ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-30/13530-2012 27.11.12
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська
страхова група»
До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт»
Про стягнення 2 798,76 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Литвиненко О.О. представник за довіреністю № 0112-101 від 03.01.12.
Від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»(далі -позивач) до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» (далі -відповідач) про стягнення 2 798,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальнику страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем в порядку статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.12. порушено провадження у справі № 5011-30/13530-2012, розгляд справи було призначено на 18.10.12.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.12., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін та невиконання ними вимог ухвали суду, розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 15.11.12.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.12., в зв'язку з повторною неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог попередніх ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 27.11.12.
В судовому засіданні представником позивача підтримано свої позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання 27.11.12. вкотре не з'явився, вимог попередніх ухвал Господарського суду міста Києва у справі № 5011-30/13530-2012 не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Суд відзначає, що повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) відповідачу наявні в матеріалах справи.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/13530-2012.
В судовому засіданні 27.11.12. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
19.04.11. між позивачем (Страховиком) та Вищим господарським судом України (Страхувальником, Вигодонабувачем) було укладено Договір страхування № 28-2828-11-1934, відповідно до якого позивач прийняв під страховий захист автомобіль марки Camry», д.р.н. АА8002ЕР.
08.11.11. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась о 15:10 год. в місті Києві по вул. Московській, 29-А, автомобіль марки Camry», д.р.н. АА8002ЕР отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою, виданою Управлінням державної автомобільної інспекції головного управління МВС України в місті Києві.
Дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля ault», д.р.н. 60194КК Куліш Владиславом Миколайовичем вимог Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Печерського районного суду міста Києва від 06.12.11. в адміністративній справі № 3-6414/11.
08.11.11. Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Згідно рахунку-фактури № 2600472343 від 15.11.11. вартість технічного обслуговування та ремонту автомобіля марки Camry», д.р.н. АА8002ЕР склала 5 835,64 грн.
Позивач страховим актом № ДККА від 23.11.11. визнав нанесення майнової шкоди Страхувальнику внаслідок ДТП у розмірі 3 061,19 грн., виплата якого Позивачем підтверджується платіжним дорученням № 11807 від 25.11.11.
Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло у межах фактично здійсненої страхової виплати право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.
Згідно пункту 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу », д.р.н. 60194КК застрахована відповідачем відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/57769.
Враховуючи, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, була застрахована у відповідача, останній відповідно до статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (редакція Закону, що діяла на момент здійснення дорожньо-транспортної пригоди) повинен відшкодувати нанесену його страхувальником шкоду у межах встановленого полісом страхового ліміту.
Пунктами 34.1, 34.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на страховика (у даному випадку -на відповідача) покладено обов'язок терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Докази виконання відповідачем покладеного на нього Законом обов'язку в матеріалах справи відсутні. В матеріалах справи також відсутні і докази того, що невиконання цього обов'язку з боку відповідача відбулось внаслідок об'єктивних обставин.
Крім того, відповідачем також порушено обов'язок, встановлений статтями 36 та 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (редакція Закону, що діяла на момент здійснення дорожньо-транспортної пригоди).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства.
У відповідності до матеріалів справи позивач направив на адресу відповідача заяву про виплату страхового відшкодування № 0810/959-УСГ від 19.04.12. з додатками.
За твердженням позивача, відповідачем було сплачено позивачу 262,43 грн. в погашення заборгованості.
Вказаного відповідачем не спростовано.
Відповідно до статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (редакція Закону, що діяла на момент здійснення дорожньо-транспортної пригоди) відповідач повинен був здійснити страхову виплату після отримання відповідних документів. Означений обов'язок відповідач в повному обсязі не виконав.
Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язок проведення дослідження експерта чи аварійного комісара покладено саме на Відповідача (пункт 34.1), а до позивача від потерпілої особи перейшло згідно пункту 34.2 лише право (а не обов'язок) на проведення відповідних досліджень.
Позивачу Законом одночасно з покладенням означених вище обов'язків надано досить суттєвий перелік прав, у тому числі і право з'ясування обставин страхового випадку та визначення розміру завданих збитків власним розслідуванням. Означеним правом відповідач не скористався та не надав суду взагалі жодного доказу здійснення ним будь-якої дії.
Оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідач фактично ухилявся від виконання своїх обов'язків, суд визнає право позивача на визначення розміру збитків за рахунками СТО (тобто, реальної вартості відновлювального ремонту).
Полісом № АВ/57769 встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого), в розмірі 50 000,00 грн.
У відповідності до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Розмір франшизи, тобто суми, на яку зменшується страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, встановленої полісом № АВ/57769 становить 1 000,00 грн.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу підлягають задоволенню частково у розмірі 1 798,76 грн. (2 798,76 грн.-1000,00 грн.).
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення»рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідачем не наведено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт»(04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Довнар-Запольського, б. 9/10; ідентифікаційний код 25005889) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»(03038, м. Київ, Солом'янський район, вул. Федорова Івана, б. 32, літ. А; ідентифікаційний код 30859524) 1 798 (одну тисячу сімсот дев'яносто вісім) грн. 76 коп. -страхового відшкодування в порядку регресу, 1 034 (одну тисячу тридцять чотири) грн. 41 коп. -витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 29.11.12.
Суддя Т.М. Ващенко