Справа №2-736/10 Головуючий у суді у 1 інстанції - Стеценко В.А.
Номер провадження 22-а/1890/22485/12 Суддя-доповідач - Попруга С. В.
Категорія - 99
30 жовтня 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ адміністративного судочинства апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Попруги С. В.,
суддів - Ведмедь Н. І., Таран С. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні апеляційного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин Сумської області (далі-Управління)
на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 30 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин Сумської області
про стягнення коштів невиплаченої щомісячної соціальної допомоги,
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 30 червня 2010 року позовні вимоги задоволено частково: зобов'язано Управління нарахувати передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячне підвищення до пенсії позивачу з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 30 % мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2009 р. по 31 грудня 2009 р., з урахуванням проведених виплат та провести відповідні виплати.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Управління на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в розмірі 120 грн.
В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Судом першої інстанції фактично встановлено, що позивач отримує пенсію за віком і відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни і якому гарантовано соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
На порушення вимог Конституції та законів України, відповідних рішень Конституційного Суду України з питань предмета спору, відповідач у вищезазначеному спірному періоді не перерахував та не виплатив позивачеві пенсії, з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, що призвело до порушення прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-ІV, державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, в тому числі, які стосуються цього спору (ст.6,7 Закону), не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Статтею 6 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У 2009 році дія норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не зупинялась.
Враховуючи пріоритетність Законів над підзаконними актами, відповідач у спірному періоді мав проводити нарахування підвищення до пенсії позивачу у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин положення ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки інших нормативно-правових актів, які б визначали розмір мінімальної пенсії за віком або встановлювали інший розмір, немає.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи з характеру та змісту спірних правовідносин, позивачем не пропущений строк звернення до суду.
Однак, вирішуючи питання про розподіл судових витрат по немайновому по суті спору, суд першої інстанції помилково стягнув з Управління на користь позивача витрати на ІТЗ розгляду справи в розмірі 120 грн., а не у передбаченому Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825) розмірі для вимог немайнового характеру - 37 грн.
За таких обставин з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 37 грн. на відшкодування вказаних судових витрат.
Крім того, суд не врахував, що відповідно до п.п."д"п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито", вимоги немайнового характеру позивачеві потрібно було оплачувати в розмірі 8 грн. 50 коп., а оскільки відповідач звільнений від сплати державного мита, відповідно до п.34 ч.1 ст.4 згаданого Декрету, то в силу ст.88 ЦПК України компенсувати ці судові витрати позивачеві слід за рахунок держави.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.195, 197, п.2 ч.1 ст.198, ст.ст.201, 205, 207 КАС України, Законом України "Про внесення змін до розділу ХІІ "Прикінцеві положення "Закону України "Про судоустрій та статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами" колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин Сумської області задовольнити частково.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 30 червня 2010 року в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин Сумської області на користь ОСОБА_3 37 грн. на відшкодування судових витрат, понесених у суді першої інстанції.
Відшкодувати ОСОБА_3 за рахунок Державного бюджету України 8 грн. 50 коп. державного мита (судового збору) за розгляд справи у суді першої інстанції.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий -
Судді -