ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-30/14641-2012 22.11.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
До Фірми "Т.М.М." Товариства з обмеженою відповідальністю
Про стягнення 853 501,83 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Чайковський Я.В. представник за довіреністю № б/н від 10.01.12.
Від відповідача: Случак О.О. представник за довіреністю № б/н від 23.06.12.
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до Фірми "Т.М.М." Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 853 501,83 грн., а саме: 807 482,59 грн. -основного боргу, 37 753,85 грн. -неустойки, 8 265,39 грн. -3% річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прострочив лізингові платежі за Договором фінансового лізингу № 1122/12/2007 від 18.12.07., внаслідок чого у Фірми "Т.М.М." Товариства з обмеженою відповідальністю виникла заборгованість перед позивачем, та що зумовило нарахування останнім пені та 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.12. порушено провадження у справі № 5011-30/14641-2012, розгляд справи було призначено на 15.11.12.
В судовому засіданні 15.11.12. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.
Представником відповідача в судовому засіданні 15.11.12. подано та підтримано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Фірма "Т.М.М." Товариство з обмеженою відповідальністю проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
В судовому засіданні 15.11.12. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 22.11.12.
В судовому засіданні 22.11.12. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні 22.11.12. проти позову заперечив.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/14641-2012.
В судовому засіданні 22.11.12. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
18.12.07. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (лізингодавець) та Фірмою "Т.М.М." Товариством з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 1122/12/2007 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність транспортний зсіб (далі -майно) у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах даного Договору.
Відповідно до того ж пункту Договору предметом лізингу є вантажний автомобіль Автокран КС-45717А-1 на шасі МАЗ-630303 (дві одиниці), 2007 року випуску.
В пункті 7.1 Договору сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу згідно до п. 7.1.1 Договору.
Згідно п. 7.1.1 Договору для цілей даного договору вводяться поняття: "Курс 1" курс, встановлений НБУ для одного долара на 10.03.08. "Курс 2" курс, встановлений НБУ для одного долара на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток № 1) до даного Договору.
Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 424498,00 "у.е", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 70749,67 "у.е", виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку № 1 до Договору по курсу 1 (п. 2.3 Договору).
Відповідно до п. 7.3 Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає: 543692,84 "у.е", враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 69083,00 "у.е".
Згідно п. 3.1 Договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.
Сторонами одночасно з підписанням Договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору), до якого додатковою угодою № 1122/12/2007/R від 30.07.09. внесено зміни і графік викладено в новій редакції.
31.03.08. на підставі видаткової накладної № РН-0000086 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності НБВ № 317050 від 27.03.08. прийняв предмет лізингу: Автокран КС-45717А-1 на шасі МАЗ-630303 у кількості дві одиниці.
Позивач вказує, що за період з 06.01.12. по 05.10.12. за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 807 482,59 грн.
Спір у даній справі виник у зв'язку із невиконанням, на думку позивача, відповідачем грошових зобов'язань за Договором.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Договір № 1122/12/2007 від 18.12.07. є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно з п. 6.8 Договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Згідно графіку внесення лізингових платежів (в редакції Додаткової угоди від 30.07.09.) та з урахуванням вимог п. 7.8 Договору відповідач у період з 06.01.12. по 05.10.12. зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 807 482,59 грн.
Відповідачем доказів на спростування вказаної заборгованості та доказів її погашення не надано.
Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів за 47-55 періоди у розмірі 807 482,59 грн. на підставі Договору.
Стосовно посилання відповідача на недійсність Договору, суд відзначає, що з урахуванням положень ст. ст. 6, 204, 533 Цивільного кодексу України та відсутністю рішення суду про визнання Договору недійсним, у суду відсутні підстави для висновку про недійсність Договору.
Твердження позивача про недосягнення істотних умов Договору в частині непогодження ціни Договору, судом відхиляються, оскільки на виконання умов Договору відповідач отримав об'єкт лізингу, його використовує, сплатив лізингові платежі за попередні періоди графіку внесення платежів.
При цьому, суд критично ставить до доводів відповідача про незаконне встановлення в Договорі сплати лізингових платежів в іноземній валюті, з огляду на приписи ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, та постанову Верховного Суду України від 04.07.11. у справі № 12/149 за позовом ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до ТОВ "Спецгортехніка" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, яка в частині застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах згідно ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для суду.
Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті лізингових платежів за період з 06.01.12. по 05.10.12. становить 807 482,59 грн., яку Фірмою "Т.М.М." Товариством з обмеженою відповідальністю не погашено станом на час прийняття судового рішення.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, контр розрахунку ціни позову не надав, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 807 482,59 грн. заборгованості.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 9.5 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 37 753,85 грн. -неустойки.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 9.5 Договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, проте судом здійснено перерахунок пені з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, та встановлено, що позивачем вказану суму завищено, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 37 595,14 грн. -пені. В іншій частині в розмірі 158,71 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 8 265,39 грн. -3% річних.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.
За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 8 250,64 грн. В іншій частині 14,75 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" задовольнити частково.
2. Стягнути з Фірми "Т.М.М." Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б; ідентифікаційний код 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, вул. Дмитрова, 5 корпус 2; ідентифікаційний код 33104543) заборгованість у розмірі 807 482 (вісімсот сім тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 59 коп., пеню у розмірі 37 595 (тридцять сім тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 14 коп., 3% річних у розмірі 8 250 (вісім тисяч двісті п'ятдесят) грн. 64 коп., судовий збір у розмірі 17 066 (сімнадцять тисяч шістдесят шість) грн. 57 коп.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.11.12.
Суддя Т.М. Ващенко