ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-3/14539-2012 08.11.12
За позовом Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-
Святошинської районної ради Київської області»
До Дирекції з утримання та обслуговування житлового фонду
Святошинського району м. Києва
Про стягнення 71 272,96 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін
Від позивача Дунаєвський І.В. -по дов. № 2382 від 12.07.2012
Від відповідача Мороз П.Ю. -по дов. № 1850 від 17.10.2012
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» про стягнення з Дирекції з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва 71 272,96 грн. безпідставно отриманих коштів в прядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.07.2007 між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення № 102, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв у користування нежитлове приміщення за адресою : м. Київ, пр-т Перемоги, 130/1. 14.03.2011 позивач звільнив приміщення та не користувався ним. Однак, відповідач не підписав акт прийому-передачі нежитлового приміщення. Акт прийому-передачі нежитлового приміщення був підписаний сторонами лише 01.09.2011. За період часу з дати фактичного звільнення приміщення до часу підписання акту прийому-передачі (01.03.2011 по 01.09.2011) позивач оплатив відповідачу грошові кошти в сумі 71 272,96 грн. 96 коп. Оскільки, позивач звільнив приміщення фактично 14.03.2011, то за березень 2011 року він зобов'язаний оплатити грошові кошти у сумі 5 818,15 грн. Фактично було сплачено 12 883,04 грн. Отже, позивачем було надлишково сплачено: 78 337,85 - 12 883,04 + 5 818,15= 71 272,96 грн. Оскільки, фактично послуги відповідачем позивачу надані не були, а позивач сплачував лише через те, що відповідач відмовлявся підписувати акт повернення приміщення, відповідач отримав грошові кошти в сумі 71 272,96 грн. без достатніх правових підстав. 13.06.2012 позивач направив лист відповідачу з вимогою повернення грошових коштів. 12.07.2012 позивач отримав відповідь про те, що відповідач не вбачає підстав для повернення грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2012 порушено провадження у справі № 5011-3/14539-2012 та призначено її до розгляду на 01.11.2012.
Відповідач у поданому 31.10.2012 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує з наступних підстав. Згідно договору оренди нежитлового приміщення № 156 від 22.07.2008 позивач орендував нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 130/1, загальною площею 363,8 кв. м. Пунктом 9.1. встановлено строк дії договору до 22.06.2011. Листом від 23.06.2011 № 182-юр відповідач повідомив позивача про закінчення терміну дії договору оренди та необхідність його продовження. Листом від 22.08.2011 № 4103 позивача повідомлено про необхідність звільнення орендованого приміщення з 01.09.2011. Згідно п.п. 2.4. договору приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі. Відповідно до п.п. 3.9. договору орендна плата та інші, передбачені цим договором платежі, сплачуються орендарем по день фактичної здачі орендованого приміщення згідно акту прийому-передачі. Акт прийому-передачі зазначеного приміщення підписаний 01.09.2011. Таким чином, свої зобов'язання по договору позивач виконав повністю, що підтверджено також листом від 03.10.2011 № 4637, заборгованості по орендній платі станом на 01.09.2011 немає.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 5011-3/14539-2012 від 01.11.2012, в зв'язку з не з'явленням представника відповідача в засідання суду та невиконання позивачем вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 19.10.2012, розгляд справи був відкладений на 08.11.2012.
Позивач в судовому засіданні 08.11.2012 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засіданні 08.11.2012 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
В судовому засіданні 08.11.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва
Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»об'єктом оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) (п. 1 ст. 4 Закону) орендодавцями є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування, управляти нерухомим майном, яке перебуває у комунальній власності (ст. 5 Закону).
02.07.2007 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (орендодавець) та Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області»(орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 102 (далі -договір № 102).
Відповідно до п. 1.2. договору № 102 орендодавець на підставі розпорядження Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації № 1085 від 20.06.2007 передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення за адресою м. Київ, пр. Перемоги, 130/1 загальною площею 363,8 кв. м. для використання під розміщення служб БТІ.
Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Пунктом 9.1. договору № 102 сторонами встановлено, що договір діє з 02.07.2007 до 01.07.2008.
22.07.2008 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (орендодавець) та Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області»(орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 156 (далі -договір № 156).
Відповідно до п. 1.2. договору № 156 орендодавець на підставі розпорядження голови Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації № 991 від 27.06.2008 передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення за адресою м. Київ, пр. Перемоги, 130/1 загальною площею 363,8 кв. м. для використання під розміщення служб БТІ.
Пунктом 9.1. договору № 156 сторонами встановлено, що договір діє до 22.06.2011.
01.09.2008 укладено додаткову угоду до договору № 156, відповідно до якої змінено орендодавця за договором на Комунальне підприємство «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва».
Згідно п. 3.1. договору № 156 орендна плата розраховується відповідно до методики та базових ставок, затверджених рішенням Святошинської районної у м. Києві ради № 41 від 31.10.2006 і складає 4 770,35 грн. за перший місяць оренди відповідно до розрахунку орендної плати (згідно додатку № 1 до договору).
Податок на додану вартість сплачується орендарем окремо від орендної плати у розмірах та порядку, визначеному чинним законодавством.
Відповідно до п. 3.2. договору № 156 розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції.
Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції (п. 3.3. договору № 156).
Пунктом 3.9. договору № 156 передбачено, що у випадку закінчення терміну дії цього договору орендна плата та інші, передбачені цим договором платежі, сплачуються орендарем по день фактичної здачі орендованого приміщення згідно акту прийому-передачі.
Відповідно до п. 2.4. договору № 156 у разі припинення дії цього договору приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
Листом № 182-юр від 23.06.2011 орендодавець повідомив орендаря про те, що термін дії договору № 156 від 22.07.2008 користування приміщенням площею 320 кв. м. по пр. Перемоги, 130/1 закінчився 22.06.2011 та запропонував в 10-денний термін здати документи для вирішення питання продовження договору. При цьому відповідачем зазначено що в разі невиконання зазначеного, договір продовжений не буде.
Листом № 4103 від 22.08.2011 позивач, у зв'язку з закінченням терміну дії договору № 156, повідомив відповідача про те, що позивач звільнить з 01.09.2011 приміщення за адресою : м. Київ, пр. Перемоги, 130/1. Також позивач просив відповідача надіслати йому акт прийому-передачі вказаного приміщення за яким позивач матиме змогу у відповідності до п. 2.4. договору передати відповідачу приміщення які орендувались.
01.09.2011 згідно акту прийому-передачі на підставі листа позивача № 4103 від 22.08.2011 орендар повернув, а орендодавець прийняв нежилі приміщення площею 363,8 кв. м. за адресою : м. Київ, пр. Перемоги, 130/1.
Позивач посилається на те, що ним 13.06.2012 було пред'явлено відповідачу вимогу за № 2109 про повернення безпідставно отриманих коштів, яка залишена відповідачем без задоволення листом № 349 від 02.07.2012.
Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що ним приміщення були звільнені ще 14.03.2011, а тому сплачені ним кошти по орендній платі за період з 14.03.2011 по 01.09.2011 в розмірі 71 272,96 грн. безпідставно утримуються відповідачем, що є підставою для їх повернення у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до п.п. 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Як зазначалось вище сторонами укладено договір № 156 за умовами якого передбачено сплату орендних платежів по день здачі орендованого приміщення згідно акту прийому-передачі.
Таким чином, із вищенаведеного слідує, що сума 71 272,96 грн. була сплачена позивачем відповідно до умов договору № 156, чим останній виконував свої зобов'язання, та прийнята відповідачем як оплата за фактичне користування нежилим приміщенням згідно п. 3.9. договору № 156.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Позивач просить стягнути грошові кошти як безпідставно набуті.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Пункт 6 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлює, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Проте, позивачем доказів в підтвердження того, що приміщеннями з 14.03.20011 по 01.09.2011 позивач не користувався не подано. Натомість позивач в своєму листі № 4103 від 22.08.2011 підтверджує, що користується приміщенням та має намір звільнити його 01.09.2011.
Отже, позивачем в порушення зазначених вимог законодавства, належних та допустимих доказів, які б підтверджували безпідставність отриманих коштів в розмірі 71 272,96 грн. не подано, а отже не доведено порушення прав позивача з боку відповідача щодо повернення цих коштів.
Частина 1 ст. 15 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення 71 272,96 грн. у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищевикладене, позові вимоги Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області»не обґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 14.11.2012.
СуддяВ.В.Сівакова