04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"26" листопада 2012 р. Справа№ 10/087-12
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Зеленіна В.О.
Синиці О.Ф.
при секретарі судового засідання: Камінській Т.О.,
розглядаючи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Цемлайн»
на рішення господарського суду Київської області
від 11.09.2012 року
у справі № 10/087-12 (суддя - Привалов А.І.)
за позовом публічного акціонерного товариства «Подільський цемент», Хмельницька область, Камянець-Подільський район, с. Гуменці,
до товариства з обмеженою відповідальністю «Цемлайн», Київська область, Обухівський район, м. Українка,
про стягнення 81000,76грн.,-
за участю представників:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Осіпова О.Ю. - представник (дов. б/н від 04.09.2012р.);
Публічне акціонерне товариство «Подільський цемент» (надалі - ПАТ «Подільський цемент») звернулось до господарського суду Київської області про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Цемлайн» (надалі - ТОВ «Цемлайн») 81000,76грн., у т.ч. 61640,00грн. заборгованості, 123,28грн. інфляційних втрат, 19237,48грн. пені, мотивуючи вимоги наявністю заборгованості, зумовленої неналежним виконанням зобов'язань за договором №01/09-329 від 26.05.2009р.
Під час розгляду справи позивач звернувся з заявою від 07.09.2012р. про зменшення позовних вимог та стягнення з відповідача 76941,20грн., у т.ч. 58640,00грн. заборгованості, 117,28грн. інфляційних втрат, 18301,20грн. пені (а.с.30).
Рішенням господарського суду Київської області від 11.09.2012 року у справі №10/087-12 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 58640,00грн. заборгованості, 117,28грн. інфляційних втрат та судові витрати. В частині стягнення пені в сумі 18301,20грн. в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Цемлайн» звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 року в частині стягнення інфляційних втрат та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні стягнення інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом норм матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2012 року апеляційна скарга прийнята до провадження та призначено розгляд справи на 05.11.2012 року.
В судовому засіданні 05.11.2012 р. у зв'язку з неявкою сторін розгляд справи у відповідності до ст.77 ГПК України був відкладений до 26.11.2012р.
Позивач скористався своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзиви на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 26.11.2012р. представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити повністю, а рішення суду скасувати в частині стягнення інфляційних втрат та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні стягнення інфляційних втрат.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, звернувся з клопотанням про розгляд справи без його участі.
Вислухавши думку представника відповідача щодо можливості розгляду апеляційної скарги у відсутність представника позивача, колегія суддів, порадившись і врахувавши, що вказана особа звернулась з клопотанням про розгляд справи без її участі, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги без його участі, за наявними у справі матеріалами.
26.11.2012 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 26.05.2009 року між відкритим акціонерним товариством «Подільський цемент», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Подільський цемент» (за текстом договору - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Цемлайн» (за текстом договору - покупець) був укладений договір купівлі-продажу продукції №01/09-329 (надалі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався продати і здійснити постачання продукції по реквізитах, наданих покупцем, а покупець зобов'язався оплатити вартість продукції і транспортних затрат, надати реквізити одержувача і забезпечити прийняття продукції (а.с.10).
Пунктом 3.1 передбачено, що продавець здійснює постачання продукції в кількості і номенклатурі, відповідно наданих покупцем реквізитів.
Згідно п.4.1 договору, ціна, без урахування транспортних затрат, на момент укладання договору, у залежності від виду продукції, складає за ПЦ ІІ/БШ-400 навал в розмірі 555,00грн. з ПДВ.
Орієнтовна сума договору на момент його укладання складає 3000000,00грн. (п.4.2 договору).
Відповідно до п. 4.3 договору покупець здійснює 100% передоплату, згідно виставлених рахунків продавцем. Можливо відвантаження продукції без попередньої оплати з відстрочкою платежу до 3 днів з моменту прийняття вантажу до перевезення станцією відправлення (п.4.5 договору).
Згідно пункту 8.1 договору, він діє з дня його підписання до 31.12.2009р.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору купівлі-продажу.
Відповідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, укладення ПАТ «Подільський цемент» та ТОВ «Цемлайн» договору №01/09-329 від 26.05.2009 року було спрямоване на отримання останнім товару та обов'язку здійснювати плату за отриманий товар.
Згідно зі статтями 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач на адресу позивача надіслав лист №44 від 03.08.2010р. з клопотанням поставити товар на виконання договору №01/09-329 від 26.05.2009 року (а.с.11).
На виконання договору відповідачу був поставлений товар (цемент) в кількості 144 тони на загальну суму 77973,60 грн., що підтверджується накладною-рахунком № Н-8538 від 05.08.2010р. та квитанцією про приймання вантажу № 33911404 від 04.08.2010 р. (а.с.12-14).
Отже, на момент звернення позивача до суду з позовом у відповідача існував обов'язок оплати отриманий товар.
Відповідачем на адресу позивача надіслано гарантійний лист №111 від 25.07.2012р., яким ТОВ «Цемлайн» гарантувало здійснення оплати за поставлений товар до грудня 2012 року (а.с.16).
Факт поставки товару та наявність заборгованості відповідача перед позивачем на суму 61640,00грн. також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.07.2012 року (а.с.15).
Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отримання товару відповідачем на виконання договору №01/09-329 від 26.05.2009 р. без зауважень в розумінні статей 33, 34 ГПК України є належним доказом виконання позивачем обов'язку виконання робіт, а отже породжує обов'язок відповідача оплатити їх вартість.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач отриманий товар оплатив частково на суму 3000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №478 від 31.08.2012 року (а.с.24).
Враховуючи викладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що на дату прийняття рішення місцевого суду у відповідача існує заборгованість перед позивачем за договором №01/09-329 від 26.05.2009 року в сумі 58640,00грн. В цій частині рішення місцевого суду сторонами не оскаржено.
З матеріалів справи вбачається, що позивач також просить стягнути з відповідача за період з 01.10.2011 р. по 30.07.2012 р. інфляційні втрати в сумі 117,28грн. та за період з 09.08.2010 р. по 17.08.2012 р. пені в сумі 18301,20грн.
Пункт 6.1. договору передбачає, що за невиконання умов даного договору винній стороні нараховується неустойка у розмірі 2-х облікових ставок НБУ від суми невиконаних у термін зобов'язань, за кожний день прострочення (пеня), за весь строк невиконання.
Положеннями статті 230 Господарського кодексу України передачено за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання стягнення штрафних санкцій у вигляді неустойки, штрафу, пені.
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем був поданий відзив на позов від 06.09.2012р., в якому відповідач, зокрема, просить застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення пені (а.с.22-23), а останній, в свою чергу, не навів причин поважності пропуску ним такого строку.
Пункт 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2010р. відповідачем прийнятий товар, а відповідно до вимог п. 4.5 договору, відповідач зобов'язаний був оплатити отриманий товар до 08.08.2010р., отже перебіг строку позовної давності для заявлення вимоги щодо стягнення пені розпочався з 09.08.2010р.
Таким чином, позивач, звернувшись 21.08.2012 року до суду з вимогою про стягнення 18301,20 грн. пені, пропустив строк позовної давності.
У зв'язку із зазначеним, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевим судом правомірно відмовлено позивачу в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 18301,20 грн. пені.
Враховуючи вимоги статей 530, 611, 612, 614 ЦК України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності у вигляді стягнення з ТОВ «Цемлайн» на користь ПАТ «Подільський цемент» у розмірі 117,28грн. інфляційних втрат.
Посилання скаржника про безпідставність нарахування інфляційних втрат у розмірі 117,28грн. як такий, що розрахований виходячи із суми заборгованості 61640,00грн., а не 58640,00грн., колегія суддів вважає необгрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 3000,00грн. лише 31.08.2012 року (а.с.24), а отже нарахування інфляційних втрат за період з 01.10.2011 р. по 30.07.2012 р. є правомірним.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених вимог ПАТ «Подільський цемент» до ТОВ «Цемлайн» про стягнення 58640,00грн. основного боргу за поставлений товар та 117,28грн. інфляційних втрат.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Цемлайн» - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Цемлайн» на рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 року у справі №10/087-12 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 року у справі №10/087-12 залишити без змін.
3. Матеріали справи №10/087-12 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Мальченко А.О.
Судді Зеленін В.О.
Синиця О.Ф.