“30» червня 2006 р. Справа № 02/2686а
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д.,
із секретарем судового засідання Олененко С.П., за участю представників:
позивача: Перцева Н.А., Юріна Н.В. -за дорученнями,
відповідача: Кириленко А.М. -за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу
за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Приватного підприємства "Росток"
про стягнення 4 323 грн.,
Заявлено вимогу про стягнення 4323 грн. штрафних санкцій за нестворене та незайняте інвалідом у відповідача в 2005 році 1 робоче місце, з мотивів порушення відповідачем вимоги статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки при нормативі для відповідача створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2005 рік фактично у відповідача було зайнято інвалідом лише одне робоче місце.
Представники позивача у судовому засіданні підтримали позов у заявленій сумі, просили позов задовольнити та пояснили, що на запит позивача Драбівський районний центр зайнятості направив лист від 26.06.2006р.. в якому повідомив, що у 2005 році до центру зайнятості щодо працевлаштування інвалідів підприємства, установи, організації не звертались, отже, відповідач не створив одне робоче місце і не повідомив про його створення відповідні органи, тобто не виконав встановлений Законом норматив, тому він повинен сплатити штрафні санкції у заявленій в позові сумі.
Відповідач не подав суду письмовий відзив на позов. Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з мотивів відсутності вини відповідача, оскільки інваліди не зверталися з питання працевлаштування і позивачем чи центром зайнятості не направлялися, крім цього, у відповідача немає роботи для застосування праці інвалідів, так як підприємство є сільськогосподарським товаровиробником, всі роботи на підприємстві важкі, потребують значних фізичних сил.
У судовому засіданні оголошувалася перерва із 15.06.2006р. по 30.06.2006р. для надання додаткових доказів.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у редакції від 5 липня 2001 року (далі - Закон) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в 2005 році встановлювався норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працювало від 15 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
За Законом підприємства (об'єднання), установи, організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, не пізніше 15 квітня наступного року, штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Отже, у разі невиконання підприємством в 2005 році встановленого законом нормативу, воно зобов'язане сплатити штрафні санкції не пізніше 15 квітня 2006 року.
Як вбачається із матеріалів справи, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2005 році у відповідача складала 48 осіб, чотири відсотки від цієї кількості складає 1,92. Оскільки робочі місця для працевлаштування інвалідів повинні визначатися у цілих числах та застосовуючи правила математичного округлення цифр, суд приходить до висновку, що для відповідача норматив на 2005 рік складав 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів.
Із вказаного звіту відповідача вбачається, що у нього в 2005 році працював лише один інвалід, і це підтверджується відповідачем у своєму поясненні. Отже встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем у 2005 році не був виконаний. Тому суд вважає, що вимога позивача є законною і обгрунтованою, вона підтверджена належними доказами, не спростована відповідачем, тобто підлягає до задоволення.
Суд вважає недоведеними твердження відповідача про відсутність його вини в тому, що він не виконав встановлений законом норматив, виходячи із наступного.
Дійсно, відповідно до статті 18 Закону в редакції, яка діяла в 2005 році, працевлаштування інвалідів повинно було здійснюватися органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі -органи працевлаштування інвалідів). Як вбачається із тексту абзацу 3 статті 18 Закону, підприємства зобов'язані створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Пунктами 5, 10 Положення встановлено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, і працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до пунктів 11, 12, 14 Положення місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати, державна служба зайнятості -веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні, сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК, підприємства -створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Як вбачається із листа Драбівського районного центру зайнятості від 26.06.2006р., відповідач не звертався до центру зайнятості із повідомленням (звітами) про створення ним робочого місця для працевлаштування інваліда. Як стверджує відповідач, ним не було створено робоче місце для інваліда в зв'язку з відсутністю відповідної роботи.
Суд прийшов до висновку, що відповідач не вжив всіх заходів для створення робочого місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році, як того вимагає закон. Сам по собі лише той факт, що до центру зайнятості не зверталися інваліди з питання працевлаштування, при доведеності позивачем факту невиконання відповідачем встановленого Законом нормативу, що ним не заперечується, не може звільняти підприємство від відповідальності за невиконання вимоги Закону.
Такий висновок суду ґрунтується на практиці Верховного Суду України (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 8 лютого 2005 року).
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Оскільки відповідач не довів і належними доказами не підтвердив, що ним було вжито у 2005 році всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і забезпечення встановлено Законом нормативу створення робочого місця для працевлаштування інваліда, тому суд приходить до висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення із відповідача штрафних санкцій.
Як вбачається із даних звіту відповідача про зайнятість інвалідів за 2005 рік і не заперечується відповідачем, середня річна заробітна плата в 2005 році у відповідача складала 4 323 грн. Таким чином, відповідач повинен сплатити штрафні санкції в сумі 4 323 грн.
На підставі ст. 94 КАС України з відповідача підлягають стягненню до Державного бюджету 43 грн. 23 коп. судового збору.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160 -163 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути із Приватного підприємства "Росток" (19800, Черкаська область, Драбівський район, с. Великий Хутір, вул. Шкільна, 5, ідентифікаційний код 31974393):
а) на користь Черкаського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (м. Черкаси, проспект Хіміків, 50) штрафні санкції в сумі 4 323 грн.;
б) в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси № 31110095600002, банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, через державну податкову інспекцію -43 грн. 23 коп. судового збору.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського міжобласного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.Д. Пащенко
Постанова складена в повному обсязі
03.07.2006р. 12 год. 40 хв.