29.11.12 Справа № 5021/1558/12.
За позовом: Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром», м. Суми
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Сумської обласної дирекції, м. Суми
про визнання кредитного договору недійсним
Суддя Лущик М.С.
Представники сторін:
від позивача - Фанта Т.О., довіреність № 15-8868 від 08.11.2012р.
від відповідача - Герман І.В., довіреність № 94/10/18-Н від 11.09.2010р.
За участю секретаря судового засідання Тимченко О.О.
Суть спору: позивач, відповідно до поданого ним позову просить суд визнати недійсним кредитний договір № 012/06-11/2094 від 28.07.2006р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сумихімпром» (на даний час Публічним акціонерним товариством «Сумихімпром») та Акціонерним пошто-пенсійним банком «Аваль» (на даний час Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»), а також просить суд стягнути судовий збір в розмірі 1 073 грн. 00 коп.
Відповідач надав заперечення на позовну заяву вих. № с.19-120-1/294 від 05.11.2012р., де просить суд відмовити в задоволенні позову за його безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки обставини на які посилається позивач у позові, зокрема пункт 7.3 кредитного договору, укладеного між сторонами у справі, який визначає «право банку у разі збільшення вартості кредитних ресурсів, або порядку виконання зобов'язань сторін за кредитним договором внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного банку України - в договір, за погодженням з позичальником вносяться в десятиденний строк відповідні зміни з моменту настання таких змін. При розбіжностях сторін та недосягненні згоди щодо зміни умов договору, кредитор має право достроково стягнути заборгованість позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та неустойку, передбачену договором» - не є тяжкими обставинами в розумінні положень статті 233 Цивільного кодексу України.
15.11.2012 року від відповідача надійшло додаткове заперечення на позовну заяву (вх. № 15087 від 15.11.2012р.), в якому останній просить суд припинити провадження у справі № 5021/1558/12 та зазначає, що ухвалою від 30.10.2012р. у справі № 5021/2509/2011 введено процедуру санації позивача строком на дванадцять місяців. Даний спір, на думку відповідача, безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство і підлягає розгляду в межах справи про банкрутство, а не у позовному провадженні, оскільки укладені боржником угоди зачіпають інтереси усіх кредиторів позивача щодо задоволення їх грошових вимог.
До початку судового засідання позивача надав письмові додаткові пояснення б/н, б/д (вх. № 15713 від 29.11.2012р.), де зазначає, що пункт 7.3 спірного договору є обставиною, що породжує невигідні для позивача умови, оскільки його права обмежуються у праві не погодитися з розміром кредитної ставки у разі її збільшення.
Також, представник позивача надав клопотання про відкладення розгляду справи б/н, б/д (вх. № 15712 від 29.11.2012р.), в якому у зв'язку з необхідністю подання додаткових доказів по справі та проведення переговорів між сторонами, щодо врегулювання спору мирним шляхом, просить суд перенести розгляд справи на інший строк.
Крім наведеного, від відповідача надійшло клопотання б/н, б/д (вх. № 15726 від 29.11.2012р.) про застосування позовної давності, в якому останній просить суд застосувати позовну давність та відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування якого відповідач вказує, що кредитний договір № 012/06-11/2094 від 28.07.2006р. укладений між сторонами 26.07.2006 року, тому ПАТ «Сумихімпром» пропустило трирічний строк на пред'явлення позову по даному спору.
Відповідно до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, надані сторонами за даним спором клопотання та письмові пояснення і заперечення прийняті судом до розгляду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази по справі, суд
Відповідно до позовних матеріалів, 28.07.2006 між Відкритим акціонерним товариством «Сумихімпром» (на даний час Публічним акціонерним товариством «Сумихімпром») та Акціонерним пошто - пенсійним банком «Аваль» (на даний час Публічним акціонерним товариством «Райффайзен банк Аваль») укладено кредитний договір № 012/06-11/2094, а за період 17.09.2009р. по 04.09.2010р. було укладено 3 додаткові угоди до зазначеного договору.
Згідно з пунктом 1.1. вказаного договору, позивач на положеннях та умовах даного договору, відкриває позичальнику (відповідачу у справі) не відновлювану кредитну лінію у розмірі 2 000 000,00 доларів США строком до 28.07.2009 року із сплатою 12 % річних.
За умовами спірного договору під терміном «не відновлювана кредитна лінія» розуміється кредитна лінія, при якій при отриманні позичальником повної суми кредитних коштів і досягнення ліміту кредитування подальша видача кредитних коштів позичальнику припиняється незалежно від фактичної суми заборгованості за кредитом на протязі дії кредитного договору.
Позивач вважає, що спірний кредитний договір укладений на невигідних для нього умовах та під впливом тяжких для позивача обставини, оскільки його права обмежуються у праві не погодитися з розміром кредитної ставки у разі її збільшення, а тому повинен бути визнаний судом недійсним у відповідності до вимог статті 233 Цивільного кодексу України, яка визначає, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкою для неї обставини і на в край невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Під тяжкими обставинами, під впливом яких позивач змушений був укласти спірний кредитний договір на невигідних для нього умовах позивач розуміє відсутність чіткої політики уряду відносно фінансування аграріїв, як результат, відсутність попиту на продукцію позивача через низьку платоспроможність аграрного сектору, який є основним споживачем мінеральних добрив (найбільш рентабельної продукції ПАТ «Сумихімпром»), надзвичайне збільшення ціни на газ.
Пунктом 7.3 кредитного договору № 012/06-11/2094 від 28.07.2006р., передбачено, що у разі збільшення вартості кредитних ресурсів, або порядку виконання зобов'язань сторін за кредитним договором внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного банку України - в договорі, за погодженням з позичальником (а у випадку зменшення відсоткової ставки за кредитом - в односторонньому випадку згідно статті 651 Цивільного кодексу України з повідомленням позичальника) вносяться в десятиденний строк відповідні зміни з моменту настання таких змін. При розбіжностях сторін та недосягненні згоди щодо зміни умов договору, кредитом має право достроково стягнути заборгованість позивальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та неустойку, передбачену договором.
В обґрунтування поданого позову ПАТ «Сумихімпром» зазначає, що вищевикладений пункт кредитного обмежує позивача у можливості не погодитися з підвищенням процентної ставки та ставить його у край невигідне становище, оскільки при відмові у підписанні додаткової угоди про зміну процентної ставки, у нього виникає обов'язок на протязі 10 днів сплатити всю існуючу заборгованість за даним кредитним договором.
Відповідач з позовними вимогами не погоджується вважає їх необґрунтованими та просить суд відмовити в задоволенні позову, оскільки обставини на які посилається позивач у позові, зокрема на пункт 7.3 кредитного договору, укладеного між сторонами даного спору, не є тяжкими обставинами в розумінні положень статті 233 Цивільного кодексу України.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, дійшов висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають, з огляду на наступне:
Позивач посилається на підписання спірного кредитного договору № 012/06-11/2094 від 28.07.2006р. під впливом тяжких для нього обставин і на вкрай невигідних умовах.
Під тяжкими обставинами кабального договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, загроза втратити заставне майно, загроза банкрутства та інші обставини на, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладання правочину.
Підставами визнання правочину, укладеного на вкрай невигідних умовах, може слугувати, наприклад, надзвичайна низька винагорода, порівняно з ціною відчуженої речі, виконаної роботи, наданої послуги. Для кваліфікації правочину за статтею 233 Цивільного кодексу України, необхідна обов'язкова наявність зазначених вище двох умов.
Обставини, на які посилається у своєму позові як на підставу та обгрунтування заявлених вимог, що викладені у вищенаведеному пункті 7.3 спірного кредитного договору, не є тяжкими обставинами у розумінні вищенаведеної правової норми.
Як пояснив представник відповідача в судовому засіданні, спірний кредитний договір укладено з метою рефінансування кредитної заборгованості по кредитному договору № 010/989/01-11/752 від 28.07.2004р., укладеного між позивачем та КФ АКБ «Індустріалбанк», а всі істотні умови кредитного договору за даним спором погоджено між сторонами у справі та не містять в край невигідних умов для позивача, що призвели до загрози втратити заставне майно, загрози банкрутства та інших обставин, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладання правочину.
Виходячи з приписів статті 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частиною першою статті 1054 названого Кодексу передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Пунктом 4 частини першої статті 44 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Із суті кредитного договору та норм чинного законодавства випливає, що зміна економічної ситуації в країні та факт коливання курсу іноземної валюти стосовно до національної валюти України є комерційним ризиком позичальника, а тому не можуть бути підставами для визнання недійсним кредитного договору або для невиконання обов'язків за кредитним договором.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 названого Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проте, як вбачається з матеріалів даної справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності обставин які б свідчили про те, що при укладанні оспорюваного кредитного договору він перебував у крайній невигідній формі (загроза банкрутства), також не наведено жодної підстави визнання кредитного договору вкрай невигідним для позивача.
Щодо клопотання позивача про відкладення розгляду справи б/н, б/д (вх. № 15712 від 29.11.2012р.), в якому у зв'язку з необхідністю подання додаткових доказів по справі та проведення переговорів між сторонами, щодо врегулювання спору мирним шляхом, просить перенести розгляд справи на інший строк., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони (так само як і інші учасники судового процесу) зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до і всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
На підтвердження обставин, викладених позивачем у клопотанні про відкладення розгляду даної справи, останнім не надано до суду жодного належного доказу, який б свідчив про наявність таких підстав, крім того, розгляд даної справи раніше відкладався за клопотанням позивача, у зв'язку з відрядженням представника позивача.
Тоді як за приписами пункту 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
При цьому, позивач, не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Тому, з огляду на викладене, суд розцінює такі дії ПАТ «Сумихімпром» як зловживання учасником судового процесу своїми процесуальними правами та затягуванням розгляду справи по суті.
З огляду на наведене, виходячи з обставин даної справи та приймаючи до уваги не надання позивачем належних доказів в підтвердження обставин, на які він посилається в обґрунтування поданого ним клопотання про відкладення розгляду справи, суд відхиляє клопотання позивача про відкладення розгляду даної справи і відповідно до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Представником відповідача надано до суду додаткове заперечення на позовну заяву (вх. № 15087 від 15.11.2012р.), де останній просить суд припинити провадження у справі № 5021/1558/12 та зазначає, що даний спір пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство позивача і підлягає розгляду в межах справи про банкрутство, а не у позовному провадженні, оскільки укладені боржником угоди зачіпають інтереси усіх кредиторів позивача щодо задоволення їх грошових вимог.
Відповідно до частини другої пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» № 10 від 24.10.2011р., господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором); визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника.
Оскільки, спірний кредитний договір та додаткові угоди до нього, укладені ПАТ «Сумихімпром» як юридичною особою до порушення провадження у справі про банкрутство позивача, даний спір у розумінні вимог ГПК України, підлягає розгляду в окремому позовному провадженні, а клопотання відповідача про припинення провадження у справі задоволенню не підлягає.
Стосовно письмового клопотання відповідача б/н, б/д (вх. № 15726 від 29.11.2012р.) про застосування позовної давності, відповідно до якого позивач пропустив трирічний строк на пред'явлення позову по даному спору, суд зазначає наступне.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 цього ж Кодексу, яка визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З аналізу вищенаведених правових норм випливає висновок, строк позовної давності обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися позивач.
Таким чином, перебіг строку позовної давності за вимогою про визнання недійсним кредитного договору починається з дати його укладення.
Частиною третьою статті 267 вказаного Кодексу передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові, як це визначено частиною четвертою статті 267 ЦК України, незалежно від того, чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Оскільки відповідачем було заявлено про застосуванням судом позовної давності, а позивачем, як встановлено судом під час судового розгляду даної справи, пропущено строк, в межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права, не наведено суду обґрунтованих, поважних причин для поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним та не надано клопотання про відновлення пропущеного строку на звернення до суду з відповідним позовом, тому, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, про застосування за заявою відповідача наслідків спливу строку позовної давності та про відмову в позові.
При зазначених обставинах, вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Згідно вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові збір покладається на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову - відмовити.
Повне рішення складено 30.11.2012р.
Суддя (підпис) М.С. Лущик