"24" жовтня 2012 р. м. Київ К-6200/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
за участю: секретаря Хомініч С.В.
представника позивача - Кудька В.В.
представника відповідача - Голованця М.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Лікувально-оздоровчий комплекс «Джерела Карпат»Закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Львівтурист»на постанову Господарського суду Львівської області від 24.04.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2009 року по справі №13/78А (5/2622-27/455А) за позовом Дочірнього підприємства «Лікувально-оздоровчий комплекс «Джерела Карпат» Закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Львівтурист»до Державної податкової інспекції у Турківському районі Львівської області, третя особа: Закрите акціонерне товариство «Львівтурист»про скасування податкового повідомлення-рішення
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
На розгляд суду передано вимоги Дочірнього підприємства «Лікувально-оздоровчий комплекс «Джерела Карпат»Закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Львівтурист»(далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Турківському районі Львівської області (далі-відповідач) за участю третьої особи - Закритого акціонерного товариства «Львівтурист»про скасування податкового повідомлення-рішення №0000102320/0 від 15.02.2005, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 63267,00грн. в тому числі 47322,00грн. основного платежу та 15945,00грн. штрафних санкцій.
Постановою Господарського суду Львівської області від 24.04.2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2009 року, в задоволені позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 29.01.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 15.04.2010 року прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 24.04.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2009 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, п. 1.6 ст.1, п.4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скаргах доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
На підставі доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №6/23-1/242/04846283 від 10.02.2005, складеного за результатом планової документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000102320/0 від 15.02.2005, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 63267,00грн. в тому числі 47322,00грн. основного платежу та 15945,00грн. штрафних санкцій.
Підставою для прийняття вищезазначеного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок реалізації основних виробничих фондів нижче залишкової балансової вартості. При цьому, податковий орган виходив з того, що продаж позивачем гр. ОСОБА_3 нежилих будівель, а саме: адмінбудинку, корпусів №№1, 2, 4, 5, 6, 7, павільйону, сараю, будівель санвузлів згідно з договором купівлі продажу від 29.09.2004 та акта передачі-приймання від 10.11.2004 здійснено за 100000,00грн., тобто за ціною, нижчою за залишкову балансову вартість, що становить 260380,00грн.
Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Поставкою товарів відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону є будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення бази оподаткування податком на додану вартість за спірним договором слід здійснюватися за правилами п.4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто за звичайною ціною, але не нижчою за залишкову балансову вартість.
Разом з тим, судами залишено поза увагою, що вказаним пунктом встановлено порядок оподаткування податком на додану вартість основних фондів при їх ліквідації, а відчуження необоротного активу за договором купівлі-продажу є операцією з поставки товару, а тому не може оподатковуватися відповідно до норм п.4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».
За загальним правилом, установленим п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. Згідно із п. 1.18 ст. 1 цього ж Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
За приписами п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Разом з тим, надаючи оцінку правомірності рішення податкового органу щодо заниження позивачем бази оподаткування податком на додану вартість обставини, які підлягали юридичній оцінці відповідно до положень вищезазначених норм, судами попередніх інстанцій не встановлені. Зокрема, судами не було надано юридичної оцінки щодо відповідності ціни, за якою було відчужено майно, рівню звичайних цін, що діяли на момент укладення договору.
Вказані обставини мають суттєве значення для правильності вирішення даного спору, проте, судами попередніх інстанції не досліджені.
Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Лікувально-оздоровчий комплекс «Джерела Карпат»Закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Львівтурист»задовольнити частково.
Скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 24.04.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2009 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий: _______________________Т.М.Шипуліна
Судді: _______________________Л.І. Бившева
_______________________А.М. Лосєв