"27" листопада 2012 р. Справа № 5008/251/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів:Запорощенка М.Д., Акулової Н.В.(доповідач), Владимиренко С.В.
розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "Фішт", м. Ужгород
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2012 року
у справі№ 5008/251/2012 господарського суду Закарпатської області
за позовом приватного підприємства "Фішт", м. Ужгород
дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1.
простягнення суми 12 261,99 грн., в т.ч. 9 394,98 грн. заборгованості за договором № 019/7Фшк від 05.11.2007 року та накладною № 019Ф/07 від 05.11.2007 року, 2 019,99 грн. інфляційних нарахувань та 847,09 грн. 3 % річних,
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_5 (договір про надання правової допомоги від 27.12.2011р.)
Рішенням господарського суду господарського суду Закарпатської області від 28.05.2012 року у справі №5008/251/2012 (суддя В.В. Мокану) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2012 року (судді Хабіб М.І., Гриців В.М., Данко Л.С.) рішення господарського суду Закарпатської області від 28.05.2012р. у справі №5008/251/2012 залишено без змін.
Прийняті судові акти мотивовані тим, що стороною порушені строки позовної давності, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, приватне підприємство "Фішт", м. Ужгород звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2012 року у справі №5008/251/2012 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні представник відповідача просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а прийняті у справі судові акти без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Від приватного підприємства "Фішт" до Вищого господарського суду України надійшла телеграма про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надати додаткові пояснення по справі та неможливістю забезпечити участь уповноваженого представника. Зазначене клопотання судовою колегією не задоволено, оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 31.10.2012 року, явка сторін у судове засідання не визнавалася обов'язковою та відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
Заслухавши представника відповідача, який з'явився в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.11.2007 року між приватним підприємством "Фішт"(виконавцем) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (замовником) укладено договір №019/07 Ф шк, предметом якого є зобов'язання виконавця виготовити і поставити, а зобов'язанням замовника прийняти і оплатити теплогідроізольовані труби та елементи теплових мереж. (п.1.1. договору).
Загальна сума поставки за договором складає 69 394,98грн., в т.ч.20% ПДВ. (п.3.2. договору)
Пунктом 4.2 договору передбачено, що початок виконання замовлення по договору - поступлення авансу в розмірі не менше 40% від загальної суми договору.
Кінцевий розрахунок за поставлену продукцію згідно з накладними здійснюється упродовж трьох днів після поставки( п.4.3).
Згідно п.7.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач відповідно до видаткової накладної № 019 Ф/07 від 05.11.2007 року поставив відповідачу продукцію на суму 69 394,98грн.; відповідачем оплачено поставлену йому продукцію частково на суму 60 000,00 грн. Заборгованість за вказаним договором становить 9 394,98грн.
Предметом позову є стягнення 12 261,99 грн., з яких: 9 349,98 грн. - боргу за продукцію, 2019,92 грн.- інфляційних втрат та 847,09грн. -3% річних.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 17.04.12 року відповідач подав заяву в порядку статті 267 Цивільного кодексу України про застосування строку позовної давності, в якій зазначив, що строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог сплив, ще в листопаді 2010 року.
ПП "ФІШТ" подало клопотання про визнання причин пропуску позовної давності поважними та їх поновлення з тих підстав, що лише 09.11.2011 року з постанови апеляційного суду у справі № 9/112, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.03.2012 року, він дізнався, що проведене ним зарахування надмірно сплачених коштів, не відповідає чинному законодавству.
Згідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин 3,4,5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що нормою ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України закріплено можливість визнання судом поважними певних причин пропуску позовної давності, проте не закріплено вичерпного переліку таких причин. Відтак, під час вирішення цих питань, суди повинні керуватися правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наведені в клопотанні позивача, причини пропущення стоків позовної давності не є поважними оскільки умовами договору № 019/07Фшк від 05.11.2007 року не передбачено одностороннього зарахування позивачем надмірно сплачених відповідачем коштів за продукцію; договором № 019/07Ф шк від 05.11.2007 року визначений строк оплати продукції на протязі трьох днів після поставки (п.4.3 договору), 16.11.2007 року відбулась часткова оплата продукції, отже позивач знав про порушення його права за спірним договором.
Відповідно до ч.4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі. Відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності. Оскільки суди попередніх інстанцій встановили відсутність поважних причин пропуску строків позовної давності, вони обґрунтовано відмовили у задоволені позовних вимог.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин господарські суди з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника - приватного підприємства "Фішт", м. Ужгород.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Фішт", м. Ужгород залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2012 року у справі №5008/251/2012 залишити без змін.
Головуючий суддя М.Д. Запорощенко
Судді: Н.В. Акулова
С.В.Владимиренко