28 листопада 2012 року Справа № 5002-13/2696-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євдокімова І.В.,
суддів Антонової І.В.,
Градової О.Г.,
за участю представників сторін:
представник позивача, Іотковський Андрій Георгійович (повноваження перевірені), довідка АА№528473 від 09.07.12, Керівник, публічне акціонерне товариство "Кримнафтопродукт";
представник відповідача, Зенкова Ірина Олександрівна, довіреність № 414-Д від 10.07.12, публічне акціонерне товариство "ДТЕК Крименерго".
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кримнафтопродукт" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пукас А.Ю.) від 04.10.2012 у справі № 5002-13/2696-2012
за позовом Публічного акціонерного товариства "Кримнафтопродукт" (вул. Ялтинське шосе, 12,Сімферополь,95023)
до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" (вул. Київська, буд. 74/6,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95034)
про визнання договору недійсним
Публічне акціонерне товариство "Кримнафтопродукт" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Публічного акціонерного товариства "Крименерго"про визнання договору про поставку електричної енергії № 4440 від 25.09.2007 недійсним на майбутнє.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2012 у справі № 5002-13/2696-2012 відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись з постановленим судовим актом, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, постановити нове про задоволення позову.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач не є власником об'єктів, на поставку електричної енергії яких, укладений спірний договір, у зв'язку з чим, у нього відсутні будь-які правові підстави для укладення такого договору, що є підставою для визнання договору недійсним на підставі статті 207 Господарського кодексу України.
Представники сторін у судовому засіданні 28.11.2012 підтримали свої доводи та заперечення.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
Під час перегляду справи в апеляційному порядку на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
25.09.2007 між відповідачем (постачальник за Договором) та позивачем (споживач за Договором) укладений Договір про поставку електричної енергії № 4440 (далі за текстом -Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався постачати споживачу електричну енергію до об'єктів: АЗС № 1 по Ялтинському шосе, 12 та житлових будинків в селищі Бітумному по 12 км. Московського шосе міста Сімферополя, а споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість такої енергії.
Сторонами виконувались умови Договору належним чином, дія Договору продовжувалась на 2008-2012 роки.
Ці обставини не заперечувались представниками сторін в процесі розгляду справи.
Об'єкти житлового фонду в селищі Бітумному по 12 км. Московського шосе у м. Сімферополя в 1995 році підлягали передачі до статутного капіталу позивача та в 1999 році були передані позивачу за актом прийому-передачі; перебували на його бухгалтерському обліку, однак за рішенням загальних зборів акціонерів позивача такий житловий фонд підлягав виключенню з статутного капіталу позивача.
Власник будинків, розташованих в селищі Бітумному по 12 км Московського шосе у м. Сімферополі відсутній, що за твердженням позивача, знайшло своє відображення в рішенні господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2011 по справі № 5002-11/398-2011, яке в апеляційному порядку не оскаржено (а.с. 69-70).
02.06.2008 за договором купівлі-продажу № 02/06 позивач продав нерухоме майно, в тому числі, АЗС № 1 по Ялтинському шосе, 12, міста Сімферополя (а.с. 87).
Зазначений договір рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008 по справі № 2-5/7097-2008 визнаний дійсним (а.с. 90-91).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач стверджує про відсутність у нього права власності на об'єкти, на які за спірним договором поставляється електрична енергія, що в свою чергу, на його думку, є підставою для визнання такого Договору недійсним на підставі статті 207 Господарського кодексу України.
Крім того, позивач вказує, що після виключення вартості житлового фонду із статутного капіталу позивача, житловий фонд не був переданий йому у власність, користування або розпорядження.
Повноваження щодо управління таким майном йому не делеговані, у зв'язку з чим у позивача не має підстав та повноважень укладати та/або виконувати у відношенні такого майна (житлових будинків) будь-які господарські договори.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, в силу частини 1 зазначеної статті, недійсним визнається господарське зобов'язання, вчинене учасниками господарських відносин з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на відсутність у нього господарського компетенції на укладення Договору.
Проте, Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України) та оспорювані (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (стаття 236 Цивільного кодексу України).
Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а натомість у суперечності із Цивільним кодексом України фактично розглядає як оспорювані (частина перша статті 207 Господарського кодексу України) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за Цивільним кодексом України є нікчемними.
У частині другій статті 207 Господарського кодексу України вживається термін "нікчемна умова", але визначення відповідного поняття відсутнє.
В частині третій статті 207 Господарського кодексу України встановлюється, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили, та передбачає можливість визнання зобов'язання недійсним на майбутнє, що також суперечить статті 236 Цивільного кодексу України.
Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 07.04.2008 № 01-8/211 з приводу застосування положення Господарського кодексу України про недійсність господарських зобов'язань з огляду на положення Цивільного кодексу України про недійсність правочинів зазначив наступне: стаття 207 Господарського кодексу України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать Цивільному кодексу України як за термінологією, так і за змістом. Тому стаття 207 Господарського кодексу України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 Цивільного кодексу України, яким встановлено що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України та абзацу другого частини першої статті 4 Господарського кодексу України, відповідно до якої не є предметом регулювання Господарського кодексу України майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, застосовуватись не може.
Положення статті 207 Господарського кодексу України, обмежує укладення так званих "позастатутних правочинів".
Однак, якщо у статті 227 Цивільного кодексу України підстави недійсності позастатутних правочинів зводяться лише до з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання ліцензії, необхідної для укладення відповідного правочину, то стаття 207 Господарського кодексу України виходить з того, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Це положення Господарського кодексу України суперечить нормам цивільного законодавства, яке визнає усіх юридичних осіб наділеними загальною правосуб'єктністю.
Коло правочинів, які мають право укладати суб'єкти господарювання, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими правочинами, які витікають з основного змісту їх діяльності.
Отже, недійсними з указаної підстави частини 1 статті 207 Господарського кодексу України повинні визнаватися лише ті правочини, які прямо суперечать цілям юридичної особи, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.
Судом встановлено, що Договір про поставку електричної енергії № 4440 від 25.09.2007, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Кримнафтопродукт" та Відкритим акціонерним товариством "Крименерго" не суперечить цілям жодної з сторін правочину вказаним у законі, що регулює їх діяльність, або в установчих документах.
Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Також, згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як було встановлено судом першої інстанції в момент укладення договору про постачання електричної енергії його було укладено у відповідності до норм діючого законодавства. Даний договір не суперечить цілям жодної із сторін правочину, вказаним у законі, що регулює їх діяльність.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
Також діючим законодавством врегульований порядок внесення змін до діючих договорів або порядок їх розірвання, а саме статтею 188 Господарського кодексу України, яка надає право кожній зі сторін господарського договору звернутися з пропозицією щодо внесення відповідних змін, доповнень або розірвання діючого договору.
Крім того, слід зазначити, що з врахуванням положень статті 236 Цивільного кодексу України, а також статті 207 Господарського кодексу України, визнання недійсним зобов'язання можливо на майбутнє лише в тому випадку, якщо за його змістом воно може бути припинено лише на майбутнє.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено у повній відповідності до вимог чинного законодавства, при повному дослідженні всіх обставин у справі, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кримнафтопродукт" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2012 у справі № 5002-13/2696-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.10.2012 у справі № 5002-13/2696-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя І.В. Євдокімов
Судді І.В. Антонова
О.Г. Градова
Розсилка:
1. Публічне акціонерне товариство "Кримнафтопродукт" (вул. Ялтинське шосе, 12,Сімферополь,95023)
2. Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Крименерго" (вул. Київська, буд. 74/6,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95034)