вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
03 жовтня 2012 р. (17:43) Справа №2а-9169/12/0170/31
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Дудіна С. О., при секретарі Сидельовій М. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2, довіреність № б/н від 13.09.12, паспорт НОМЕР_1;
відповідача - Колесник Ю. О., довіреність № 15/9/10-00 від 29.02.12, посвідчення № 000600.
Суть справи:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовною заявою та просить визнати протиправними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби від 16.06.2011р. №0002121703;
- податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби від 16.06.2011р. №0002131703;
- податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби від 16.06.2011р. №0002141703.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.08.2012р. адміністративний позов був залишений без руху.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 04.09.2012р. було відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 2 Закону України «Про плату за землю», ст. ст. 285, 286 Податкового кодексу України, відповідно до положень яких, об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, в тому числі й на умовах оренди. Позивач зазначає, що оскільки право користування земельною ділянкою виникло у нього з 13 березня 2012 року (дата проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки), то земельний податок має обчислюватися лише з цієї дати. Крім того, позивач звертає увагу на те, що ДПІ в м. Ялті не були додані до спірних податкових повідомлень-рішень розрахунки грошового зобов'язання, а також зазначає, що оскільки пунктом 285.1 статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом визначено календарний рік, то нарахування в 2011 році сум податку за 2008, 2009 та 2010 роки є неправомірним.
Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що відповідно до статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Крім того, земельний податок був розрахований відповідно до положень ст. 287 Податкового кодексу України, згідно якої під час переходу права власності на будівлю або споруду (їх частину), податок на земельну ділянка, на якій розташовані таки споруди сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає можливим, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглядати справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, заслухавши представників відповідачів, суд
15.10.2008 р. між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу, за яким Покупцем був придбаний недобудований фізкультурно-оздоровчий комплекс Літер А, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 289,6 кв. м.
Як вбачається зі змісту зазначеного договору купівлі-продажу (п. 1.4) згідно довідки, виданій 27.08.2008р. Ялтинським міським управлінням земельних ресурсів, рішення про передачу у власність земельної ділянки, на якій розташований Предмет договору, Ялтинською міською радою не приймалося, правовстановлюючі документи не видавалися, цільове призначення земельної ділянки - обслуговування недобудованого фізкультурно-оздоровчого комплексу Літер А.
Вказаний догові був посвідчений приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 15.10.2008 р. за №3188095.
Реєстрація права власності на придбаний об'єкт за позивачем була здійснена 17.10.2008 р.. що підтверджується відповідним Витягом №20621660 (а. с. 34).
15.04.2009 р. Ялтинською міською радою було прийнято рішення за №417 «Про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0885 га для будівництва та обслуговування фізкультурно-оздоровчого комплексу з житловими та нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1, з наступною передачею в оренду, на землях Ялтинської міської ради (існуюча споруда)».
Рішенням Ялтинської міської ради №114 від 29.12.2011р. був затверджений ОСОБА_1 проект землеустрою з відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1, площею 0,0885 га, та вирішено передати ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку в оренду строком на 50 років. Крім того, відповідно до п. 5.1 зазначеного рішення позивачу було зобов'язано в місячний строк укласти з Ялтинською міською радою договір оренди земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи, такий договір був укладений 10.02.2012 р. та зареєстрований в поземельній книзі, про що в Державному реєстрі земель був здійснений запис 13.03.2012р. за номером 011190004000213.
Відповідно до умов договору, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки згідно витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 19.01.2012р. №912/10-25-2 складає 1024731,75 грн. (п. 5 договору).
Згідно п. 8 Договору орендна плата вноситься позивачем, як Орендодавцем земельної ділянки, в розмірі 46 112,96 грн. щорічно, яка підлягає коригуванню відповідно до умов договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до п. 9 Договору, оплата орендної плати здійснюється з дати підписання сторонами договору та акта прийому-передачі земельної ділянки.
Матеріали справи свідчать, що 16.06.2011 р. Державною податковою інспекцією у м. Ялті були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0002121703 про визначення суми земельного податку позивачеві в розмірі 793,41 грн. за 2008 рік;
- №0002131703 про визначення суми земельного податку позивачеві в розмірі 7001,33 грн. за 2009 рік;
- №0002141703 про визначення суми земельного податку позивачеві в розмірі 10212,59 грн. за 2010 рік.
Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, за результатом якого 03.08.2011р. Державною податковою адміністрацією в АР Крим було прийнято рішення №871/Л25-023 про залишення без змін вищевказаних податкових повідомлень-рішень.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Так, згідно зі статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (який був чинний в період здійсненого відповідачем донарахування земельного податку) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Нарахування громадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу (абз. 3 ст. 14 зазначеного Закону).
Згідно діючої на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень норми Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 286.1 ст. 287 Кодексу). Відповідно до п. 286.5 ст. 286 Кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. Згідно п. 287.5 ст. 287 Кодексу податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин, підстави для нарахування сум земельного податку до 01.01.2011р. та з 01.01.2011р. залишилися ті самі - дані державного земельного кадастру.
Земельний податок розраховувався відповідно до встановлених ставок від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка є об'єктом оподаткування.
Ухвалою від 04.09.2012р. у цій справі суд зобов'язав відповідача надати, зокрема, документально підтверджені відомості щодо інформації органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, на підставі якої була розрахована плата за землю позивачеві за 2008-2012 р.р. оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями; відомості стосовно земельних ділянок щодо яких були розраховані суми земельного податку за 2008-2010 р. р. позивачу; розрахунок земельного податку за кожний рік окремо із зазначенням підстав такого нарахування, з метою встановлення підстав нарахування податкового зобов'язання із земельного податку позивачеві та відомостей щодо нормативної грошової оцінки, яка застосовувалася відповідачем при прийняті таких податкових повідомлень-рішень.
Як вбачається з наданих відповідачем документів, відповідно до розрахунку податку на землю за період 15.10.2008р. по 31.12.2011р. відповідачем використовувалися виписки про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виписки з технічної документації за нормативною грошовою оцінкою земельною ділянки№2624/2/10-15-2 від 03.10.2009р., нормативно-грошова оцінка земельної ділянки за 1 кв.м. станом на рік, за який проводилося нарахування земельного податку, коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, відомості щодо площі земельної ділянки, стосовно якої розраховувався земельний податок.
Суд вважає правомірним нарахування відповідачем сум земельного податку оспорюваними повідомленнями-рішеннями позивачеві через наступне.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про плату за землю» об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
За змістом статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно з частинами 1, 2 статті 125 Земельного кодексу України (у редакції станом до внесення змін Законом України від 05.03.2009 р. N 1066-VI) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Статтею 126 цього Кодексу (в тій самій редакції) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Стаття 125 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 05.03.2009 р. N 1066-VI (чинна на теперішній час) визначає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Однак, суд звертає увагу на те, що питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.
Твердження позивача щодо того, що право власності чи право користування земельною ділянкою виникає лише після державної реєстрації документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, а також державної реєстрації договору оренди, суд розцінює як такі, що засновані на невірному розумінні норм чинного законодавства.
Так, позивач в обґрунтування своєї правової позиції фактично надає перевагу положенням Закону України «Про плату за землю» та Земельному кодексу України (статті 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт та які щодо спірних відносин є загальними.
У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до положень статті 120 Земельного кодексу України (в редакції до внесення змін Законом України від 05.11.2009 р. N 1702-VI) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу в редакції Закону України від 05.11.2009 р. N 1702-VI (чинні на теперішній час) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Положення аналогічного змісту закріплені в статті 377 Цивільного кодексу України.
Як було зазначено вище, стаття 5 Закону України «Про плату за землю» визначала, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Таким чином, враховуючи закріплені в статті 120 ЗК України положення щодо переходу права власності/користування земельною ділянкою до особи при придбанні об'єкту нерухомості, суд вважає, що при цьому виникає наявність об'єкта плати за землю.
Аналогічна позиція щодо підстав для нарахування та сплати земельного податку з урахуванням положень ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України викладена в постановах Верховного суду України від 24.12.2010 р. (номери в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 13485871, 13485869).
У вказаних постановах Верховний суд України зазначив, що положення Закону № 2535-XII «Про плату за землю» та ЗК (статті 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт, щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, стаття 120 ЗК та стаття 377 Цивільного кодексу України (щодо відносин, які виникли після 1 січня 2004 року).
Відповідно до частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Статтею 244-2 КАС України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Отже, висновки, викладені у вищевказаних постановах Верховного суду України, мають бути обов'язково враховані у спірних правовідносинах.
За таких обставин, суд вважає непереконливими твердження позивача щодо виникнення у нього обов'язку по внесенню плати за землю лише з 13 березня 2012 року (дата проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки).
Крім того, суд не приймає до уваги посилання позивача на ненадання розрахунків податкових зобов'язань, нарахованих спірними податковими повідомленнями-рішеннями, з огляду на наступне.
Так, абзацом 3 пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.
Однак, суд вважає, що недотримання відповідачем цієї норми не є достатньою підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за умови, якщо обставини справи свідчать про правомірність здійсненого донарахування. В свою чергу, у судовому засіданні представник відповідача надав суду розрахунки визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями сум грошових зобов'язань з плати заземлю, з яких вбачається правомірність здійснених донарахувань.
Не є переконливими і твердження позивача про порушення Державною податковою інспекцією у м. Ялті пункту 285.1 статті 285 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України.
Так, пунктом 285.1 статті 285 ПК України передбачено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Згідно з п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
При цьому, зазначену норму необхідно розглядати в комплексі з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, яким закріплено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Матеріали справи свідчать, що спірні податкові повідомлення-рішення про нарахування плати за землю за період з 15.10.2008 р. по 31.12.2008 р., 2009 та 2010 роки були винесені відповідачем 16.06.2011 р., тобто в межах встановленого п. 102.1 ст. 102 ПК України строку.
На підставі викладеного, суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Судові витрати згідно зі статтею 94 КАС України суд залишає за позивачем.
В судовому засіданні 03.10.2012 року оголошена вступна та резолютивна частини постанови, а постанова у повному обсязі складена 08.10.2012 року.
Керуючись ст. ст. 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дудін С.О.