"21" листопада 2012 р. Справа № 5011-42/3868-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіБожок В.С.
суддівКорсака В.А., Сибіги О.М.
розглянувши матеріали касаційної скаргидочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2012
у справігосподарського суду міста Києва
за позовомдочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
допублічного акціонерного товариства "Укрнафта"
третя особапублічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
провизнання відсутності права власності
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачаБєлячкова О.В.
- відповідачаДяків Г.М.
- третьої особиЄршова С.В.
У березні 2012 року дочірня компанія "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Укрнафта", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якій просила визнати відсутність у відповідача права власності на природний газ обсягом 341 105, 97 тис. куб. м., з яких: 121 218,760 тис. куб.м природного газу, який видобутий в січні-грудні 2007 р., 219 887,21 тис. куб.м природного газу (з них 110 955,547 тис. куб.м, видобутого у січні-грудні 2008 р., 26 963,594 тис. куб.м, видобутого у січні-березні 2009 р., 62 218,276 тис. куб.м, видобутого у квітні-грудні 2009 р., 19 749,793 тис. куб.м, видобутого у січні-березні 2010 р.) та стягнути судові витрати.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2012 (суддя Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 (головуючий Куксов В.В., судді: Авдеєв П.В., Яковлєв М.Л.) у справі № 5011-42/3868-2012 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, дочірня компанія "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову з покладенням на відповідача судових витрат.
В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник посилається на приписи норм Закону України "Про нафту і газ", кодексу України про надра, норм Цивільного та Господарського кодексу України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач не погоджується із доводами скаржника і просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що природний газ обсягом 341 105, 97 тис. куб. м. видобуто при здійсненні спільної діяльності за договором про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995, який укладено між публічним акціонерним товариством "Укрнафта" та компанією "Карпатські Петролеум Корпорейшн". Протягом 2007-2010 зазначений обсяг газу було передано у газотранспортну систему (ГТС) та підземні сховища природного газу (ПСГ), які знаходяться на балансі позивача, що підтверджено відповідними актами закачки природного газу.
Заявлений у даній справі позов про визнання відсутнім права власності мотивований тим, що протягом лютого-квітня 2011 року відбувся відбір частини переданого позивачу на зберігання до ГТС та ПСГ природного газу в обсязі 267 642 614 м3 для забезпечення потреб населення у природному газі і ці обсяги у володінні позивача відсутні.
Під час розгляду даної справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що між тими ж сторонами господарськими судами розглядалася справа № 46/605 щодо укладення договору зберігання природного газу.
За результатами вирішення зазначеної справи, рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2011, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2011 у справі № 46/605 за позовом ПАТ "Укрнафта" до ДК "Укртрансгаз" визнано укладеним договір № 660/10/ін. зберігання природного газу від 05.05.2010. Із змісту цих рішень вбачається, що предметом договору зберігання визначено і природний газ обсягом 341 105, 97 тис. куб. м.
Однак, спір у даній справі виник з приводу визнання відсутності у відповідача права власності на природний газ у зв'язку з тим, що у період дії зазначеного договору зберігання відбувся відбір частини переданого позивачу на зберігання до ГТС та ПСГ природного газу для забезпечення потреб населення у природному газі.
З цього приводу колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. (ст. 2 ГПК України)
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені, невизнані або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм суб'єктивним правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного Кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою -посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як вбачається із позовної заяви, позивач просить суд здійснити захист шляхом визнання відсутнім у відповідача права власності на природний газ у визначених ним обсягах.
Отже, позивач фактично звертається до суду з вимогою про встановлення певного факту, що виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права (така ж позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 26.10.2010 у справі № 33/194-08, від 19.08.2009 у справі № 12/254/08-7/47/09)
Водночас рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом свого права.
Заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.
Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога -спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Із змісту ст. 12 ГПК України вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах, за виключенням справ, визначених у п. 1 ч.1 ст.12 ГПК України. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати; справи, що виникають з корпоративних відносин; справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, розглядаючи справи у спорах про право. Отже, встановлення такого факту, як визнання відсутнім у відповідача права власності на природний газ, може бути встановлений господарським судом у спорі, пов'язаним із зобов'язанням відповідача, наприклад, вчинити певні дії.
Таким чином, заявлена вимога про визнання відсутності права не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить розгляд справ про встановлення наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне значення.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позову, вважає їх мотивованими та обґрунтованими.
Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування, відсутні.
Стосовно доводів, як викладені скаржником в касаційній скарзі слід зазначити наступне:
В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків та пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2012 у справі № 5011-42/3868-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя В.С. Божок
С у д д і В.А. Корсак
О.М. Сибіга