ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________
29.11.12 Справа № 3пд/5014/2633/2012.
За позовом Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», м. Сєвєродонецьк Луганської області
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
про визнання договору недійсним
суддя -Секірський А.В.
в присутності представників сторін:
від позивача -Пальчик М.О., юрисконсульт, довіреність № 12-01-22/383 від 13.03.2012;
від відповідача -Данилевський О.М., головний юрисконсульт, довіреність №14-460 від 02.10.2012.
В судовому засіданні 15.11.2012 на підставі приписів ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 29.11.2012, 10 годин 40 хвилин.
Після перерви в судове засідання 29.11.2012 прибули повноважні представники сторін у справі.
Суть спору: 18.10.2012 ДП «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль»(далі -Позивач) звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до ПАТ «НАК «Нафтогаз України»(далі -Відповідач) про визнання договору № 14/2289/11 від 30.09.2011 недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 30.09.2011 сторонами було укладено договір № 14/2289/11 про закупівлю природного газу. Відповідач у розумінні ч.6 ст.1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу»(далі -Закон) є газопостачальним підприємством, оскільки здійснює свою діяльність на підставі відповідної ліцензії, тому підпадає під дію Закону. Постановою № 1580 від 22.09.2011 Національної комісії регулювання електроенергетики України відповідно до Закону, Положення про НКРЕ України № 213 від 14.03.1995, було затверджено типовий договір на постачання природного газу за регульованим тарифом, та встановлено пунктом 3 -«суб'єктам господарювання, що провадять діяльність на підставі ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом до 1 січня 2012 року».
Проте, на думку позивача, умови договору № 14/2289/11 від 30.09.2011 не відповідають умовам Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, що є порушенням вимог чинного законодавства. Так, у договорі № 14/2289/11 розділ «Права та обов'язки»значно звужений, ніж у Типовому договорі. Крім того, у Типовому договорі відсутня відповідальність у вигляді стягнення з винної сторони штрафів та інфляції, тоді як договором № 14/2289/11 встановлена відповідальність за порушення зобов'язань у пунктах 7.2, 7.3. Зазначені обставини, на думку позивача, підтверджують недійсність договору № 14/2289/11 від 30.09.2011.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, дав пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.
Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у поясненнях на позовну заяву від 12.11.12 №14/2-493.
Розглянувши матеріали, додані до позовної заяви, надані учасниками судового процесу докази, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні у повному обсязі з таких підстав.
30.09.2011 сторонами у справі укладений договір № 14/2289/11 про закупівлю природного газу (далі -Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець (Відповідач) зобов'язується передати у власність покупцеві (Позивач) імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору. На підставі п. 1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями (а.с. 8-10).
Відповідно до п. 11.1 цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 до 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування -до повного погашення заборгованості.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Статтею 204 ЦК України встановлений принцип правомірності правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підстави для визнання правочину недійсним визначені в ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зміст вказаної норми дозволяє зробити висновок про те, що для визнання правочину недійсним має значення недодержання сторонами вимог ЦК України в момент його вчинення, а не протягом його виконання.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, для визнання спірного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права або охоронювані законом інтереси позивача.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В ході судового розгляду справи встановлено, що в порушення наведених норм позивачем не доведено за допомогою належних і допустимих доказів наявності підстав для визнання спірного договору недійсним, а обставини, на які в обґрунтування своїх позовних вимог посилається позивач, в контексті ст. 207 Господарського кодексу України, не є такими, які б тягнули за собою правові наслідки у вигляді недійсності укладеного між сторонами договору.
Як зазначалося вище, договір може бути визнано недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. Зважаючи на те, що позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору на підставі ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, під час вирішення цієї справи судом мають досліджуватися лише обставини відповідності положень спірного договору вимогам законодавства.
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що згідно зі статтями 4,10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Суд не приймає посилань позивача на недійсність договору у зв'язку з його невідповідністю типовому з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 184 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.09.2011 № 1580, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.10.2011 за № 1155/19893, затверджено Типовий договір на постачання природного газу за регульованим тарифом (п.1) та постановлено суб'єктам господарювання, що провадять діяльність на підставі ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом до 1 січня 2012 року.
В даному випадку позивачем не доведено, що спірний договір суперечить конкретним нормам законодавства, які передбачають такі наслідки як визнання договору недійсним у випадку не відповідності чи суперечності цим нормам, крім того, при детальному аналізі положень спірного Договору та Типового договору судом не вбачається невідповідності спірного Договору Типовому, а лише має місце конкретизація його умов, що не суперечить діючому законодавству.
Шляхом оцінки всіх наявних матеріалів справи, враховуючи вищенаведене, суд встановив, що позивачем не доведено недійсності Договору, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Дата підписання рішення: 04.12.2012.
Суддя А.В. Секірський