. про позичення у позивачки, як у колишньої дружини, коштів у розмірі 1400 доларів США.
Щодо вимоги представника відповідача про відмову у задоволенні позову з підстав пропущення строків позовної давності, то відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Доказів того, що позивачка знала до вересня 2012 року про порушення її прав відносно квартири АДРЕСА_1 суду не надано.
Суд критично ставиться до пояснень свідків з боку відповідача, оскільки з пояснень матері відповідача не вбачається коли саме придбана ним з дружиною квартира; з пояснень сестри відповідача вбачається, що вона знала, що її брат з дружиною купили квартиру, але пояснила, що купили у громадянки ОСОБА_9, хоча ОСОБА_9 була продавцем цієї квартири на користь ОСОБА_5 у вересні 2006 року; з пояснень свідка ОСОБА_10 вбачається, що вона з матір'ю відповідача робила ремонт у квартирі у середині 2006 року, хоча договір купівлі-продажу укладений 18.12.2006р., тобто у кінці 2006 року.
Отже, укладення удаваного правочину - договору купівлі-продажу квартири від 18.12.2006р. - само по собі не спричиняє недійсності цього правочину, оскільки згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України, встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
У зв'язку з наведеним, а також наданими доказами позивачкою виконані вимоги ст. 60 ЦПК України, відповідно до якої для визнання правочину удаваним надані докази, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди, а саме наслідки укладання договору дарування, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позову.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 217, 218 Цивільного процесуального кодексу України,
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений 18.12.2006р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Сакського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за № 2561 - удаваним.
Визнати, що 18 грудня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Сакського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за № 2561.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 107,30 грн.
Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Щербіна Д. С.