"26" листопада 2012 р.Справа № 5017/2852/2012
За позовом: Приватного підприємства «Крига»
до відповідачів: 1) Приватного підприємства «Кулак Груп -Плюс»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Аквавінтекс»
про визнання недійсним договору поруки
Суддя Малярчук І.А.
В судових засіданнях приймали участь представники сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача -ПП «Кулак Груп - Плюс: не з'явився
Від відповідача -СП «Аквавінтекс»: Носенко І.П., довіреність від 21.03.2012р.
В судовому засіданні 26.11.2012р. приймали участь:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача -ПП «Кулак Груп - Плюс: не з'явився
Від відповідача -ТОВ СП «Аквавінтекс»: Носенко І.П., довіреність від 21.03.2012р.
СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсним договору поруки, укладеного 13.09.2011р. між ПП «Кулак Груп -Плюс»та ТОВ «СП «Аквавінтекс»з моменту укладення.
Позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, надав суду додаткові пояснення та доводи від 09.11.2012р. за вх.№33964/2012, в їх обґрунтування зазначає, що 13.09.2011р. між відповідачами було укладено договір поруки, за умовами якого ПП «Кулак Груп - Плюс»поручився перед ТОВ «СП «Аквавінтекс»за виконання грошових зобов'язань ПП «Крига»перед ТОВ «СП «Аквавінтекс»за договором поставки №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р. на суму у розмірі 1 000 грн. Позивач дізнався про існування договору поруки від 13.09.2011р. лише в серпні 2012 року при моніторингу судового реєстру за кодом ЄДРПОУ. Також, позивач зазначив, що ніколи не звертався до ПП «Кулак Груп -Плюс»з проханням про укладання спірного договору поруки, ніколи не вів господарської діяльності з поручителем, а відтак і не міг клопотати про будь-які господарські правовідносини з ПП «Кулак Груп -Плюс». На думку позивача, уклавши договір поруки ТОВ «СП «Аквавінтекс»порушило положення п.11.9 договору поставки №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р. щодо нерозголошення інформації по цьому договору. Також, позивач зазначає, що діями по укладанню договору поруки його сторонами порушено загальні засади цивільного законодавства, моральні засади суспільства, в т.ч. тих, які знайшли своє закріплення в нормах законодавства щодо обов'язковості виконання зобов'язань, що є підставою, передбаченою п.1 ч.1 ст.203 ЦК України для визнання спірного договору недійсним. Крім того, неповідомлення позивача про укладення договору поруки, неотримання позивачем жодних матеріальних цінностей від ТОВ «Аквавінтекс»за договором поставки із одночасним укладенням договору поруки, як вважає позивач, порушує приписи ст.202, ч.5 ст.203 ЦК України, оскільки є не спрямованим на реальне настання наслідків, ним обумовлених.
Одночасно, позивач звернув увагу суду на те, що накладні на поставку товару вчинені односторонньо (відсутні підпис та печатка позивача), довіреність ЯОШ №307610 від 29.11.2010р. заповнена з порушенням Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, відсутня заявка позивача на поставку товару, передбачена п.1.4. договору поставки №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р., що на думку позивача свідчить про укладення між стонами удаваного правочину, що має на меті зміну територіальної підсудності господарському суду справи №5017/2292/2012 щоб не дати позивачу можливості відстояти свої права в законному порядку, оскільки останній зареєстрований у Львівській області та не матиме змогу з'явитись в судові засідання до господарського суду Одеської області через значну відстань між місцем розгляду справи та місцезнаходженням ПП «Крига».
Судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача від 12.10.2012р. про забезпечення участі представника сторони у судовому засіданні у режимі відоконференції згідно ст.74-1ГПК України, про що винесено ухвалу від 17.10.2012р.
09.11.2012р. до суду надійшла заява позивача за вх.№33961/2012 про розгляд справи за відсутності його представника через складний фінансовий стан.
Відповідач -ТОВ «СП «Аквавінтекс»проти позову заперечує, подав заяву від 12.11.2012р. за вх.№34237/2012, де просить суд у позові позивачу відмовити, посилаючись на те, що договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, згода боржника на укладання якого не обов'язкова.
Відповідач -ПП «Кулак Груп -Плюс»в судові засідання не з'являвся, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, у зв'язку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до положень ст.75 ГПК України.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши доводи представника ТОВ «СП «Аквавінтекс», суд встановив наступне:
29.11.2010р. між ТОВ «СП «Аквавінтекс»(постачальник) та ПП «Крига»(покупець) укладено договір поставки №ПВК-29-11/2010, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити у порядку, визначеному цим договором, алкогольну продукцію в асортименті, надалі поіменовану -товар. Покупець здійснює реалізацію товару на території України в межах м. Львів та Львівської області. Поставка товару здійснюється партіями за заявками покупця. Найменування, кількість кожного найменування та ціни партії товару зазначаються в накладних на поставку відповідної партії товару (п.п.1.1., 1.2., 1.3., 1.4., 1.5. договору поставки).
Відповідно до п.3.2. договору поставки №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р. місце приймання та передачі товару -склад постачальника (Одеська область, смт. Великодолинське, вул. Леніна,126).
Положеннями п.п.4.1., 4.4. договору поставки №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р. сторони передбачили, що ціни на товар включаючи вартість тари, упаковки та доставки на вклад покупця встановлюються сторонами в накладних на приймання товару. Покупець зобов'язаний оплатити постачальнику грошові кошти за передану партію товару протягом 30 календарних днів з моменту приймання товару покупцем, визначеним датою підписання накладних.
Згідно п.9.2. договору поставки №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р. строк його дії до 31.12.2011р., а в частині виконання зобов'язань -до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
У п.11.9 договору поставки №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р. сторони передбачили, що зобов'язуються зберігати в таємниці конфіденційну інформацію, під якою розуміється зміст цього договору та договорів, які будуть укладені на виконання даного договору, а також будь-які дані, надані будь-якою зі сторін іншій стороні у зв'язку з виконанням договору, не відкривати та не розголошувати загалом або частинами дану інформацію будь-кому без попередньої письмової згоди іншої сторони.
Як вбачається із письмових пояснень позивача виконання договору поставки №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р. не мало місце.
13.09.2011р. між ТОВ «СП «Аквавінтекс»(кредитор) та ПП «Кулак Груп -Плюс»(поручитель) було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання грошових зобов'язань ПП «Крига»перед кредитором по договору поставки №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р. на суму 1 000 грн. (п.п.1.1., 2.1. договору поруки).
Відповідно до п.п.3.1., 3.2., 3.3., 3.4. договору поруки від 13.09.2011р. поручитель зобов'язаний на вимогу кредитора виконати обов'язок, передбачений п.1.1. цього договору протягом 7 робочих днів з дня отримання вимоги від кредитора шляхом перерахування передбаченої п.2.1. договору суми грошових коштів на рахунок кредитора. У випадку виконання поручителем обов'язків боржника перед кредитором останній зобов'язується передати поручителю всі документи, які підтверджують ці обов'язки боржника, та документи, які встановлюють забезпечення виконання відповідних обов'язків протягом 10 календарних днів з дня виконання обов'язків поручителем. У випадку виконання поручителем обов'язку боржника за основним договором, що передбачений п.2.1. цього договору, поручитель набуває права кредитора щодо обов'язку боржника за основним договором в частині виконаних зобов'язань. Моментом сплати грошових коштів поручителем, в порядку п.1.1. цього договору, є дата зарахування таких коштів на рахунок кредитора.
Положеннями п.п.6.1., 6.2. договору поруки від 13.09.2011р. передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до виконання сторонами своїх обов'язків або до виконання боржником своїх обов'язків перед кредитором.
Відповідач -ТОВ «СП «Аквавінтекс»подав на огляд суду оригінал вимоги до ПП «Кулак Груп -Плюс»з вимогою сплатити заборгованість ПП «Крига»за отриманий товар по договору поставки №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р., яка виникла на підставі його поставки за видатковими накладними №РН-0000330 від 29.11.2010р. на суму 84216,23грн., №РН0000442 від 29.11.2010р. на суму 1388,16грн., товарно-транспортною накладною від 29.11.2010р.
Між тим, в процесі розгляду справи із пояснень відповідача суду стало відомо, що правовідносини по поставці товару за договором від 29.11.2010р. та накладними №РН-0000330 від 29.11.2010р. та №РН0000442 від 29.11.2010р., та, зокрема, обставини існування заборгованості ПП „Крига" за цими договором, накладними є предметом розгляду господарським судом Одеської області справи №5017/2292/2012 за позовом ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" до ПП "Крига", ПП «Кулак Груп -Плюс»про стягнення 102897,06 грн., провадження по якій зупинено до розгляду судом даної справи.
За таких умов, та з огляду на те, що за результатами огляду поданих оригіналів документів, суд встановив, що жодна із накладних на поставку товару №РН-0000330 від 29.11.2010р., №РН0000442 від 29.11.2010р., ТТН від 29.11.2010р. не підписані покупцем та не містять його печатку, суд не взмозі встановити в межах розгляду даної справи фактичність існування заборгованості ПП „Крига" по договору №ПВК-29-11/2010 від 29.11.2010р. та накладним №№РН-0000330, РН0000442 від 29.11.2010р. в сумі 85 604,39грн., тобто, існування основного зобов'язання позивача, на виконання якого було укладено договір поруки від 13.09.2011р.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані сторонами докази та викладену їх правову позицію, суд, не вбачає підстав для задоволення заявлених ПП «Крига»позовних вимог з огляду на наступні положення законодавства.
Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України).
Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до п.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 Цивільного кодексу України).
До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).
Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При цьому, аналіз положень ст.ст.553, 554, 556 ЦК України показує, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже набув перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою, тобто порука стосується в першу чергу прав та обов'язків кредитора та поручителя, на права та обов'язки боржника вона впливає побічно, оскільки зобов'язання та права останнього в цьому випадку ані встановлюються, ані припиняються, ані змінюються.
Згідно з п. 3 ч. 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Отже, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути зміна кредитора, а не заміна боржника у зобов'язанні.
Враховуючи наведене, твердження скаржника про те, що однією із сторін договору поруки має бути боржник і що такий договір повинен укладатися за наявності волевиявлення останнього, суперечать статтям 512, 553, 556 Цивільного кодексу України.
Щодо посилань скаржника на його неповідомлення як боржника про укладення договору поруки слід зазначити наступне. Зі змісту статей 555 та 557 Цивільного кодексу України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язанням перед кредитором. Однак, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.
Крім того, частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Дана позиція викладена ВАСУ у Роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99р.
Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір поруки, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.
Так, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач не зазначив чим порушуються саме його права наявністю оспорюваного ним договору поруки, а лише стверджує про невідповідність оспорюваного ним договору нормам цивільного законодавства, що спростовано судом вище в даному судовому рішенні.
Твердження позивача про те, що метою оспорюваного ним договору поруки є зміна його сторонами територіальної підсудності не приймається судом до уваги, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження даних тверджень та відповідно необґрунтовано його. Крім того, за наявності дійсного договору поруки, солідарну відповідальність за яким несуть як позивач, так і ПП «Кулак Груп -Плюс», у СП „Аквавінтекс", є право за своїм вибором подати позов за місцезнаходженням одного із солідарних відповідачів.
Таким чином, судом встановлено не обґрунтованість, недоведеність заявлених позивачем позовних вимог щодо наявності порушених його прав та охоронюваних законом інтересів спірним договором та невідповідність даного договору вимогам чинного законодавства, що є підставою для суду відмовити ПП „Крига" у задоволенні заявлених позовних вимог у повній мірі.
Даних висновків суд дійшов з врахуванням правових позицій ВГСУ, викладених у постановах від 29.06.2011 р. по справі № 32/318-10(22/311-10), від 31.05.2011 р. у справі № 33/303-10, від 26.04.2011 р. по справі № 30/347-10.
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).
З огляду на вищевикладені обставини справи, з урахуванням положень чинного законодавства, суд, відмовляє у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог повністю.
Згідно ст. 49 ГПК України витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1073грн. відносяться на рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України суд, -
1.Відмовити в задоволенні позову позивача повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 27.11.2012р.
Суддя Малярчук І.А.