22.11.2012Справа №5002-33/3313-2012
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лендком Крим»
(вул. Центральна, 2, с. Гришине, Первомайський район, АР Крим, 96324)
до фізичної особи - підприємця Дроботюк Ігоря Миколайовича
(вул. Е. Корпана, б. 3, кв. 36, смт. Первомайське, Первомайський район, АР Крим, 96300)
про розірвання договору та стягнення 101 000.00 грн.
Суддя Радвановська Ю.А.
Представники сторін:
Від позивача: Сороченкова Ірина Володимирівна, представник, довіреність № б/н від 08.06.12, ТОВ «Лендком Крим»;
Від відповідача: не з'явився, ФОП Дроботюк І.М.;
Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Лендком Крим» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до фізичної особи - підприємця Дроботюк І.М. та просить суд розірвати договір поставки товару, укладений з відповідачем, а також стягнути передплату у розмірі 101 000.00 грн..
Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, взятих ним на себе за договором поставки палива, що був укладений у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийнятих до виконання замовлень. Невиконання відповідачем належним чином господарського зобов'язання за договором поставки спричинило, за твердженням позивача, істотне порушення умов договору, що є підставою для його розірвання за рішенням суду.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, посилаючись на відсутність укладеного між сторонами договору поставки та підробку підпису та печатки ФОП Дроботюка І.М. у первинних бухгалтерських документах, про що зазначив у відзивах на позов (а.с. 50, 79-82).
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
До дня судового засідання 21 листопада 2012 року до канцелярії господарського суду АР Крим від відповідача по справі надійшла телеграма, в якій він просив суд розгляд справи відкласти у зв'язку із знаходженням у лікарні ( а.с. 135).
Враховуючи наявність заперечень представника позивача, відсутність доказів неможливості явки представника відповідача до судового засідання, а також обмеженість строку розгляду справи, суд визнав, що у матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, у зв'язку з чим, з огляду на положення пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року, а також статті 75 Господарського процесуального кодексу України, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.
За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
встановив:
21 червня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лендком Крим» та фізичною особою - підприємцем Дроботюк Ігорем Миколайовичем було досягнуто домовленість щодо поставки відповідачем позивачу палива, а саме - бензину марки А-92 літрів та дизелю 10000 літрів на загальну суму 107 480.00 грн..
21 червня 2012 року відповідачем як постачальником було виставлено позивачу як покупцю рахунок - фактуру № 3 на суму 107 480.00 грн. (а.с. 10).
Позивачем, відповідно до домовленості, платіжним дорученням від 25 червня 2012 року № 414 було перераховано на рахунок відповідача суму в розмірі 101 000.00 грн. із зазначенням призначення платежу - за дизпаливо по рахунку № 3 від 21 червня 2012 року (а.с. 11).
Однак, відповідач оплачене паливо позивачу не поставив.
09 серпня 2012 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням - вимогою про негайне здійснення поставки товару (а.с. 12), яка була залишена відповідачем поза увагою.
Вказане з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Лендком Крим» із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Так, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на факт порушення відповідачем усної угоди щодо поставки палива.
Одночасно відповідачем факт вчинення такого правочину заперечувався, а також він наполягав на тому, що обов'язок поставити паливо у нього відсутній.
Так, спочатку ним заперечувався факт отримання коштів від позивача, у зв'язку з чим судом було витребувано відповідні відомості від банків, однак під час розгляду даної справи відповідачем було визнано факт надходження коштів в сумі 101 000.00 грн. на його розрахунковий рахунок.
У наступному відповідачем оспорювався його підпис на рахунку № 3 від 21 червня 2012 року, а також факт укладення договору між сторонами.
Дійсно, з матеріалів позовної заяви та усних пояснень представників сторін вбачається, що договір поставки між ними у формі єдиного документу не складався.
Однак, дослідивши матеріали справи та встановивши фактичні обставини справи, суд погодився із доводами представника позивача про те, що між сторонами був укладений договір поставки товару у спрощений спосіб.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Так, з матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням від 25 червня 2012 року № 414 позивачем було перераховано на рахунок відповідача суму в розмірі 101 000.00 грн. із зазначенням призначення платежу - за дизпаливо із посиланням на реквізити рахунку: № 3 від 21 червня 2012 року (а.с. 11).
Відповідно до пункту 1 статті 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як вже зазначалося, відповідачем заперечувався факт виставлення рахунку, він стверджував, що такий рахунок йому не належить, а отже - був підроблений.
Однак, судом був оглянутий оригінал вказаного рахунку та встановлено, що він містить підпис та відтиск печатки відповідача. Крім того, доказів викрадення печатки або підроблення вказаного документу суду надано не було, а отже суд вважає таки доводи відповідача хибними та такими, що спрямовані на введення суду до оману щодо фактичних обставин справи.
Крім того, доводи відповідача про відсутність у нього з позивачем домовленості щодо поставки палива спростовується наявністю у матеріалах справи податкової накладної від 30 червня 2012 року, яка була виписана відповідачем, містить його підпис та відтиск його печатки. Крім того, в накладній відповідачем власноруч зроблено посилання на договір купівлі - продажу як на підставу здійснення поставки (а.с. 124).
Так, аналізуючи правовідносини між сторонами за червень 2012 року, судом з матеріалів справи вбачається та сторонами у справі не надано протилежного, що інших договорів в даний період між сторонами укладено не було.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що поведінка сторін по даній справі засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків у вигляді укладення усної угоди щодо поставки палива, що відображено в первинних бухгалтерських документах обох сторін.
Так, суд погоджується із наявністю між сторонами договірних правовідносин та відповідно у відповідача обов'язку щодо поставки палива в обумовленій цією угодою кількості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вже зазначалося, відповідачем під час подальшого розгляду справи факт отримання коштів від позивача не заперечувався, як і не було надано заперечень щодо невиконання ним свого обов'язку в частині поставлення палива.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що 09 серпня 2012 року позивач звернувся до нього з повідомленням - вимогою про негайне здійснення поставки товару (а.с. 12), яка була залишена останнім поза увагою.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, позивач, посилаючись на істотне порушення відповідачем умов договору, вимагає його розірвання та повернення коштів.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо істотного порушення відповідачем договору, у зв'язку з чим вимоги про його розірвання підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів, отриманих останнім згідно платіжного доручення від 25 червня 2012 року № 414.
Факт отримання відповідачем цих грошових коштів, окрім відсутністю заперечень ФОП Дроботюк І.М., також підтверджується відомостями, що містяться у податковій накладній від 30 червня 2012 року, складеної відповідачем власноруч (а.с. 124).
Однак, відповідач, не заперечуючи ані факту їх отримання, ані факту порушення ним свого обов'язку щодо поставці палива на цю суму, оспорював правові підставі вимог про їх повернення, заявлені позивачем.
Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовано посилався на порушення відповідачем зобов'язання, що передбачено статтями 509, 510, 599, 525, 526 Цивільного кодексу України, однак правових підстав для повернення спірних коштів ним наведено не було.
В абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23 березня 2012 року №6 «Про судове рішення» з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі.
Крім того, в пункті 16 Інформаційного листа від 29 червня 2010 року N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу, Вищий господарський суд України відповів, що господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не є порушенням статті 83 ГПК України, оскільки вихід за межі позовних вимог у даному випадку відсутній.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року по справі № 5002-21/3634-2011.
Правовідносини, які виникли у зв'язку із набуттям та збереженням майна без достатньої правової підстави, або у разі, якщо така підстава відпала, регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.
Пунктом 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
При цьому, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (пункт 3 частини 3 статті 1212 ЦКУ).
Таким чином, із змісту зазначеної правової норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав або коли така підстава згодом відпала.
Слід зауважити, що в даному випадку, підстава взаємодії сторін в рамках договору або бездоговірним шляхом не є основоположною, оскільки факт безпідставного знаходження у відповідача грошових коштів, належних позивачу, підтверджений відповідачем у судовому засіданні.
При цьому, суд враховує, що правова підстава утримувати грошові кошти у відповідача відсутня. Це і є головною підставою для того, щоб вважати, що право позивача порушене і він має право на захист своїх інтересів.
Таким чином, враховуючи викладене, суд визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача суми передплати в розмірі 101 000.00 грн. доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статі 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору покладається на відповідача.
В судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 26 листопада 2012 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Розірвати договір поставки товару, укладений 21 червня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лендком Крим» та фізичною особою підприємцем Дроботюком Ігорем Миколайовичем у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.
3. Стягнути з фізичної особи - підприємця Дроботюк Ігоря Миколайовича (вул. Е. Корпана, б. 3, кв. 36, смт. Первомайське, Первомайський район, АР Крим, 96300, ЄДРПОУ 20010368307) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лендком Крим» (вул. Центральна, 2, с. Гришине, Первомайський район, АР Крим, 96324) суму передоплати в розмірі 101 000.00 грн. та 3122.00 грн. судового збору.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Ю.А. Радвановська