вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
26 вересня 2012 р. Справа №2а-9447/12/0170/31
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АРК ДПС
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про стягнення 15111,43 грн.
Обставини справи: Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 15111,43 грн., в тому числі й 12080,68 грн. податку на додану вартість та 3030,75 грн. штрафних санкцій.
Позовні вимоги ґрунтуються на Податковому кодексі України та мотивовані тим, що відповідач не сплачує у встановлений законодавством строк нараховані позивачем суми податку на додану вартість та штрафні санкції, в зв'язку з чим утворився податковий борг в розмірі 15111,43 грн., про стягнення якого у судовому порядку просить позивач.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.08.2012р. було відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.
25.09.2012р. до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшло клопотання від позивача про розгляд справи у відсутність представника позивача.
Відповідач у судове засідання не з'явився, письмові заперечення проти позову не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, та приймаючи до уваги те, що учасники судового процесу були належним чином проінформовані про дату, час і місце судового розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 3 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. N 1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.
На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - відповідач) перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сімферополі АР Крим з 31.10.2006р. за №22461.
З 14.11.2011р. по 25.11.2011р. Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (надалі - позивач) була проведена документальна виїзна планова перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОК НОМЕР_1) за період 01.10.2008р. по 31.12.2010р., за результатами якої був складений акт за №18013/17-1/2008706898 від 30.11.2011р. (а.с. 17-44).
За результатами зазначеної перевірки були встановлені порушення відповідачем п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст.. 7 та п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 12 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення», що призвело до завищення податкового кредиту по податку на додану вартість всього в сумі 12123 грн., в тому числі й за жовтень 2008 року в сумі 967 грн., листопад 2008 року в сумі 5055 грн., грудень 2008 року в сумі 1465 грн., лютий 2009р. в сумі 222 грн., березень 2009р. в сумі 39 грн., квітень 2009р. в сумі 35 грн., травень 2009р. в сумі 508 грн., червень 2009р. в сумі 54 грн., липень 2009р. в сумі 60 грн., серпень 2009р. в сумі 12 грн., вересень 2009р. в сумі 178 грн., грудень 2009р. в сумі 41 грн., червень 2010р. в сумі 15 грн., серпень 2010р. в сумі 390 грн., жовтень 2010р. в сумі 331 грн., листопад 2010 в сумі 1000 грн., грудень 2010р. в сумі 1751 грн. (а.с. 43).
На підставі зазначеного акта перевірки позивачем було прийнято податкове повідомлення-рішення за №0015001701 від 12.12.2011р. на 15153,75 грн., в тому числі й 12123 грн. податку на додану вартість та 3030,75 грн. штрафних санкцій, нарахованих відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Оцінюючи правові підстави застосування положень п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за правопорушення, вчинені платником податку до набрання чинності таким кодексом, суд виходив наступного.
З дати набрання чинності Законом 3609-VI штрафні санкції за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені після 1 січня 2011 року, застосовуються згідно з приписами пункту 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України.
При вирішенні питання щодо застосування передбачених Податковим кодексом України штрафних санкцій до податкових правопорушень, вчинених до 1 січня 2011 року, варто враховувати таке.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.
У свою чергу заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.
Таким чином оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.
При цьому, відповідно до частини другої статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
З викладеного випливає, що врегульоване законом правило поведінки визначається тим нормативно-правовим актом, який був чинним на час вчинення відповідної дії (бездіяльності).
Відповідно зміст правовідносин, зокрема прав та обов'язків особи, не може змінюватися разом із зміною законодавчих норм. Отже склад правопорушення та відповідальність за його вчинення визначаються за змістом тих законодавчих норм, які були чинними на час вчинення відповідного правопорушення та не можуть бути змінені разом із зміною законодавчих норм (зокрема, в разі втрати чинності нормативно-правовим актом або набрання чинності новим нормативно-правовим актом, який регулює ті самі суспільні відносини).
Водночас зворотна дія нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми застосовуються до правовідносин, які існували до набрання ним чинності, тобто приписи нового нормативно-правового акта змінюють правило поведінки, яке було встановлено попередніми нормативно-правовим актами.
Якщо ж новий нормативно-правовий акт не змінює закріплені у попередніх нормах правила поведінки (тобто попередній та новий нормативно-правові акти однаково визначають зміст прав та обов'язків суб'єктів відносин), зворотна дія нормативно-правового акта не має місця.
Зокрема відсутня зворотна дія нормативно-правового акта в тому разі, якщо попередній та наступний нормативні акти місять тотожні склади правопорушення. При цьому кваліфікація дій порушника повинна відбуватися з посиланнями на норми того нормативного акта, який був чинним на момент вчинення відповідних дій.
Виходячи з викладеного, за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, може бути застосовано відповідальність, передбачену цим Кодексом, у тому разі, якщо їх склад є тотожним зі складом правопорушення, визначеним Податковим кодексом України.
Зазначене правило застосовується незалежно від того, що в Перехідних положеннях Податкового кодексу України до 6 серпня 2011 року були відсутні приписи щодо порядку застосування передбачених Кодексом санкцій за правопорушення, вчинені до 1 січня 2011 року.
Водночас, як установлено пунктом 11 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, що набули чинності з 6 серпня 2011 року, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).
Зі змісту наведеної норми Перехідних положень Податкового кодексу України вбачається, що нею врегульовано розмір санкцій, що підлягає застосуванню за порушення, виявлені після набрання чинності Податковим кодексом України, у тому числі за вчинені раніше.
Таким чином, незалежно від дати вчинення або виявлення певного діяння таке діяння може кваліфікуватися як порушення норм податкового законодавства лише в тому разі, якщо воно визнавалося протиправним згідно з нормами, чинними на час вчинення відповідного діяння.
Виходячи з викладеного, штрафні санкції за порушення податкового законодавства, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, можуть бути застосовані як до набрання чинності пунктом 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України, так і після цієї дати (6 серпня 2011 року) лише в тому разі, якщо збігаються склади правопорушень, визначені Податковим кодексом України та попереднім законодавством.
Як вже зазначалося вище, в ході перевірки позивачем були встановлені порушення відповідачем п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7. ст.. 7 та п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 12 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення», що було обумовлено порушенням з боку відповідача порядку формування податкового кредиту на підставі податкових накладних попередніх податкових (звітних) періодів, а також на підставі податкових накладних, оформлені порушенням встановленого порядку (не містять номенклатури товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним в 2008-2010роках, податкова накладна надається платником податку, що поставляє товари (послуги) та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону), а відповідно до приписів п.п. 7.5.1 п. 7.5 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання грошових коштів (оплата товарів, робіт або послуг) або є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку таких товарів.
Згідно з п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити обов'язкові реквізити.
На підлягають включенню за приписами п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, що не підтверджені податковими накладними. У випадку, якщо на момент перевірки платника податків органом державної податкової служби суми податку, що раніше включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими вказаними цім підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену податковими накладними.
Аналогічні приписи містяться в Розділі V Податкового кодексу України.
Щодо розміру штрафних санкцій, які можуть бути застосовані за правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені після 1 січня 2011 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як установлено пунктом 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України, що набув чинності з 6 серпня 2011 року, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).
За змістом наведеного пункту до податкових правопорушень незалежно від дати їх вчинення застосовуються штрафні санкції в розмірах, визначених Податковим кодексом України.
Оскільки розглядувана норма набула чинності з 6 серпня 2011 року, передбачений нею припис може бути поширений лише на відносини, що виникли після набрання нею чинності.
Виходячи з викладеного, починаючи з 6 серпня 2011 року до всіх порушень податкового законодавства, у тому числі вчинених до набрання чинності Податковим кодексом України, застосовуються санкції в розмірі, що встановлений нормами Податкового кодексу України. Можливість установлення зворотної дії нормативно-правового акту шляхом прямого застереження в ньому про таке підтверджена Конституційним Судом України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1/99-рп зазначено, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку (пункт 56.1 статті 56 Податкового кодексу України).
Суду не надано доказів здійснення відповідачем передбаченої пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №0015001701 від 12.12.2011р. на 15153,75 грн., а також його оскарження до суду.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. В свою чергу, відповідно до пункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Статтею 57 ПК України визначені строки сплати податкового зобов'язання.
Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідачем частково сплачена сума заборгованості в розмірі 42,32 грн., про що свідчіть розрахунок позивача (а.с. 4), довідка по штрафним санкціям (а.с. 5) та картка особового рахунку відповідача станом на 23.07.2012р. (а.с. 6-8).
Таким чином, заборгованість відповідача зі сплати 15111,43 грн. відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно якого податковим боргом визнається сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Отже, сума заборгованості відповідача складає 15111,43 грн., на час розгляду справи не сплачена, про що свідчать матеріали справи, та є податковим боргом, в розумінні Податкового кодексу України.
У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України).
При цьому, відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Матеріали справи свідчать, що 21.11.2011 р. Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим була винесена податкова вимога на ім'я ОСОБА_1 про сплату 170,00 грн. податкового боргу (а.с. 48).
Згідно з п.п. 20.1.18 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно з пунктом 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Таким чином, враховуючи підтвердження матеріалами справи наявності податкового боргу відповідача та дотримання податковим органом законодавчо встановленої процедури стягнення податкового боргу, суд дійшов висновку щодо правомірності вимог позивача.
Відповідач у порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, не надав заперечення на позов, докази оскарження податкового повідомлення-рішення позивача про застосування штрафних (фінансових) санкцій або доказів сплати заборгованості.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 АДРЕСА_1) в дохід Державного бюджету України заборгованість з податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій - код платежу 3014010100 (р/р 31114029700002 в ГУ ДКСУ в АРК, МФО 824026) в сумі 15 111,43 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дудін С.О.