"21" листопада 2012 р. Справа № 5011-41/4258-2012
Доповідач -суддя Мележик Н.І.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г. - головуючого,
Мележик Н.І.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Київфарм"
на рішення господарського суду міста Києва
від 28.05.2012 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 року
у справі № 5011-41/4258-2012
господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Київфарм"
до Фізичної особи -підприємця
ОСОБА_4
про стягнення 4 550 грн.
за участю представників:
позивача - не з"явились
відповідача - ОСОБА_4
В березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київфарм" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 про стягнення 4 550 грн. збитків та судових витрат.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2012 року (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 року (судді: Тарасенко К.В., Рєпіна Л.О., Сулім В.В.), в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Київфарм" просить скасувати рішення і постанову зазначених господарських судів, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали і юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 грудня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київфарм" (замовник) та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) укладено договір № 2 К про надання інформаційно - консультаційних послуг з питань комерційної діяльності та управління строком до 29.02.2012 року, згідно якого виконавець зобов'язався за завданням замовника надавати за плату інформаційно-консультаційні послуги згідно переліку.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що здавання послуг виконавцем і приймання їх результатів замовником оформляється актом здавання-приймання наданих послуг, підписаним повноваженими представниками сторін протягом трьох робочих днів після фактичного надання послуг.
Відповідно до п. 6.2 договору строк цього договору починає свій перебіг в момент, визначений у п. 6.1 договору та закінчується 29 лютого 2012 фактом підписання акта здавання-приймання наданих послуг повноважними представниками сторін протягом трьох робочих днів після фактичного завершення надання послуг.
Згідно п. 3.1 договору за надання передбачених договором послуг замовник сплачує виконавцю 18 550 грн. за наступним графіком:
- перший платіж -4 550 грн. протягом перших п'яти календарних днів наступного календарного місяця з дати підписання даного договору, але не пізніше 05 січня 2012 року шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця;
- другий платіж -7 000 грн. протягом перших п'яти календарних днів наступного календарного місяця з дати першого платежу, але не пізніше 05 лютого 2012 року шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця;
- третій платіж -7 000 грн. протягом перших трьох робочих днів після підписання акта здавання-приймання наданих послуг повноваженими представниками сторін, але не пізніше 05 березня 2012 року.
Підставами для стягнення з відповідача грошових коштів у заявленому розмірі позивач вказав, що йому завдано збитків у зв"язку з ненаданням виконавцем обумовлених договором послуг.
Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Збитки є одним із видів правових наслідків порушення зобов"язання (ст.611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, що прострочив, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки. Тобто якщо внаслідок прострочення кредитор поніс якісь додаткові витрати (наприклад, замовив роботи у іншого підрядника) або має неотриманий прибуток, такі збитки мають бути відшкодовані боржником. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно частини 1 статті 906 цього ж Кодексу збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.
В силу статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов"язання доказується кредитором.
За приписами статті 22 цього ж Кодексу під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв"язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Підставою відповідальності за порушення зобов"язання є вина особи, яка порушила зобов"язання, якщо інше не встановлено договором або законом, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов"язання (ст. 614 Цивільного кодексу України).
Об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, повно та всебічно дослідив всі обставини справи, правильно встановив відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 4 550 грн., оскільки вказана сума грошових коштів сплачена за графіком, як перший платіж за послуги, а тому позивачем не виконано обов"язку, в силу статті 33 ГПК України, щодо надання доказів їх понесення.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні в матеріалах справи акти про надання обумовлених договором послуг не підписані. Крім того, враховуючи відсутність доказів сплати позивачем другого платежу згідно графіку, у відповідача відсутній обов'язок повернення першого платежу, оскільки виконання зобов"язання через прострочення кредитора не відбулося.
Дані висновки суду відповідають вимогам закону, встановленим судом обставинам та ґрунтуються на матеріалах справи.
Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем в порядку, визначеному чинним законодавством, факту понесення ним фактичних збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору.
Доводи скаржника щодо неповідомлення апеляційною інстанцією про час і місце розгляду справи спростовуються наявністю в матеріалах справи доказів про належне повідомлення сторін у строки, визначені законом.
Твердження касаційної скарги про те, що рішення та постанова не обґрунтовані, прийняті при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій, в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України, врахували наведене, всебічно, повно й об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази та, керуючись законом, дійшли вірного висновку про недоведеність і необґрунтованість позовних вимог, прийнявши обгрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову, яке відповідає положенням статті 84 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київфарм" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 року у справі № 5011-41/4258-2012 залишити без змін.
Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська
СуддіН.І. Мележик
О.А. Подоляк