вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
< Список >
Іменем України
07 вересня 2011 р. (16:05) Справа №2а-2307/11/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Алексєєвої Т.В. при секретарі Лапшині В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини А-2934, Військової частини А2272, Феодосійського зонального відділення військової служби правопорядку
про визнання дій незаконними, спонукання до виконання певних дій та стягнення
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідачів (Військової частини А-2934, Військової частини А2272, Феодосійського зонального відділення військової служби правопорядку Збройних Сил України ) - не з'явились.
Обставини справи: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Військової частини А-2934 (далі - відповідач 1) про визнання незаконними дій військової частини А-2934 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні в запас з лас Збройних Сил України та стягнення з військової частини А-2934 суми грошової компенсації за не отримане речове майно у розмірі 3679,32 грн., та стягнення судових витрат.
Під час судового розгляду Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.06.2011 р. до участі у справі, у якості відповідачів були залучені Військова частина А2272 (далі відповідач-2) та Феодосійське зональне відділення військової служби правопорядку ЗС України (далі - відповідач-3).
Позов мотивовано положеннями ст. ст. 1, 2, 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України от 28 жовтня 2004 року № 1444 і тим, що відповідачі мають заборгованість з виплати грошової компенсацій за недоотримане речове майно.
В судове засідання позивач не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за своєї відсутності.
Відповідачі проти позову заперечували. Представник відповідача-1 надав письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити в його задоволенні щодо стягнення компенсацій за не отримане речове майно саме з Військової частини А-2934, посилаючись на те, що військова частина А2934 не має власної речової служби, речових складів, всі розрахунки по речовому забезпеченню при звільнення позивача з лав Збройних Сил України проводились речовою службою військової частини А2272. (а.с. 32-33)
Відповідач-2 також надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що дійсно військова частина А 2934 була зарахована на фінансове забезпечення до військової частини А 2272 на підставі доручення командувача Військово-Морських Сил ЗС України № 41 від 06.04.2007 р., проте на теперішній час не вважає себе належним відповідачем відповідно до доручення командувача ВМСЗС України № 31 від 09.03.2011 р. (а.с. 82, 83)
Відповідач-3 зазначив у своїх письмових запереченнях, що відповідно до директиви заступника командувача ВМС ЗС України від 11.06.2005 р. № Д-282 Феодосійське зональне відділення ВСП ЗС України знято з усіх видів забезпечення за своєю номенклатурою з військової частини А0289 та поставлено на забезпечення за номенклатурою по речовому майну до військової частини А 2934. (а.с. 86,87)
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, оцінивши їх у сукупності, суд, -
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що наказом начальника Феодосійського зонального відділення військової служби правопорядку ЗУ України від 20.10.2009 року №135 позивача звільнено з військової служби у запас за п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку з закінченням строку контракту) без права носіння військової форми одягу.
Відповідно до статті 2 Закону України № 2232-XIІ від 25.03.1992 року "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Таким чином, всі правовідносини, що виникають між сторонами у справі з приводу проходження військової служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби, справа підлягає розгляду в порядку КАС України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Судом встановлено, що відповідно до довідки-розрахунку військової частини А 2934 № 126 (а.с. 9) виданої на підставі наказу цієї військової частини від 20.10.2009 року №134, грошова компенсація за речове майно, належне до видачі позивачу, складає 3679,32 грн.
Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація позивачу не виплачена.
Суд відхиляє доводи відповідачів щодо відсутності законодавчих підстав для виплати зазначеної компенсації з наступних підстав.
Законом України від 17.02.2000 року № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
Разом із тим, Законом України від 03.11.2006 №328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом,та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".
Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п. 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за нестримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
Позивач заявив про бажання одержати компенсацію за не отримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі, що являється його правом відповідно до п. 28 Положення.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI "Про Державний бюджет на 2008 рік" частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни. З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.
Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України "Про державний бюджет на 2008 рік" мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, виключення Законом України від 28.12.2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік" з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" норм про неможливість скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом, у зв'язку із чим Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 відповідні положення (підпункт 1 пункту 67 розділу II) Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Суд враховує, що відповідно до пунктів 6, 7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за не отримане речове майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України от 28 жовтня 2004 року № 1444.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення сум компенсації за не отримане речове майно підлягають задоволенню, в розмірі заборгованості, який вказано в довідці-розрахунку військової частини А 2934 № 126 (а.с. 9) виданої на підставі наказу цієї військової частини від 20.10.2009 року №134, грошова компенсація за речове майно, в сумі 3679,32 грн..
Суд вважає, що належним відповідачем у справі, з якого має бути стягнуто заборгованість з компенсації за не отримане речове забезпечення є військова частина А2272, оскільки сторонами цей факт підтверджується. Зазначені обставини, відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України, не потребують додаткового доказування.
При цьому суд враховує положення пунктів 2.8 і 2.9 Порядку відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року N 45, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2006 року за N 125/11999, згідно із якими військовослужбовці речовим майном забезпечуються, як правило, військовою частиною, у списках якої вони перебувають.
Військові частини, які самостійно не ведуть військове господарство, розпорядженням начальника Центрального управління речового забезпечення, начальника речової служби ОК (СВ, ВМС), начальника ВТЗВ прикріплюються на речове забезпечення до інших військових частин. Окремі військовослужбовці на кафедрах (факультетах, відділеннях) військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів, військові представники тощо зараховуються на речове забезпечення розпорядженням начальника гарнізону в одну з військових частин.
Відповідно до пп. 3.1.12 вказаного Порядку грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (додаток 4), яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Приймаючи до уваги вищевикладене, а також доручення командувача ВМС ЗСУ від 06.04.07р. "Про зарахування військової частини А 2934 на фінансове забезпечення військової частини А 2272", у зв'язку з яким фінансування всіх витрат Військової частини А2934, у тому числі компенсації за речове майно, відноситься до компетенції Військової частини А2272, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Тому суд вважає можливим стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму фактично сплаченого судового збору у розмірі 54,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Стягнути на користь ОСОБА_1 з військової частини А2272 невиплачену компенсацію за неотримане речове майно в сумі 3679,32 грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 54 гривні 40 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя < підпис > Алексєєва Т.В.
< Текст >