79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.11.12 Справа№ 5015/4208/12
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом:Міжрегіональної науково-виробничої асоціації підприємств «Авіокон проект»(м.Львів)
до відповідача:Закритого акціонерного товариства проектно-будівельного об'єднання «Львівміськбуд»(м.Львів)
про:стягнення заборгованості в розмірі 77 000,00грн.
Суддя: В.М. Пазичев
При секретарі:Л. Андрейчук
Представники:
від позивача:Блажевський П.І. -представник, довіреність б/н від 27.07.2012 року
від відповідача:Не з"явився
Представникам сторін, присутнім в судових засіданнях, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.
Суть справи: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Міжрегіональною науково-виробничою асоціацією підприємств «Авіокон проект»(м.Львів) до Закритого акціонерного товариства проектно-будівельного об'єднання «Львівміськбуд»(м.Львів) про стягнення заборгованості в розмірі 77 000,00грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 08.10.2012 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 23.10.2012 року. Ухвалою від 23.10.2012 року розгляд відкладено до 06.11.2012 року, у зв'язку із відсутністю представника відповідача.Ухвалою від 06.11.2012 року розгляд справи відкладено до 13.11.2012 року, для надання додаткових доказів. Ухвалою від 13.11.2012 року розгляд справи відкладено до 22.11.2012 року, для надання можливості сторонам виконати вимоги ухвал суду та для надання додаткових доказів. Ухвалою від 22.11.2012 року розгляд справи відкладено до 27.11.2012 року, для надання можливості сторонам виконати вимоги ухвал суду та для надання додаткових доказів. Ухвалою від 27.11.2012 року розгляд справи відкладено до 29.11.2012 року, для надання можливості сторонам виконати вимоги ухвал суду та для надання додаткових доказів.
Позивач вимог ухвал суду про порушення провадження від 08.10.2012 року, про відкладення від 23.10.2012 року, від 06.11.2012 року, від 13.11.2012 року, від 22.11.2012 року, від 27.11.2012 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
23.10.2012 року за вх.№23825/12 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
13.11.2012 року за вх.№965 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
26.11.2012 року за вх.№26597/12 позивач подав додаткові пояснення до позовної заяви.
29.11.2012 року за вх.№27152/12 позивач подав додаткові поясненя до позовної заяви.
Відповідач вимог ухвал суду про порушення провадження від 08.10.2012 року, про відкладення від 23.10.2012 року, від 06.11.2012 року, від 13.11.2012 року, від 22.11.2012 року, від 27.11.2012 року не виконав, явку повноважного представника в судове не засідання забезпечив, хоча і був своєчасно належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується особистим підписом представника відповідача на бланку оголошення про відкладення від 27.11.2012 року, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.
23.10.2012 року за вх.№23771/12 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що представник відповідача не має змоги з'явитися в судове засідання оскільки буде задіяний в іншому судовому процесі. До клопотання додано повістку Франківського районного суду м. Львова про виклик до суду.
06.10.2012 за вх.№24989/12 відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити у задоволенні позову.
21.11.2012 року за вх.№26379/12 відповідач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
22.11.2012 року за вх.№26411/12 відповідач подав додаткові пояснення по справі.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 29.12.2012 року.
Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
Як зазначено у позовній заяві, Господарським судом Львівської області винесено ухвалу по справі № 19/19 (суддя Левицька Н.Г.), якою суд затвердив мирову угоду, укладену між Міжрегіональною науково-виробничою асоціацію підприємств "Авіокон проект" (далі по тексту угоди - Сторона 1, позивач) та Закритим акціонерним товариством "Проектно-будівельним об'єднанням "Львівміськбуд" (далі по тексту угоди - Сторона 2, відповідач) 25 травня 2010 року (далі - Угода).
Відповідно до зазначеної вище Угоди, сторони погодили, що Сторона 1, за умов належного, своєчасного і добровільного виконання умов даної мирової угоди Стороною 2:
відмовляється від позовних вимог про:
- визнання недійсними умов п.п. 3.1.1., 4.1.1., 1.4. попереднього договору, укладеного 03.09.2008 р. між МНВАП «Авіокон проект»та ЗАТ «ПБО «Львівміськбуд»та посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Ренетою О.М. за реєстраційним № 3266, які визначають строк для укладення основного договору, що не відповідає річному строку, встановленому ст. 182 ГК України;
- розірвання попереднього договору, укладеного 03.09.2008 р. між МНВАП «Авіокон проект»та ЗАТ «ПБО «Львівміськбуд»та посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Репетою О.М. за реєстр. № 3266; стягнення з ЗАТ «ПБО «Львівміськбуд»на користь МНВАП «Авіокон проект»безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 70 000,00 грн.;
Відповідно до п. 2.2. Угоди, відповідач зобов'язується:
- у термін до 30 червня 2010 року укласти з Стороною 1 попередній договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна: місця № 2 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові. Умови даного попереднього договору визначаються Стороною 1 і повинні відповідати положенням даної мирової угоди.
Витрати, пов'язані з укладенням, нотаріальним посвідченням та реєстрацією попереднього договору купівлі-продажу несе відповідач;
- у термін до 30 червня 2011 року укласти з позивачем договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна: місця № 2 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові. Продаж даного об'єкту повинен бути здійснений відповідачем за ціною 70 000,00 (сімдесят тисяч) грн. Сторони погодили, що дана сума повністю сплачена Стороною 1 відповідно до платіжного доручення № 2356 від 26.09.2008 р. Зміна ціни об'єкту, що продається, в сторону збільшення не допускається. Витрати, пов'язані з укладенням, нотаріальним посвідченням та реєстрацією договору купівлі-продажу несе позивач;
- у термін до 31 липня 2011 року передати проданий об'єкт нерухомого майна (місце № 2 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові) Стороні 1 по акту прийому-передачі. Об'єкт повинен бути придатним для його вільного використання позивачем;
у термін до 31 липня 2011 року не вчиняти будь-яких дій щодо відчуження майнових прав на вищевказаний об'єкт нерухомого майна іншим особам, крім Сторони 1, або виникнення прав третіх осіб щодо об'єкта (оренда, найм, позичка, застава, обтяження тощо).
- у термін до 30 червня 2010 р. відшкодувати на користь позивача сплачене ним державне мито у розмірі 870,00грн. та вартість інформаційно -технічних послуг у розмірі 236,00 грн.
У п. 4.1. Угоди, Сторони дійшли згоди в тому, що обов'язки покладені на них цією угодою повинні виконуватись вчасно, добросовісно та належним чином; за прострочення укладення попереднього чи основного договору купівлі-продажу, передбачених п.2.2. даної мирової угоди, що сталось з вини Сторони 2, чи відмову Сторони 2 з будь-яких підстав від укладення попереднього чи основного договору купівлі-продажу, передбачених п.2.2. даної мирової угоди, Сторона 2 повертає Стороні 1 на її вимогу 70000,00 грн., а також сплачує штраф у розмірі 10 % від даної суми, що становить 7000,00 грн.
Як зазначає позивач, 24.03.2010 року за вих. № 125 він надіслав відповідачу Вимогу про виконання умов мирової угоди, в якій зазначено нагадування про обов'язки, взяті на себе ЗАТ ПБО "Львівміськбуд" згідно мирової угоди № 19/19, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 25.05.2012 року. Проте відповіді позивач не отримав.
07.02.2012 року за вих.№ 64 позивач надіслав відповідачу Вимогу про сплату заборгованості, однак відповіді не отримав.
У своїх поясненнях позивач зазначає, що в мировій угоді та ухвалі про затвердження мирової угоди від 25.05.2010 року по справі №19/19, на його думку, зазначені всі істотні умови договору купівлі продажу, як зазначено вище, відповідач не виконав своє зобов'язання стосовно укладення договору купівлі продажу об'єкта нерухомого майна: місця № 2 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові.
Також позивач зазначає, що з тексту мирової угоди не вбачається прямого обов'язку позивача направляти до відповідача проект попереднього договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна: місця № 2 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові.
Позивач наголошує, що 19.10.2012 року він направив Ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.05.2010 року про затвердження мирової угоди по справі № 19/19 до виконавчої служби. В результаті, державним виконавцем була винесена постанова №34824836 про відмову у відкритті виконавчого провадження, у зв'язку із невідповідністю даного виконавчого документа ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".
Позивач стверджує, що виходячи з ст. 181 ГК України, не укладення попереднього договору не є обставиною, що унеможливлює укладення основного договору.
У своїх поясненнях відповідач повністю заперечує про задоволення позовних вимог та наголошує, що проект попереднього договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна: місця №2 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові, позивачем на його адресу надіслано не було, докази в матеріалах справи відсутні. У вимогах, які надсилалися позивачем на адресу відповідача відсутні умови, на яких повинен бути укладений попередній договір.
Відповідач зазначає, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно - правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовані відповідними положеннями ГПК України. Виключно до компетенції державного виконавця відноситься з'ясування відповідності виконавчого документа статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що позивач до Державної виконавчої служби не звертався, заяви на примусове виконання судового рішення не подавав.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно до ч.2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Згідно ч.1 ст.13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ч.7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Згідно з ч.7 ст. 180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ст.641 ЦК України, пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно ст.646 ЦК України, відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Згідно ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до ст. 182 ГК України, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку (штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (ч. 1 ст. 624 ЦК України).
Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Також, згідно ст.615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Згідно ч.1 ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Згідно ч.2 ст.613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК України, про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з п. 7 ст. 80 ГПК України, яка гласить, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.
Виходячи зі змісту перелічених норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі. Таким чином, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України, тобто після затвердження мирової угоди господарським судом, сторони не можуть самостійно міняти умови такої угоди або ухилятись від її виконання. Зазначеної правової позиції притримується Верховний Суд України у своїй постанові від 20.01.2009 року у справі №24/489 про спонукання до виконання зобов'язання та за зустрічним позовом про зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи як ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Однак, відповідно до п.3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції":
- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні п.2 ч.2 ст.17 названого закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою тому, за наявності зазначеної умови, позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;
- якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст.18 названого закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа і інша сторона у справі не позбавлена права звернутись з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ.
В ході судового розгляду справи встановлено, що до Сихівського відділу виконавчої служби Львівського міського управління юстиції позивачем була направлена Ухвала Господарського суду Львівської області від 25.05.2010 року про затвердження мирової угоди по справі № 19/19. В результаті, державним виконавцем була винесена постанова №34824836 про відмову у відкритті виконавчого провадження, у зв'язку із невідповідністю даного виконавчого документа ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", в якій зазначено, що виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов"язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов"язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.
Виходячи із цього, твердження відповідача щодо ухилення від звернення позивача до Державної виконавчої служби із заявою на примусове виконання судового рішення є таке, що не відповідає обставинам справи.
Укладання сторонами у справі мирової угоди, яка була затверджена ухвалою суду, що не оскаржувалась та набрала законної сили, є підставою для виникнення між позивачем та відповідачем прав та обов'язків, згідно умов угоди. Як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідно до зазначеної вище Угоди, сторони погодили, що позивач, за умов належного, своєчасного і добровільного виконання умов даної мирової угоди відповідача:
відмовляється від позовних вимог про:
- визнання недійсними умов п.п. 3.1.1., 4.1.1., 1.4. попереднього договору, укладеного 03.09.2008 р. між МНВАП «Авіокон проект»та ЗАТ «ПБО «Львівміськбуд»та посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Ренетою О.М. за реєстраційним № 3266, які визначають строк для укладення основного договору, що не відповідає річному строку, встановленому ст. 182 ГК України;
- розірвання попереднього договору, укладеного 03.09.2008 р. між МНВАП «Авіокон проект»та ЗАТ «ПБО «Львівміськбуд»та посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Репетою О.М. за реєстр. № 3266;
- стягнення з ЗАТ «ПБО «Львівміськбуд»на користь МНВАП «Авіокон проект»безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 70 000,00 грн.
Відповідно до п. 2.2. Угоди, відповідач зобов'язується:
- у термін до 30 червня 2010 року укласти з позивачем попередній договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна: місця № 2 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові. Умови даного попереднього договору визначаються позивачем і повинні відповідати положенням даної мирової угоди.
Витрати, пов'язані з укладенням, нотаріальним посвідченням та реєстрацією попереднього договору купівлі-продажу несе відповідач;
- у термін до 30 червня 2011 року укласти із позивачем договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна: місця № 2 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові. Продаж даного об'єкту повинен бути здійснений відповідачем за ціною 70 000,00 (сімдесят тисяч) грн. Сторони погодили, що дана сума повністю сплачена позивачем відповідно до платіжного доручення № 2356 від 26.09.2008 р. Зміна ціни об'єкту, що продається, в сторону збільшення не допускається. Витрати, пов'язані з укладенням, нотаріальним посвідченням та реєстрацією договору купівлі-продажу несе позивач;
- у термін до 31 липня 2011 року передати проданий об'єкт нерухомого майна (місце № 1 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові) позивачу по акту прийому-передачі. Об'єкт повинен бути придатним для його вільного використання позивачем;
Отже, в ході розгляду справи встановлено судом, що як в тексті мирової угоди, так і в тексті судової ухвали, якою затверджена ця мирова угода, про що, чомусь, не зазначено у позовній заяві, в першому та третьому абзацах пункту 2.2 Мирової угоди мова йде про місце № 2 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові, а у четвертому абзаці цього пункту - про місце № 1 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові.
-у термін до 31 липня 2011 року не вчиняти будь-яких дій щодо відчуження майнових прав на вищевказаний об'єкт нерухомого майна іншим особам, крім позивача, або виникнення прав третіх осіб щодо об'єкта (оренда, найм, позичка, застава, обтяження тощо).
- у термін до 30 червня 2010 р. відшкодувати на користь позивача сплачене ним державне мито у розмірі 870,00грн. та вартість інформаційно - технічних послуг у розмірі 236,00 грн.
Також, у п. 4.1. Угоди, Сторони дійшли згоди в тому, що обов'язки покладені на них цією угодою повинні виконуватись вчасно, добросовісно та належним чином; у п.4.2 Угоди за прострочення укладення попереднього чи основного договору купівлі-продажу, передбачених п.2.2. даної мирової угоди, що сталось з вини відповідача, чи відмову відповідача з будь-яких підстав від укладення попереднього чи основного договору купівлі-продажу, передбачених п.2.2. даної мирової угоди, відповідач повертає позивачу на її вимогу 70000,00 грн., а також сплачує штраф у розмірі 10 % від даної суми, що становить 7000,00 грн.
Як бачимо, у тексті мирової угоди мають місце розбіжності між окремими умовами цієї мирової угоди, деякі з них носять умовний характер, а отже, твердження позивача про те, що попередній та основний договори між сторонами могли би бути укладені без попереднього визначення позивачем їх умов не відповідає ні умовам Мирової угоди, ні матеріалам справи.
В позовній заяві зазначено, що 24.03.2010 року за вих. № 125 позивач надіслав відповідачу Вимогу про виконання умов мирової угоди, в якій зазначено вимогу здійснити виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 25.05.2012 року в справі 19/19, протягом семи днів з моменту отримання даної вимоги шляхом та у спосіб, визначений умовами, затвердженої мирової угоди. Однак, при огляді представлених позивачем доказів встановлено, що в підтвердження цієї обставини позивачем до позовної заяви долучено вимогу за вих. № 125 від 24.02.2010 року, а в підтвердження направлення її відповідачу долучено до справи копію фіскального чека від 25.02.2011 року, а також копія повідомлення про вручення кореспонденції 01.03.2011 року. Крім того, у Вимозі зазначено, що позивач вимагає виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2010 року в справі № 8/5, хоча предметом даного позову є спонукання відповідача до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2010 року в справі № 19/19. Тобто, ця Вимога стосується виконання умов іншої мирової угоди та не може вважатись належним доказом по даній справі. Вищезазначене підтверджується поясненням позивача, що подано до канцелярії суду 29.11.2012 року за вх. № 27152/12, в якому позивач визнає зазначені вище факти та вважає за необхідне внести відповідні виправлення, але станом на час розгляду даної справи. Отже, ця Вимога не може бути доказом звернення позивача щодо виконання відповідачем умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2010 року в справі № 19/19.
07.02.2012 року за вих.№ 64 позивач надіслав відповідачу Вимогу про сплату заборгованості, у якій вимагав повернути 70000,00 грн., а також, відповідно до п.4.2 мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 25.05.2012 року в справі 19/19, штраф у розмірі 10% від даної суми, що становить 7000,00 грн.
Також, в ході судового розгляду справи встановлено, що 12.11.2012 року за вих. № 633 позивач надіслав відповідачу Вимогу про сплату заборгованості, у якій вимагав повернути 70000, 00 грн., а також, відповідно до п.4.2 мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 25.05.2012 року в справі 19/19, штраф у розмірі 10% від даної суми, що становить 7000,00 грн.
Разом з тим, як зазначено у п. 2.2. Мирової угоди, умови попереднього договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна: місця № 2 підземної автостоянки в будинку по вул. Скрипника у м. Львові., який сторони зобов'язалися укласти до 30 червня 2010 року визначаються позивачем, тобто, відповідно до умов мирової угоди, умови попереднього договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна визначаються саме позивачем, а, згідно вищенаведених норм чинного законодавства України, які регулюють процедуру укладення договорів, визначені позивачем умови мають бути доведені до відповідача для отримання акцепту з метою укладення відповідного договору. Як вбачається з представлених позивачем доказів, у Вимогах, які надсилалися позивачем відповідачу (про які зазначено вище), відсутні умови, на яких повинен бути укладений попередній договір.
Такої ж думки притримується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 15.11.2012 року у ідентичній справі № 5015/1512/12 між тими ж сторонами.
Крім того, при обґрунтуванні своєї позиції в судовому засіданні та в письмових поясненнях позивач підтвердив, що він ухилився від направлення відповідачу умов попереднього договору, визначення яких п.2.2 Мирової угоди було покладено на нього, а також пропозиції з умовами основного договору, мотивуючи таку бездіяльність тим, що на його думку, відповідні умови були визначені у мировій угоді. Однак, з такою думкою позивача погодитись неможливо, оскільки умови мирової угоди затверджені ухвалою Господарського суду та підлягають безумовному виконанню усіма учасниками такої угоди тому, що чинне законодавство України не дозволяє будь-якій особі, яка є учасником такої угоди, в односторонньому порядку відмовлятись від виконання або на свій розсуд змінювати такі умови.
Крім того, позивач при мотивуванні своїх вимог посилається на п. 4.2 Угоди, згідно якого, за прострочення укладення попереднього чи основного договору купівлі-продажу, передбачених п.2.2. даної мирової угоди, що сталось з вини відповідача, чи відмову відповідача з будь-яких підстав від укладення попереднього чи основного договору купівлі-продажу, передбачених п.2.2. даної мирової угоди, відповідач повертає позивачу на її вимогу 70000,00 грн., а також сплачує штраф у розмірі 10 % від даної суми, що становить 7000,00 грн. Однак, виходячи з вищенаведеного, підстав вважати що на час розгляду справи має місце прострочення укладення попереднього чи основного договору купівлі-продажу, передбачених п.2.2. даної мирової угоди, що сталось з вини відповідача, чи відмова відповідача з будь-яких підстав від укладення попереднього чи основного договору купівлі-продажу, передбачених п.2.2. даної мирової угоди, немає.
Отже, незважаючи на вимоги суду, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які би підтверджували виконання ним на час розгляду справи зобов'язань, взятих на себе умовами мирової угоди, якими обов'язок визначення умов договорів покладено на позивача, в зв'язку з чим відповідач не мав можливості висловити свою волю відносно умов договорів, визначення яких покладено на позивача, а, отже, належно виконати зобов'язання, передбачені п. 2.2 мирової угоди.
Тому, звернення позивача з визначеними у позовній заяві позовними вимогами є передчасним, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позов Міжрегіонального науково-виробничою асоціацією підприємств «Авіокон проект»(м. Львів) до Закритого акціонерного товариства проектно-будівельного об'єднання Львівміськбуд»(м.Львів) про стягнення заборгованості в розмірі 77 000,00грн. не підлягає задоволенню.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №8943 від 21.03.2012 року на суму 1609,50 грн. про сплату судового збору.
Оскільки спір виник з вини позивача, згідно ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на нього.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 84, 85 ГПК України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
Суддя Пазичев В.М.