Апеляційний суд Житомирської області
Справа 0618/2-357/12
Категорія 79
20 листопада 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
Головуючого - судді: Гансецької І.А.,
суддів: Микитюк О.Ю.,
Товянської О.В.
при секретарі: Валяник А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Олевської міської ради про надання дозволу на виїзд за межі України дитині, що не досягла 16-річного віку без згоди та супроводу батька
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 10 жовтня 2012 року
встановила:
В серпні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого має малолітню доньку ОСОБА_4,2008 року народження. Після розірвання шлюбу вона утримує дитину, піклується про неї і має намір змінити місце перебування та виїхати разом з донькою за межі України, а саме, до Російської Федерації.
Просила надати дозвіл на багаторазовий виїзд за межі України, до Російської федерації, ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2 без згоди та супроводу батька, ОСОБА_3, до досягнення дитиною 16-річного віку.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 10 жовтня 2012 року позов задоволено частково. Надано дозвіл дитині на виїзд за межі України, до Російської федерації, без згоди та супроводу батька терміном до 10 жовтня 2014 року з дня ухвалення рішення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати дане рішення та ухвалити нове, яким відмовити позивачці в задоволенні позову. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд безпідставно надав перевагу доводам позивача, позбавивши його можливості приймати участь у вихованні доньки.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду Житомирської області приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відмова відповідача від дачі згоди на короткотермінові поїздки малолітньої дитини за межі України є зловживанням батьківськими правами і порушенням прав дитини на вільний розвиток особистості. Натомість, суд вважав переконливими доводи позивачки щодо відсутності об'єктивних перешкод до здійснення дитиною таких поїздок.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна.
Встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина - ОСОБА_4. Вказані обставини визнанні сторонами та підтверджені відповідними документальними доказами.
Статтею 313 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно зі ст. 4 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XІІ "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" (далі - Закон) виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.
Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_2 зазначала, що має намір змінити місце перебування та виїхати за межі України, а саме до Російської Федерації, оскільки територія, на якій вони проживають віднесена до зони посиленого радіоактивного контролю. В місті Новий Оскол Белгородської області проживає її знайомий ОСОБА_5, який надав зобов'язання утримувати її з дитиною та нести за них матеріальну відповідальність перед Російською Федерацією. На підтвердження своїх намірів 08.08.2012 року він уклав договір найму житлового приміщення, копію якого позивачка надала суду.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 повідомила, що звільнилась з роботи. Дана обставина в сукупності з іншими доводами позивачки, зокрема, проханням надати дозвіл на багаторазовий виїзд за межі України до досягнення дитиною 16-річного віку, дає підстави вважати, що вона має намір виїхати з України на постійне місце проживання до Російської Федерації. Однак, доказів того, що вона має в іншій державі роботу, місце проживання для неї та дитини, суду не надала. Зобов'язання, оформлене знайомим позивачки ОСОБА_5 не має правового значення, оскільки його невиконання не потягне ніяких юридичних наслідків. З наданого позивачкою договору оренди житла в м.Новий Оскол вбачається, що укладений він строком на один рік і може бути скорочений. У вказаній квартирі зареєстровані та зберігають право користування квартирою дві повнолітні особи, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Крім зазначеного, дана квартира передана наймачеві для його особистого проживання із родиною, що складається з трьох осіб. Із зазначеного не вбачається, що дитина буде забезпечена в іншій країні житлом і її виїзд за межі України буде відповідати її найвищим інтересам.
У ст. 141 Сімейного кодексу України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.
Апеляційним судом встановлено, що відповідач у справі, ОСОБА_3, приймає участь у матеріальному утриманні дитини та її вихованні. При цьому він не заперечує проти тимчасового виїзду дитини за межі України з метою оздоровлення та духовного розвитку.
Суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів відповідача щодо ненадання дозволу на виїзд дитини за кордон та відсутності такої необхідності, не
визначився з правовою підставою надання дозволу на неодноразові виїзди дитини без згоди батька, крім визначеної ст. 4 Закону можливості ухвалення судом рішення на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав.
Крім того, судом не з'ясовано причини та необхідність перебування дитини в Російській Федерації протягом двох років, до 10.10.2014 року і в порушення вимог ст. ст. 153, 157 Сімейного кодексу України фактично позбавлено батька дитини можливості брати участь у її вихованні та можливості особистого спілкування з нею.
За таких обставин ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову .
Керуючись ст.ст. 209,218,303,304,307,309,313,314,316,317,319,324,325
ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Скасувати рішення Олевського районного суду Житомирської області від 10 жовтня 2012 року.
Ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Олевської міської ради про надання дозволу на багаторазовий виїзд за межі України дитині, що не досягла 16-річного віку без згоди та супроводу батька.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на нього може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: