Яготинський районний суд Київської області
Справа 1028/741/12.
2/1028/653/12.
Іменем України
22 листопада 2012 року Яготинський районний суд
Київської області, в складі;
Головуючого; судді Карпович В.Д.
При с секретарі Микитенко В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготині справу, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання втратившим право користування жилим приміщенням.
Встановив:
В позові до суду позивачка вказала, що 02 жовтня 2012 року між нею та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно якого ОСОБА_3 продала їй житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.
Після набуття нею права власності на вищевказаний житловий будинок з'ясувалося, що в даному будинку прописаний колишній мешканець будинку, відповідач по справі -ОСОБА_2
Зі слів продавця будинку - ОСОБА_3 - відповідач по справі ОСОБА_2-зареєстрований, але не проживав в спірному будинку жодного дня.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Про аналогічний підхід до вирішення даних питань свідчить і судова практика (Ухвала Верховного Суду України від 18 вересня 2008 року справа № 6-10723сво08, ухвала ВСУ від 4 лютого 2009 року справа № 6-221077св08), відповідно до якої, з припиненням права власності особи на жиле приміщення члени його сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника.
Конституцією України (ст. 41] та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України) .
Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.
Відповідач не мешкав в спірному будинку жодного дня. Будинком не цікавляться, не ставляться до нього, як до свого постійного єдиного місця проживання. У користуванні житлом ніхто ніколи йому не перешкоджав. За будинок і комунальні послуги відповідач не сплачує.
За таких обставин обґрунтованим є висновок про те, що відповідач по справі -ОСОБА_2 - втратив право користування жилим приміщенням.
Просила:
Визнати відповідача-ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 особою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1
В судове засідання сторони не з»явились, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. В заявах до суду, позивач позов підтримала просила розглянути справу у її відсутності. Відповідач позов визнав просив розглянути справу також у її відсутності.
Відповідно до ст.. 130 ЦПК України, ухвалення в попередньому судовому засіданні судового рішення в разі визнання позову, проводиться в порядку встановленому ст.. 174 ЦПК України.
Відповідно до с т. 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Перевіривши матеріали справи, враховуючи, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, то суд вважає, що даний позов підлягає до задоволення.
Керуючись ст.. ст.. 130, 174 ЦПК України, ст.. ст.. 319, 391 ЦК України, суд-
Визнати відповідача - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 особою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області, протягом 10 днів з дня закінчення розгляду справи.
Суддя Карпович В.Д.