26.11.2012 року Справа № 7/5005/5525/2012
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М. -доповідача
суддів: Павловського П.П., Швеця В.В.,
при секретарі судового засідання: Єрьоміній К.В.,
представники сторін:
Уповноважені представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Корець, Кореций район, Рівненська область, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2012 року у справі №7/5005/5525/2012
за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк",
м.Дніпропетровськ
до товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство
"ВЕРУС", м.Дніпропетровськ
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 51 336,16 грн.,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2012р. (суддя Ліпинський О.В.) позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено повністю.
Стягнуто солідарно з ТОВ "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" та ФОП ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 36 100 грн. 00 коп. заборгованості із простроченого кредиту, 11 011 грн. 49 коп. простроченої заборгованості із сплати відсотків, 2 275 грн. 27 коп. пені, 1 949 грн. 40 коп. заборгованості зі сплати комісії. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись з зазначеним рішенням в частині нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, скаржник звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить дане рішення в зазначені вище частині - скасувати, як таке, що суперечить ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та, як наслідок, здійснити перерозподіл судових витрат пропорційно задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Сторони про час та місце вирішення спору належним чином сповіщені, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими поштовими повідомленнями, у зв'язку з чим за достатності доказів для повного та всебічного вирішення спору суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності уповноважених представників сторін за ст.75 ГПК України.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2011р. відповідачем-2 підписана та подана заява про відкриття поточного рахунку та картка зі зразками підписів і відбитка печатки.
Згідно даної заяви відповідач-2 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.ргіvаtbаnk.uа, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування №б/н від 25.03.2011р. та взяв на себе зобов'язання виконувати умови Договору.
Відповідно до згаданого вище Договору, відповідачу-2 було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок 26007054703511 у розмірі 36 100,00 грн., що не заперечується самим відповідачем-2 та підтверджено випискою з банківського рахунку за період з 25.03.2011р. по 25.04.2012р., в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди (п.3.18.1.3. Умов та а.с.36 том 1).
Тобто, Банк (позивач) свої зобов'язання з надання відповідачеві-2 (Позичальнику) кредитного ліміту виконав належним чином.
Натомість, відповідач-2, отримавши обов'язок зі сплати коштів за Договором, у передбачений Договором строк свої обов'язки не виконав, грошові кошти Банку не повернув, у зв'язку із чим станом на 25.04.2012р. у відповідача-2 утворилась заборгованість перед Банком у розмірі 51 366 грн. 16 коп., з яких: 36 100 грн. 00 коп. - заборгованість з простроченого кредиту, 11 011 грн. 49 коп. - прострочена заборгованість зі сплати відсотків, 1 949 грн. 40 коп. - заборгованість зі сплати комісії та 2 275 грн. 27 коп. - пені відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України.
Наведене стало приводом для звернення позивачем до суду за захистом порушеного права.
Таким чином, предметом спору є невиконання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 прийнятих на себе зобов'язань за Договором банківського обслуговування №б/н від 25.03.2011р. в частині повернення суми кредиту, відсотків за користування кредитом, а також, пені за прострочення сплати передбачених даним договором обов'язкових платежів.
В забезпечення виконання зобов'язання за Договором банківського обслуговування №б/н від 25.03.2011р., 04.11.2011р. між позивачем та Товариством з обмеже ною відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус" був укладений договір поруки №39.
У відповідності до умов зазначеного вище договору поруки, у випадку невиконання відповідачем-2 будь-якого обов'язку за Договором банківського обслуговування №б/н від 25.03.2011р., позивач вправі направити на адресу поручителя (відповідача-1) письмову вимогу з зазначенням невиконаних обов'язків. Відповідач-1 (поручитель), в свою чергу, зобов'язаний виконати зазначені у вимозі позивача обов'язки впродовж 5-ти календарних днів з моменту її отримання.
Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк, згідно з умовами договору та вимогами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вимог і умов -у відповідності зі звичаями ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачене договором або законом.
В свою чергу, згідно вимог ст.ст.610, 554 Цивільного кодексу України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.
Разом з цим, як вірно зазначено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, зокрема, апелянтом, направлені в адресу як боржника так і поручителя вимоги за вих.№MR2708-2 від 25/04.2012р. щодо погашення заборгованості та вих.№MR2708-3 від 25.04.2012р. щодо виконання забезпеченого зобов'язання, зали шені без задоволення. (докази зворотного відсутні). (а.с.77-80 том 1).
Отже, з урахуванням викладеного вище, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі колегія суддів вважає обґрунтованим та правомірним.
Натомість, викладені в апеляційній скарзі заперечення в ході апеляційного провадження свого підтвердження не знайшли, виявились необґрунтованими та безпідставними.
Так, неспроможними апеляційний господарський суд вважає заперечення скаржника з приводу неправомірного нарахування позивачем боржникові пені за період, що перевищує визначений п.6 ст.232 ГК України шестимісячний строк.
Строком, в межах якого нараховуються штрафні санкції /пеня/, слід вважати проміжок часу, протягом якого триває відповідне порушення, за яке ці санкції встановлено законом або договором (триваюче порушення).
Відповідно до ст.258 Цивільного кодексу, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Попри це, дійсно, у частині шостій ст.232 Господарського кодексу, на яку посилається скаржник, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, однак при цьому законодавець зауважив, що зазначений вище шестимісячний строк може бути застосований у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.
Таким чином, на думку судової колегії, в даному випадку слід керуватись п.3.18.5.4 Умов договору банківського обслуговування №б/н від 25.03.2011р., яким за неналежне виконання грошових зобов'язань сторонами узгоджено право Банку нараховувати Клієнту (відповідач-2) неустойку за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п.3.18.0.5.1., 3.18.5.2., 3.18.5.3, протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.
У підсумку, правомірним судова колегія вважає покладення на відповідача-2 судових витрат у справі, адже, згідно з ч.3 ст.49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Зважаючи на викладене вище, судова колегія вважає оскаржуване рішення правомірним, таким, що прийнято за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2012р. у справі №7/5005/5525/2012 -залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Корець, Кореций район, Рівненська область -без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя П.П. Павловський
Суддя В.В. Швець