33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"14" листопада 2012 р. Справа № 5019/1679/12
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі -ДП НАЕК "Енергоатом"), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі -Рівненська АЕС), до публічного акціонерного товариства "Любомирський вапняно-силікатний завод" (далі -Товариство) про стягнення 19 031 грн. 52 коп.,
за участю представників:
позивача: Годицького А.І. за дов. від 15 червня 2012 року № 1644,
відповідача: Веремчука С.Л. від 4 вересня 2012 року № 19-дов/2012,
У жовтні 2012 року ДП НАЕК "Енергоатом", від імені якого діє Рівненська АЕС, звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов укладених між позивачем та Товариством договору про закупівлю товарів за державні кошти від 29 серпня 2011 року № 1024 та договору поставки від 30 березня 2012 року № 411, останнє зобов'язалося у 2011-2012 роках поставити Рівненській АЕС будівельне вапно, а позивач, у свою чергу, -прийняти та оплатити даний товар. За умовами зазначених договорів поставка здійснювалася залізничним транспортом (зі станції Рафалівка Львівської залізниці до станції Любомирськ) у відповідності до вимог DDP згідно Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року. Статтями А.3 та А.6 розділу DDP вказаних правил передбачено, що постачальник зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до місця призначення та нести всі витрати, пов'язані з таким товаром до моменту його поставки. У той же час відповідачем не були відшкодовані витрати в розмірі 19 031 грн. 52 коп., понесені позивачем у зв'язку з відправленням порожніх напіввагонів до станції постачальника для завантаження. Вказаний факт був встановлений Державною фінансовою інспекцією у Рівненській області під час проведення аудиту окремих господарських операцій Рівненської АЕС, про що було складено відповідну довідку № 36/3 (Ф). У зв'язку з цим інспекцією на адресу позивача була направлена вимога від 5 жовтня 2012 року № 32-14/526 про усунення вказаних порушень. Оскільки Товариством у добровільному порядку не було відшкодовано даних витрат, позивач, посилаючись на статті 509, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму заборгованості.
Ухвалою господарського суду Рівненької області від 30 жовтня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/1679/12, розгляд якої було призначено на 14 листопада 2012 року.
12 листопада 2012 року через канцелярію суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 12 листопада 2012 року № 215 (а.с. 50-51), в якому останнє просило відмовити позивачу в задоволенні його вимог, обґрунтовуючи свою позицію тим, що ні умовами вищенаведених договорів, ні умовами DDP згідно Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року не передбачено обов'язку продавця нести витрати, пов'язані з доставкою засобів перевезення товару (напіввагонів) до місця їх завантаження.
Представник позивача у судовому засіданні 14 листопада 2012 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник Товариства проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У серпні 2011 року та березні 2012 року позивачем були проведені конкурсні торги по закупівлі товарів за державні кошти -будівельного вапна, за результатами яких переможцем було визнано Товариство з ціновими пропозиціями відповідно 1 656 грн. 00 коп. та 1 920 грн. 00 коп. за тону (протоколи від 23 серпня 2011 року № 918-11-ВТ та від 5 березня 2012 року № 1080-12-ВТ).
29 серпня 2011 року та 30 березня 2012 року між Рівненською АЕС ДП НАЕК "Енергоатом" та Товариством були укладені відповідно договір про закупівлю товарів за державні кошти № 1024 і договір поставки № 411, за умовами яких, з урахуванням додатків № 1, № 2, № 3 та додаткових угод до них, а також протоколу розбіжностей, останнє взяло на себе обов'язок поставити замовнику у 2011-2012 роках будівельне вапно, а позивач -прийняти та оплатити його вартість (а.с. 7-20).
Вищезазначені договори підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих юридичних осіб.
Згідно з пунктом 4.1 цих договорів розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару, через 20 днів з моменту підписання видаткової накладної.
У пунктах 5.1-5.2 даних угод сторони погодили, що товар постачається поетапно протягом вересня -грудня 2011 року (за договором від 29 серпня 2011 року № 1024) та березня -червня 2012 року (за договором від 30 березня 2012 року № 411). Місцем поставки товарів є залізнична станція Рафалівка Львівської залізниці.
Пунктами 6.3.1 та 6.3.2 унормовано, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару, якість якого відповідає технічним умовам (додаток № 2) у строки, встановлені цими договорами.
Пунктом 2 додатків № 1 до вказаних угод передбачено, що товар поставляється залізничним транспортом на умовах DDP згідно Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2000 року. Товар поставляється у відкритих піввагонах, що є власністю Рівненської АЕС.
Судом встановлено, що під час проведення державного фінансового аудиту окремих господарських операцій у Рівненській АЕС ДП НАЕК "Енергоатом" моніторингом господарської операції щодо закупівлі позивачем будівельного вапна у Товариства за договорами 29 серпня 2011 року № 1024 та від 30 березня 2012 року № 411 головним державним аудитором Державної фінансової інспекції у Рівненській області Нагорною С.В. була виявлена невідповідність даних операцій вимогам чинного законодавства України, про що було складено відповідну довідку № 36/3 (Ф).
На підставі виявлених невідповідностей 5 жовтня 2012 року Державною фінансовою інспекцією в Рівненській області було винесено вимогу про вжиття необхідних заходів для усунення вказаних порушень, яка була направлена позивачу.
У даному документі містилася вимога про вжиття позивачем заходів щодо усунення зазначених порушень, стягнення з винних осіб коштів у розмірі 19 031 грн. 52 коп., які були сплачені останнім у зв'язку з відправленням порожніх напіввагонів для завантаження від станції покупця -Любомирськ до станції постачальника Рафалівка.
Так, на думку посадових осіб Державної фінансової інспекції у Рівненській області, при встановленні Товариством ціни на товар були враховані всі затрати постачальника до моменту поставки даної продукції до місця призначення, передбаченого сторонами у відповідних договорах.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
За умовами частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Обов'язковість договору для виконання сторонами встановлена статтею 629 ЦК України.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 664 ЦК України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, або надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Судом встановлено, що Товариство належним чином виконало покладені на нього зобов'язання за спірними договорами в частині поставки передбаченого даними угодами товару. Так, відповідач поніс всі витрати, пов'язані з товаром до моменту його поставки до місця призначення, зокрема, витрати на його виробництво, контроль якості, отримання відповідних документів та дозволів, завантаження та доставку цього товару замовнику на виконання спірних договорів.
Водночас суд критично оцінює твердження позивача про те, що Товариство безпідставно відмовилося від відшкодування витрат, понесених Рівненською АЕС у зв'язку з відправленням останнім порожніх напіввагонів від станції Рафалівка до станції Любомирськ, оскільки умови спірних договорів, укладених між сторонами у справі, не містять положень, які б зобов'язували Товариство оплачувати вартість наданих послуг по поставці порожніх напіввагонів позивача до пункту їх завантаження.
Як було зазначено вище, при укладенні спірних договорів базовими сторони визначили умови, що містяться у розділі DDP згідно Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2000 року, з умовою про те, що обумовлений сторонами товар поставляється у напіввагонах, які перебувають у власності позивача.
Відповідно до статті А.3 зазначеного розділу (DDP Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2000 року) продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення.
Продавець зобов'язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки (стаття А.4 розділу DDP).
Статтею А.6 даного розділу встановлено, що продавець зобов'язаний додатково до витрат, що випливають із статті А.3, нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А.4.
Отже, зазначені умови DDP стосуються лише витрат відносно самого товару, який поставляється за договором, витрат на його доставку та ризиків, пов'язаних з такою поставкою, проте не передбачають обов'язку продавця нести витрати, пов'язані з доставкою засобів перевезення даного товару (напіввагонів Рівненської АЕС) до місця їх завантаження.
Відтак, судом встановлено, що обов'язок Товариства нести витрати, пов'язані з доставкою засобів перевезення товару, що поставлявся за спірними договорами, не передбачений ні самими договорами, ні розділом DDP згідно Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2000 року, ні документацією конкурсних торгів, на підставі яких укладалися дані угоди.
Посилання позивача на довідку Державної фінансової інспекції у Рівненській області № 36/3 (Ф) та її вимогу про усунення порушень від 5 жовтня 2012 року № 32-14/562 не беруться судом до уваги, з огляду на наступне.
Згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Дана норма дублюється і в пункті 1 частини 1 статті 4 Положення "Про Державну фінансову інспекцію України", затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011.
Вищезазначені документи фінансової інспекції містять лише вимогу про вжиття заходів щодо усунення порушень шляхом стягнення з винних осіб або з Товариства суми коштів, сплачених позивачем у зв'язку з відправленням порожніх напіввагонів до станції постачальника для завантаження. Водночас судом було встановлено, що у спірних договорах не було встановлено обов'язку Товариства по оплаті вартості відправлення порожніх напіввагонів Рівненської АЕС до станції постачальника для їх завантаження, або обов'язку по відшкодуванню таких витрат позивачу у разі здійснення останнім даного відправлення за свій рахунок.
Слід також зазначити, що результати ревізії та аудиту держфінінспеції не є підставою для стягнення з відповідача сум збитків, оскільки акти останньої фіксують лише можливе бюджетне порушення позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23 квітня 2012 року у справі № 10/5025/1680/11.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки позивач не довів суду належними та допустимими доказами своїх вимог до відповідача, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 19 листопада 2012 року
Суддя Є.В. Павленко