28.11.12
Чернігівської області
14000, м. Чернігів тел. 698-166
проспект Миру , 20 тел. 678-853
Іменем України
28 листопада 2012 року Справа №5028/8/54(22/24)/2012
За позовом: Учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лариса" ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лариса", вул.Індустріальна, 11, м.Чернігів, 14001
про стягнення 20000грн.
Суддя Т.Г.Оленич
Від позивача: ОСОБА_2 -представник, довіреність №б/н від 24.11.2011р.
Від відповідача: Зінченко Є.В. -представник, довіреність №б/н від 18.10.2012р.
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 20000грн. вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства, яка належить йому до виплати у зв'язку із виходом з товариства.
Відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить відмовити в задоволенні позову. Крім того, відповідачем в судовому засіданні, яке відбулось 13.11.2012р., подана заяву про застосування позовної давності.
До початку судового засідання від позивача надійшло клопотання, в якому останній просить витребувати у Головного управління статистики у Чернігівській області баланс підприємства за 2003 та 2004 роки; призначити судово-бухгалтерську експертизу для визначення частки позивача в статутному капіталі товариства на момент виходу з товариства в грошовому еквіваленті; витребувати від ЧМВ УМВС у Чернігівській області відмовний матеріал №20/288 від 27.09.2012р.; витребувати від відповідача копію рішення загальних зборів про розмір виділеної позивачу частки в зв'язку з його виходом з товариства.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вказане клопотання.
Подані сторонами письмові клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх наданими сторонами доказами, суд ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лариса" (відповідач у даній справі) створено його засновниками: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підставі установчого договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю "Лариса" від 30.10.93р. (Т.1, а.с.232-236). Статут ТОВ "Лариса" зареєстровано виконкомом Чернігівської міської ради народних депутатів -розпорядження №189р від 30.11.1993р.
30 жовтня 1998р. на зборах учасників товариства прийнято рішення про призначення на посаду директора ТОВ "Лариса" строком на п'ять років гр.ОСОБА_1 (позивача у даній справі) (Т.1, а.с.214). При цьому, прийнято рішення про відступлення учасниками товариства своїх часток у статутному фонді товариства третім особам, серед яких ОСОБА_5 за згодою інших учасників відступлено свою частку у статутному фонді -25% третій особі -гр.ОСОБА_1, який її прийняв. Також до гр.ОСОБА_1 одночасно перейшли права та обов'язки учасників, які повністю уступили свої частки у статутному фонді. Отже, з 30.10.98р. позивач у справі став учасником ТОВ "Лариса".
15 серпня 2000р. складена та підписана учасниками товариства Додаткова угода №2 до Установчого договору про створення ТОВ "Лариса", на підставі якої внесені зміни до Установчого договору, в тому числі, щодо визначення розміру статутного фонду та визначення часток учасників товариства. Відповідно до умов Додаткової угоди п.12 Установчого договору викладений в наступній редакції:
"Статутний фонд товариства становить 2000грн.
Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Частки учасників у статутному фонді становлять:
- ОСОБА_1 -660грн.00коп., що становить 33% статутного фонду;
- ОСОБА_8 -680грн.00коп., що становить 34% статутного фонду;
- ОСОБА_9 - 660грн.00коп., що становить 33% статутного фонду".
Вказана Додаткова угода №2 зареєстрована Розпорядженням Чернігівського міського голови від 19.04.2001р. за №125-р (Т.1, а.с.185-187).
Отже, з урахуванням внесених учасниками товариства змін до установчих документів, частки у статному фонді ТОВ "Лариса" були розподілені в розмірах, визначених у вищенаведеній Додатковій угоді №2 до Установчого договору про створення ТОВ "Лариса", яка є його невід'ємною частиною, тобто частка позивача -ОСОБА_1 - стала становити 33% статутного фонду Товариства, яка еквівалентна 660грн.00коп.
15 березня 2003 року позивачем подано заяву про вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лариса" за власним бажанням (копія -Т.1, а.с.164). В заяві ОСОБА_1 просить передати належну йому частку майна та Статутного фонду товариства в розмірі 30% (тридцяти відсотків) відповідно до діючого законодавства. Вказана заява була нотаріально посвідчена 15 березня 2003 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрована в реєстрі за №870.
20 червня 2003р. на позачергових зборах учасників ТОВ "Лариса" прийнято рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про вихід зі складу учасників товариства, про створення комісії для проведення інвентаризації та приймання-передачі майна, а також про внесення змін в установчі документи Товариства шляхом викладення їх в новій редакції, про що складено протокол №5.
Розпорядженням Чернігівського міського голови від 05.11.2003р. №466-р. зареєстровано Статут та Установчий договір ТОВ "Лариса" в нових редакціях.
Відповідно до п. в) ч.1 ст.10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства.
Право учасника Товариства на вихід з Товариство передбачено також п.4.1. Статуту ТОВ "Лариса" в редакції від 02.12.98р., яка діяла на момент подачі позивачем заяви про вихід з Товариства.
Законодавством, чинним на момент складання позивачем заяви про вихід зі складу учасників, не встановлювався порядок повідомлення учасником Товариству свого рішення про вихід із складу учасників, а також не визначався момент, з якого учасник вважається таким, що припинив корпоративні відносини з Товариством. Відсутній такий порядок і в Статуті відповідача в редакції, що діяв на момент заявлення позивачем про вихід з Товариства.
Разом з цим, за загальними правилами, оскільки право учасника на вихід з товариства не пов'язується зі згодою інших учасників цього товариства або з наявністю рішення учасників про вихід учасника та внесення відповідних змін до статутних документів, тому моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Відповідна правова позиція викладена у п.28 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.10.2008р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».
Як вбачається із змісту витягу з протоколу №5 позачергових зборів учасників ТОВ "Лариса" від 20.06.2003р. (т.1., а.с.166-167), заява позивача про вихід зі складу учасників надійшла до Товариства 05 травня 2003р. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач вийшов зі складу учасників ТОВ "Лариса" з 05 травня 2003р. При цьому, судом не приймається до уваги твердження відповідача, що моментом виходу позивача з товариства є 21 червня 2003р., оскільки таке твердження не ґрунтується на приписах законодавства, чинного на момент подачі позивачем заяви про вихід з Товариства.
В силу ст.54 Закону України "Про господарські товариства", в редакції, яка діяла на момент виходу позивача зі складу учасників, при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Отже, правовим наслідком виходу учасника з товариства є обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю в строк до 12 місяців з дня виходу такого учасника виплатити йому вартість частини майна товариства пропорційну у статутному фонді.
Оскільки, як встановлено судом вище, моментом виходу позивача із Товариства є 05.05.2003р., тому відповідач повинен був виплатити позивачу вартість частини майна в строк до 05 травня 2004р. включно.
За твердженням позивача, відповідач виплату у встановлені законодавством строки не здійснив.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що Товариством було виплачено позивачу у встановленому законодавством порядку та у відповідні строки вартість частини майна товариства пропорційну частці позивача у статутному фонді.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не виконані належним чином зобов'язання по виплаті вартості частини майна, які виникли у Товариства в силу закону.
З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку про порушення права позивача, як учасника, який вибув з товариства шляхом виходу зі складу його учасників, на отримання належної йому вартості частини майна Товариства.
В судовому засіданні, яке відбулось 13.11.12р., відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, в якій відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову, оскільки строк для звернення позивачем до суду за захистом свого порушеного права сплинув.
Відповідно до ст.ст.256,257 Цивільного кодексу України строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, є позовною давністю. Загальна позовна даність встановлюється тривалість у три роки.
В силу приписів ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки позивач вже 06 травня 2004р. знав про те, що вартість частина майна Товариства, пропорційна розміру його частці у статному фонді, йому не виплачена відповідачем, тому позивач мав право на звернення до суду за захистом свого порушеного права в строк до 06.05.2007р.
При цьому судом приймається до уваги, що, як вбачається із матеріалів справи, позивач 09 лютого 2004р. звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовною заявою до відповідачів: ТОВ "Лариса" та АКБ "Полікомбанк" за участю третьої особи: Відділу Державної виконавчої служби у Новозаводському районі м. Чернігова про виключення майна з опису та витребування вартості частини майна товариства на суму 20293,20грн. (т.2, а.с.12-14). Ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 09.12.2004р. по справі №2-814 позовну заяву залишено без розгляду. Сторонами не надано суду доказів скасування в установленому порядку вказаної ухвали, а відтак суд приходить до висновку, що ухвала набрала законної сили. Отже, матеріалами справи підтверджується факт обізнаності позивача про порушення його права саме в 2004р.
З позовною заявою, яка розглядається в межах даної справи, позивач звернувся до господарського суду Чернігівської області 05.09.12р., що підтверджується штампом загального відділу (канцелярії) суду про надходження заяви до суду. Тобто, вказана позовна заява подана позивачем більше ніж через вісім років з моменту, коли йому стало відомо, що відповідач свої зобов'язання щодо виплати позивачу частки в майні товариства не виконав.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач звернувся до суду за захистом свого права після спливу строку позовної давності, тобто позовна заява подана позивачем з пропуском позовної давності.
Згідно із ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідачем до прийняття рішення по даній справі заявлено про застосування позовної давності.
Відповідно до ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України порушене право підлягає захисту якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності.
Позивачем на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності не надано жодного належного та допустимого доказу, а відтак суд приходить до висновку, що позивачем позовна давність пропущена без поважних причин, в зв'язку з чим відсутні підстави для захисту порушеного права позивача.
В силу ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, з урахуванням того, що позивачем не доведено поважність причин пропуску ним позовної давності більш ніж на 8 років, у задоволенні позову має бути відмовлено.
З огляду на відмову в задоволенні позову в зв'язку з пропуском позовної давності клопотання позивача про витребування у Головного управління статистики у Чернігівській області баланс підприємства за 2003 та 2004 роки; призначення судово-бухгалтерської експертизи для визначення частки позивача в статутному капіталі товариства на момент виходу з товариства в грошовому еквіваленті; витребування від ЧМВ УМВС у Чернігівській області відмовний матеріал №20/288 від 27.09.2012р.; витребування від відповідача копії рішення про розмір виділеної позивачу частки в зв'язку з його виходом з товариства, судом відхиляється у зв'язку з його недоцільністю.
За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись Законом України "Про господарські товариства", ст.ст.256,257,261,267 Цивільного кодексу України, ст.ст.49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Повний текст рішення складений та підписаний 30 листопада 2012 року.
Суддя Т.Г. Оленич