"27" листопада 2012 р. Справа № 5019/418/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача-не з'явились,
відповідача третьої особи прокуратури-не з'явились, -не з'явились, -Рудак О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Рівненської області
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 06.08.2012
у справі№5019/418/12
за позовомРівненського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Тищицької сільської ради
до (третя особаДП "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Березнівський держспецлісгосп" - Державна екологічна інспекція в Рівненській області)
про відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою дерев
Рішенням господарського суду Рівненської області від 29.05.2012 (суддя Заголдна Я.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.08.2012 (судді: Мельник О.В., Савченко Г.І., Грязнов В.В.), у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.
Перший заступник прокурора Рівненської області в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме ст.166 ЦК України, ч.2 ст.19,ст.ст.63,64,86,89,90 Лісового кодексу України та ч.4 ст.68, ч.1 ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Зокрема скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій тих обставин, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів, а відповідач, як постійний лісокористувач, зобов'язаний був забезпечити охорону та захист лісових насаджень від їх незаконної вирубки. Разом з тим, на думку заявника, судами не було надано належної оцінки акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 23.11.2011 та польовій переліковій відомості, що містяться у матеріалах справи.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:
За результатами проведеної працівниками Державної екологічної інспекції в Рівненській області позапланової перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства складено акт від 23.11.2011, в якому зазначено про наявність фактів незаконних порубок дерев на території Березнівського лісництва ДП "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Березнівський держспецлісгосп", а саме: квартал 6 виділ 12 виявлено незаконну порубку дерев сосни сироростучої різними діаметрами пнів в кількості 50 штук; квартал 6 виділ 18 за межею ділянки, на якій проводилась суцільна санітарна рубка 2011 року згідно лісорубного квитка №17 від 06.06.2011, виявлено незаконну порубку дерев сосни сироростучої в кількості 16 штук. До акту перевірки також долучено польову перелікову відомість, що містить інформацію про вид незаконно зрубаних дерев, їх діаметри у корі біля шийки кореня та встановлено категорії придатності дерев.
На підставі зазначеного акту та постанови КМ України №655 від 23.07.2008 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області було проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою дерев в кварталі 6 виділи 6, 18 на території Березнівського лісництва, загальний розмір якої становить 75595 грн. та з урахуванням індексації - 112636,55 грн.
01.12.2011р. позивач звернувся до відповідача з претензією №4246/06 про відшкодування в 10-денний термін збитків, завданих державі порушенням вимог природоохоронного законодавства у сумі 112636,55 грн. Однак, відповідач залишив претензію без відповіді та реагування.
Звертаючись з позовом прокурор зазначив, що відповідач, як особа, на яку відповідно до ст.19 Лісового кодексу України покладено обов'язок по охороні та захисту лісових насаджень, не здійснив заходи, спрямовані на збереження лісів від незаконних порубок, чим порушив вимоги ст.86 Лісового кодексу України, а, відтак, є винним в незаконній вирубці дерев та відповідно до ст.107 цього Кодексу зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну ним лісу у розмірі і порядку, визначеному законодавством України.
Проте, керуючись ст.1166 ЦК України та ст.105 Лісового кодексу України, апеляційна інстанція погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що завдана шкода має відшкодовуватися особою, яка її завдала, а відтак, відповідач може нести відповідальність лише у випадку наявності у його діях чи діях його працівників протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між допущеним правопорушенням та шкодою, вини. Однак, з огляду на те, що в даному випадку відсутні усі обов'язкові елементи складу цивільного правопорушення, суд визнав заявлені позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що розрахунок заподіяної шкоди за вищезазначене правопорушення здійснений відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", однак, дана постанова не передбачає відповідальності за незабезпечення збереження лісів і лісових насаджень, а лісові господарства несуть відповідальність лише у разі вчинення ними самими незаконної рубки, тобто порушення Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою КМ України №761 від 23.05.2007.
Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.
Згідно з п.5 ст.64 (Основні вимоги щодо ведення лісового господарства) Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч.ч.1,5 ст.86 та ст.90 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на органи виконавчої влади з питань лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
В свою чергу, згідно з п.5 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Відповідно до ст.107 цього Кодексу підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень п.1 ч.2 ст.19, п.5 ст.64, ч.ч.1,5 ст.86, п.5 ч.2 ст.105 та ст.107 Лісового кодексу України відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.
Відтак, при вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що відповідно до ст.19 Лісового кодексу України обов'язки зі забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у аналогічних справах зі спорів про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок порушення лісового законодавства (постанови ВГСУ від 03.04.2012 у справі №5010/2141/2011-23/75, від 30.11.2011 у справі №6/102 та від 27.10.2011 у справі №11/62-10 (у допуску останньої до провадження ВСУ відмовлено ухвалою ВГСУ від 20.01.2012).
Однак, місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції, помилково не взявши до уваги наведені норми чинного лісового законодавства, не врахували, що відповідач, як постійний лісокористувач, зобов'язаний був, зокрема, забезпечити охорону та захист лісових насаджень від незаконних вирубок, а тому в разі невиконання покладених на нього обов'язків повинен нести відповідальність у вигляді відшкодування збитків.
Як вбачається з матеріалів справи, факт незаконної вирубки дерев на підвідомчій відповідачеві території Березнівського лісництва підтверджено складеним за наслідками перевірки актом №62 від 23.11.2011 року та доданим до нього розрахунком розміру шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою дерев, здійсненим позивачем на підставі постанови КМ України від 23.07.2008 №655 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
Однак, ані зазначений акт, ані розрахунок розміру шкоди помилково не були взяті судами до уваги з огляду на те, що вони не доводять факту безпосереднього скоєння правопорушення (вирубки дерев) відповідачем.
Касаційна інстанція також враховує наступне.
Відповідно до Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №464 від 10.09.2008 року, акт перевірки -це документ, який є, зокрема, носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання, а відтак, зазначений акт слід розцінювати як належний доказ, в якому зафіксовано факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства.
Крім того, доказів оскарження зазначеного акту у встановленому законом порядку матеріали справи не містять, а відтак, на час вирішення спору він є чинним, відомості, зазначені в акті, відповідачем за допомогою належних і допустимих доказів не спростовані. Таким чином, у судів попередніх інстанції були відсутні підстави відхилення акта перевірки в якості неналежного доказу по справі.
Згідно зі ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законом.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані статтею 1166 Цивільного кодексу України. За приписами вказаної норми, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
До істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у спорі про відшкодування заподіяної шкоди, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. Разом з цим, позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Відмовляючи у позові з підстав недоведеності позивачем вини відповідача у незаконній вирубці дерев, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на норму ч.2 ст.1166 ЦК України, у якій вказано, що особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної природному середовищу слід виходити з презумпції вини правопорушника. Таким чином, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Однак, судами згадані обставини належним чином не досліджувались.
Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо розрахунку дійсного розміру завданої шкоди, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
При новому розгляді справи суду необхідно усунути допущені недоліки, з'ясувати всі обставини справи, дослідивши певні документи на підтвердження обставин, що мають значення у справі, зокрема, Статут відповідача, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та винести законне і обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.
Вказані процесуальні порушення неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу за межі перегляду справи в касаційній інстанції, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Рівненської області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Рівненської області від 29.05.2012 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.08.2012 у справі №5019/418/12 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун