"22" листопада 2012 р. Справа № 5004/423/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В.
суддівГоголь Т.Г., Фролової Г.М.
за участю представників:
позивачаВаланчюс Т.О., дов. від 28.05.12
відповідачаПоетова А.С., дов. від 13.11.12
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим"
на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.12
у справі№ 5004/423/12 господарського суду Волинської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТД Міжрегіональні ресурси"
простягнення 49203,42 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Міжрегіональні ресурси" про стягнення 49203,42 грн., у тому числі 42790,35 грн. заборгованості, 5133,64 грн. пені та 1279,43 грн. 3% річних. Позовні вимоги мотивовано невиконанням позивачем зобов'язань за договором поставки щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар. Позов обґрунтовано положеннями статей 173, 193 Господарського кодексу України, 509, 525, 526, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Волинської області від 26.06.12 (суддя Слупко В.Л.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.12 (судді: Огороднік К.М. -головуючий, Тимошенко О.М., Коломис В.В.) у позові відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги не підтверджено матеріалами справи, зокрема, як замовлення на поставку так і сам факт передачі товару не підтверджено документами, які визначено сторонами за умовами договору. Крім того, товаро-транспортні накладні, надані позивачем, містять підписи осіб, що не відповідають підписам, які містяться в додатку №5 до договору, як і не відповідає відтиск штампу на накладних зразку штампа у вказаному додатку. Рішення та постанова обґрунтовані, зокрема, приписами статей 525, 526, 627-629 Цивільного кодексу України, 32-34 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу передати на новий розгляд, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 208, 664, 692 Цивільного кодексу України, статей 174, 179 Господарського кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Серед іншого, заявник зазначає, що висновки зроблені судами попередніх інстанцій без урахування наявних в матеріалах справи доказів.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу та просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, 01.01.10 між сторонами у справі укладено договір №13, за умовами якого продавець (позивач) надав дистриб'ютору (відповідачу) право офіційного представництва (не ексклюзивного) на території міста Луцька і Волинської області алкогольної продукції, згідно асортименту, зазначеного в додатку № 1 до договору упродовж одного року з моменту підписання цього договору.
Загальні умови поставок узгоджені сторонами у розділі 3 договору. Зокрема, визначено, що продавець зобов'язується передати (поставити) у період представництва продукцію у власність дистриб'ютора, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти зазначену продукцію та сплатити встановлену даним договором суму (п.3.1). Кількість продукції визначається шляхом підписання сторонами планових продаж на місяць, що є невід'ємною частиною даного договору (п.3.6). Поставка продукції здійснюється на підставі узгоджених з продавцем письмових замовлень дистриб'ютора (п.3.9). За змістом п.3.17 договору, негайно після закінчення приймання продукції дистриб'ютор зобов'язаний надати продавцю підписані уповноваженою особою дистриб'ютора и скріплені печаткою дистриб'ютора наступні документи: замовлення, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, довіреність. Підписи відповідних аналогів власноручних підписів уповноважених осіб містяться у додатку до договору (п.3.16).
На думку позивача, відповідач свої зобов'язання в частині оплат за отриману продукцію належним чином не виконав, несплаченим залишився товар на суму 42790,35 грн., що і стало підставою для звернення з даним позовом.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить стаття 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).
Статтею 628 Кодексу визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 629 Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б оформлення відповідачем письмових замовлень у відповідності до додатків до укладеного між сторонами договору; видаткові накладні, надані позивачем, не містять посилання на договір № 13; платіжні доручення, містять вказівки на різні договори, укладені між сторонами, що свідчить про наявність інших договірних відносин, не обумовлених укладеним між сторонами договором; видаткових накладних № 212 від 28.02.11 та № 291 від 16.03.11, на які посилається позивач, матеріали справи не містять.
Крім того, надані товарно-транспортні накладні, в якості доказів судами не прийнято, оскільки підписи осіб, що отримали продукцію, не відповідають зразкам підписів, що містяться у додатку до договору, як і не відповідає відтиск штампу на накладних зразку штампа у вказаному додатку.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт поставки відповідачу продукції та, відповідно, факт існування заборгованості на зазначену у позові суму.
Згідно частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 Кодексу).
Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, зазначеного висновку не спростовують.
При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами першої та апеляційної інстанцій не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги та відсутності підстав для зміни чи скасування постанови.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф-Виналь-Крим" залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.12 у справі №5004/423/12 господарського суду Волинської області та рішення господарського суду Волинської області від 26.06.12 у даній справі залишити без змін.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Г.Фролова