04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" листопада 2012 р. Справа№ 5011-23/7596-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Баранця О.М.
Пашкіної С.А.
За участю представників:
від позивача : Борзенкова Ю. М. - представник за довіреністю №01/230-446 від 31.10.2011
від відповідача: Волчек Н. М. - представник за довіреністю № 108-1-4/15 від 28.02.2012
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»
на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2012
у справі № 5011-23/7596-2012 (суддя Кирилюк Т. Ю.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»
до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»
про стягнення 5 522,33 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 5 522,33 грн., яке позивачем як страховою організацією було виплачено за ремонт автомобіля «Dacia Logan», державний номерний знак АІ 1293 ВК, який належить гр. Тихомировій Надії Петрівні, пошкодженого внаслідок ДПТ, що сталася з вини як цієї особи так і гр. Громік Івана Анатолійовича - власника автомобіля «ГАЗ 24», державний номерний знак АІ 4072 СА, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2012, повний текст якого підписаний 15.08.2012, у справі № 5011-23/7596-2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду ґрунтується на тому, що станом на момент вирішення спору по суті позивач не надав суду належних та допустимих доказів надання (виставлення, надсилання) відповідачу або отримання останнім вимоги про відшкодування виплаченої страхової суми в розмірі 5 522, 33 грн. (як-то фіскальні чеки поштової установи з описом вкладеного та повідомленням про вручення, отримання уповноваженим представником відповідача тощо), а надана позивачем регресна вимога № 03/530 від 03.03.2012 не може бути доказом надсилання або отримання відповідачем вимоги, оскільки відсутні печатки відповідача або будь-які інші ідентифікуючі його ознаки.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2012 по справі № 5011-23/7596-2012 скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позов.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не прийнято до уваги те, що позивачем до позовної заяви додано копію регресної вимоги № 03/530 від 03.03.2012 та в судовому засіданні надано для огляду оригінал даної вимоги, яка свідчить про те, що відповідальний працівник відповідача Мілюкова Н. А. отримала її 06.03.2012.
Також позивач зазначає, що отримання відповідачем вказаної вимоги підтверджується листом відповідача № 5174/01 від 22.03.2012, яким останній повідомляє про результати її розгляду.
У відзиві на позовну заяву № 7596 від 20.11.2012, поданому відповідачем у судовому засіданні 20.11.2012, відповідач погоджується з підставністю стягнення з нього на користь позивача в порядку регресу 4 878,28 грн. із заявлених 5 522,33 грн.
Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, проте погодився з підставністю стягнення з нього 4 878,28 грн.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
21.02.2009 позивач як Страховик та гр. Тихомирова Надія Петрівна як Страхувальник уклали договір добровільного страхування наземного транспортного засобу, що є предметом застави, № Z\01-040-01674 (далі Договір 1) (а.с. 9-12), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортного засобу - автомобіля марки «Dacia Logan», державний номерний знак АІ 1293 ВК (далі Автомобіль).
Строк дії Договору 1 сторонами погоджений в п. 9.4 Договору 1 та становить з 28.02.2009 по 27.02.2010.
16.03.2009 приблизно о 09 год. 10 хв. в місті Бровари (по вул. Возз'єднання, 3) сталася дорожньо-транспортна пригода за участю Автомобіля під керуванням Тихомирової Н. П. та автомобіля «ГАЗ 24», державний номерний знак АІ 4072 СА (далі Автомобіль 1), під керуванням гр. Громік Івана Анатолійовича.
В результаті ДТП було пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.
За замовленням позивача, ТОВ «Естімейт» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 6294/07 від 23.11.2007) проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля внаслідок спірного ДТП, за результатам якого 20.03.2009 ТОВ «Естімейт» складено Звіт з визначення вартості матерального збитку, завданого власнику транспортного засобу № 3772 (далі Звіт) (а.с. 22-34), згідно з яким вартість матеріального збитку, завданого власнику Автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, складає 10 776,55 грн.
Згідно складеного позивачем Страхового акту № СТ/09/0943 від 22.06.2009 (а.с. 37), з урахуванням розрахунку страхового відшкодування (а.с. 36), до виплати в якості страхового відшкодування призначено 10 004,65 грн.
Зі змісту вказаного акту слідує, що призначена до виплати сума складається з вартості матеріального збитку, завданого Автомобілю (10 776,55) за мінусом франшизи, яка за умовами Договору 1 становить 771,90 грн. (п. 5.1).
Тобто, позивач мав сплатити в якості страхового відшкодування 10 004,65 грн., які фактично становлять вартість матеріального збитку, завданого Автомобілю за мінусом, погодженої сторонами в Договорі 1 франшизи (10 776,55-771,90).
Як слідує з матеріалів справи, а саме з картки рахунку 68.5.3 від 30.06.2009 (а.с. 38), позивачем страхове відшкодування в сумі 10 004,65 грн. страхувальнику виплачено.
Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування» (в редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування), до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За матеріалів справи слідує, що:
- постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2009 у справі № 3-1508/2009р. встановлено порушення Тихомировою Н. П. у спірному ДТП п.п. 13.1 Правил дорожнього руху, яку визнано винною за вчинене правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340 грн. (а.с. 75);
- постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 01.04.2009 у справі № 3-1499/2009 встановлено порушення Громіком А. І. у спірному ДПТ п.п.15.13 Правил дорожнього руху, якого визнано винним за вчинене правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 350 грн. (а.с. 77)
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність вини обох водіїв у вчиненні спірної ДТП, з огляду на що позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача 5 002,33 грн., які становлять 50 % виплаченого Тихомировій Надії Петрівні страхового відшкодування (10 004,65/2).
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З наявної в матеріалах справи копії Полісу № ВВ/4364846 (а.с. 107) слідує, що станом на 16.03.2009 (дата вчинення ДТП) цивільно-правова відповідальність Громік І. А. як власника Автомобіля 1 застрахована відповідачем згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВВ/4364846.
Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).
За правилами п. 22.1 ст. 22 Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування), обов'язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.
Згідно ч. 4 ст. 37 Закону страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Таким чином, особою, зобов'язаною відшкодувати завдані спірною ДТП збитки, відповідно до положень Закону, у межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/4364846, є саме відповідач як страховик цивільно-правової відповідальності Громік І. А.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою № 03/530 від 03.03.2012 (а.с. 39), в якій просив сплатити суму в розмірі 10 004,65 грн.
Колегія судів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відсутність в матеріалах справи належних доказів направлення позивачем регресної вимоги № 03/530 від 03.03.2012 або будь-якої іншої вимоги щодо сплати спірної суми є підставою для відмови у позові з огляду на таке.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладені вище правові норми, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а отже, відповідно до зазначених вище норм, позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду, що ним і було зроблено.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України №23/279 від 28.08.2012, в той час як частиною 3 ст. 82 ГПК України встановлено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.
З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутність в матеріалах справи належних доказів направлення позивачем регресної вимоги № 03/530 від 03.03.2012 або будь-якої іншої вимоги щодо сплати спірної суми є підставою для відмови у позові.
Щодо розміру заявленого до стягнення відшкодування слід зазначити таке.
Частиною 1 ст. 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з Полісом № ВВ/4364846 ліміт відповідальності відповідача дорівнює 25 500 грн., франшиза - 510 грн.
Статтею 29 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.
З таких обставин, враховуючи, що позивачем виплачене страхове відшкодування в сумі 10 004,65 грн. і що винними у спірній ДТП визнано обох його учасників, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу в межах ліміту своєї відповідальності 50% від понесених позивачем витрат (10 004,65 грн./2) за мінусом встановленої Полісом № ВВ/4364846 франшизи (510 грн.), тобто 4 492,33 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат з оплати експертного дослідження в сумі 520 грн. слід зазначити наступне.
Згідно з п. 8.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна від 24.11.2003 № 142/5/2092, до вартості матеріального збитку, який визначається під час оцінки, не включаються витрати власника КТЗ, пов'язані з транспортуванням, зберіганням КТЗ, оплатою за експертні дослідження, поштовими витратами, з викликом сторін для технічного огляду КТЗ та іншими витратами.
Слід також зазначити, що вказані витрати спрямовані на визначення розміру збитків і належать до звичайної господарської діяльності страховика, а отже, не підлягають стягненню з особи, яка відповідальна за спричинену шкоду.
З огляду на вказані обставини та враховуючи той факт, що витрати на експертне дослідження автомобіля не відносяться до вартості матеріального збитку, позивач неправомірно включив зазначену суму до заявленої до стягнення суми.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце невірне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2012 у справі № 5011-23/7596-2012 підлягає скасуванню, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування в сумі 4 492,33 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється, витрати позивача за звернення до суду з даним позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» підлягає частковому задоволенню.
Щодо витрат Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за подачу апеляційної скарги слід зазначити наступне.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:
- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;
- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;
- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Загальна сума заявлених майнових вимог становить 5 522,33 грн.
Рішенням від 14.08.2012 у справі №5011-23/7596-2012 в задоволення позову відмовлено повністю.
Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене в повному обсязі.
З урахуванням положень підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, позивач при зверненні з апеляційною скаргою мав сплатити 804,75 грн. судового збору, що ним і було зроблено.
Даною постановою позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено страхове відшкодування в сумі 4 492,33 грн.
Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції неправомірно відмовлено в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 4 492,33 грн., витрати позивача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми, які вираховуються пропорційно розміру оскаржених майнових вимог (5 522,33) та задоволених з них (4 492,33), та становлять 654,65 грн., слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2012 у справі № 5011-23/7596-2012 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2012 у справі № 5011-23/7596-2012 скасувати та прийняти нове рішення.
3. Позов задовольнити частково.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, ідентифікаційний код 16467237) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Україники, 26, ідентифікаційний код 32382598) страхове відшкодування в розмірі 4 492 (чотири тисячі чотириста дев'яносто дві) грн. 33 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 309 (одна тисяча триста дев'ять) грн. 30 коп.
5. В решті позову відмовити.
6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, ідентифікаційний код 16467237) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Україники, 26, ідентифікаційний код 32382598) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 654 (шістсот п'ятдесят чотири) грн. 65 коп.
7. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
8. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 5011-23/7596-2012.
Повний текст постанови складено: 26.11.2012
Головуючий суддя Калатай Н.Ф.
Судді Баранець О.М.
Пашкіна С.А.