21.11.2012р. Справа № 5008/930/2012
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Захід Леон-Фарм", м. Івано-Франківськ
ДО фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, с. Минай Ужгородського району
ПРО стягнення суми 2 471, 69 грн., в тому числі 2 233, 14 грн. заборгованості по оплаті за поставлений товар, 195, 46 грн. пені за несвоєчасний розрахунок та 43, 09 грн. три відсотки річних
Суддя О.Ф. Ремецькі
Представники сторін:
від позивача -не з'явився
від відповідача - не з'явився
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.10.2012р. порушено провадження у справі № 5008/930/2012 та призначено справу до розгляду на 05.11.2012р.
Ухвалою суду від 05.11.2012р. розгляд справи у зв'язку з неявкою представників сторін було відкладено на 21.11.2012р.
Позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами, однак уповноваженого представника в засідання суду не направив. Разом з тим, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі письмовим клопотанням, яким одночасно просить долучити витребувані ухвалами суду від 22.10.2012р., від 05.11.2012р. документи та розглянути справу у його відсутності.
Відповідач у судове засідання, яке відбулося 05.11.2012 року, повноважного представника не направив не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду позовної заяви належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 23.10.2012 року, що відповідає вимогам Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.
Ухвалою суду від 05.11.2012р. розгляд справи було відкладено на 21.11.2012р., однак, відповідач повторно в судове засідання не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, витребуваних судом матеріалів не подав, своїх уповноважених представників в засідання суду не направив.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду Закарпатської області надсилались на адресу відповідача, вказану в заяві позивача.
За таких обставин, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
13 січня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Захід Леон-Фарм", м. Івано-Франківськ (надалі за текстом -
«Позивач») та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, с.Минай Ужгородського району (надалі за текстом - «Відповідач») було укладено Договір поставки № 4 (надалі за текстом - «Договір").
Згідно пункту 1 зазначеного Договору, Позивач зобов'язувався поставити медичний товар згідно замовлення покупця (Відповідача), а Відповідач зобов'язувався в порядку та на умовах даного Договору прийняти та своєчасно оплатити його. Кількість, якість, ціна, загальна вартість, умови та строки поставок, а також порядок оплати яких визначаються згідно з положеннями даного Договору.
Позивач, у відповідності до умов Договору поставив Відповідачеві товар за видатковими накладними № ОУ-0000025 від 16.01.2012р. на суму 1243, 99 грн., № ОУ-0000026 від 16.01.2012р. на суму 42, 00 грн., № УЖ-0000081 від 16.01.2012р. на суму 142, 75 грн., № УЖ-0000082 від 16.01.2012р. на суму 369, 20 грн., № ОУ-0000048 від 01.02.2012р. на суму 359, 59 грн., № УЖ-0000137 від 01.02.2012р. на суму 81, 05 грн., № ОУ-0000049 від 01.02.2012р. на суму 42, 00 грн., № УЖ-0000181 від 07.02.2012р. на суму 147, 91 грн., № ОУ-0000069 від 14.02.2012р. на суму 193, 60 грн., № УЖ-0000213 від 14.02.2012р. на суму 149, 85 грн., № ОУ-0000076 від 21.02.2012р. на суму 42, 00 грн., що в сумі складає 2 813, 94 грн., з яких, 580, 80 грн. сплачено відповідачем. Відтак, сума основного боргу складає 2233, 14 грн.
Пунктом 7 Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний оплатити вартість отриманого товару протягом 3-х днів з моменту виставлення рахунку на відповідну партію товару або з моменту отримання відповідної партії товару, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.
Однак, Відповідач до цього часу не виконав вимоги Позивача.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача суму 2 471, 69 грн., в тому числі 2 233, 14 грн. заборгованості по оплаті за поставлений товар, 195, 46 грн. пені за несвоєчасний розрахунок та 43, 09 грн. три відсотки річних
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З поданих позивачем документів вбачається факт передачі відповідачу позивачем товару на суму 2813,94грн.
Позивачем та наявними у справі матеріалами доведено, а відповідачем не спростовано того, що отримана відповідачем продукція оплачена не в повному обсязі. Разом з тим, з поданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачем частково проводилась оплата вартості отриманого товару в сумі 580грн. та 387,20грн., однак, дана сума позивачем при проведенні розрахунку не врахована в повному обсязі, а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 2233,14грн. боргу по оплаті отриманої продукції підлягає задоволенню частково в сумі 1846,74грн. В решта частині вимоги про стягнення боргу в сумі 387,20грн. провадження у справі підлягає припиненню в порядку вимог п.1.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Наявними у справі матеріалами підтверджується, а відповідачем не заперечується факт передачі товару та спливу строку виконання зобов'язання по його оплаті, а відтак, вимоги позивача про її стягнення в примусовому порядку підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями, згідно статті 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафні санкції визначаються частиною першої статті 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 9.1 договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати вартості отриманого товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором. Однак, позивач заявив вимогу про стягнення пені з порушенням шестимісячного строку її нарахування та без урахування часткової оплати вартості отриманого відповідачем товару в сумі 387,20грн.
Позивач просить стягнути з відповідача суму 195, 46 грн. пені за несвоєчасний розрахунок за період за період з 20.01.2012р. по 29.08.2012р. та 43, 09грн. три відсотки річних за період з 20.01.2012р. по 29.08.2012р., вимоги про стягнення яких підлягають задоволенню частково в сумі 139,31грн. пені за несвоєчасний розрахунок за період з 20.01.2012р. по 20.07.2012р. та 33,61грн. три відсотки річних за період з 20.01.2012р. по 29.08.2012р. У задоволенні решти вимог в цій частині солід відмовити.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягають задоволенню вимоги про стягнення суми 1846,74грн. боргу, а також 139,31грн. пені та 33,61грн. три відсотки річних.
Судові витрати за розгляд справи судом за змістом ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України належить покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 44-49, 75, п.1.1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1), на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Захід Леон-Фарм" (76009, м. Івано-Франківськ, вул. Молодіжна, 54, код 36733143 суму 2019,66грн., в тому числі 1846,74грн. боргу, а також 139,31грн. пені та 33,61грн. три відсотки річних, а також суму 1315,12грн. витрат по оплаті судового збору.
2.1. Після набрання законної сили рішення видати наказ.
3. Провадження у справі в частині стягнення суми 387,20грн. припинити.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя О.Ф. Ремецькі