"24" жовтня 2012 р. м. Київ К-22849/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
за участю: секретаря Хомініч С.В.
представника позивача -Буліменка Є.В.
представника відповідача -Манікало І.М.
представника прокуратури - Губенко В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Львівська кондитерська фірма «Світоч»на постанову Господарського суду Львівської області від 22.09.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010 року по справі №5/339-19/57А (86358/09/9104) за позовом Закритого акціонерного товариства «Львівська кондитерська фірма «Світоч» до Державної податкової інспекції у місті Львові за участю прокурора міста Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
На розгляд суду передано вимоги Закритого акціонерного товариства «Львівська кондитерська фірма «Світоч» (далі-ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч», позивач) до Державної податкової інспекції у місті Львові (далі-ДПІ у місті Львові, відповідач) за участю прокурора міста Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000932320/0/16949 від 26.08.2004, №0000912320/0/16969 від 26.08.2004, №0000942320/0/16948 від 26.08.2004 та №0000902320/0/16970 від 26.08.2004.
Постановою Господарського суду Львівської області від 22.09.2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 17.06.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 29.06.2010 року прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 22.09.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.19 Конституції України, ст.ст. 1, 5, 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 2, 3, 9, 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування», ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст. 1, 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст.ст. 238, 250 Господарського кодексу України, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №90/23-2/00382154 від 20.08.2004, складеного за результатом планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2003 по 31.12.2003, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000932320/0/16949 від 26.08.2004 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 7244325,00грн., у тому числі 4829550,00грн. - за основним платежем та 2414775,00грн. - штрафними (фінансовими) санкціями; №0000912320/0/16969 від 26.08.2004 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 1011154,02грн. , у тому числі 337051,34грн. - за основним платежем та 674102,68грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000942320/0/16948 від 26.08.2004 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 407949,00грн., у тому числі 271966,00грн. - за основним платежем та 135983,00грн. - штрафними (фінансовими) санкціями; №0000902320/0/16970 від 26.08.2004 про визначення пені за порушення розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності на загальну суму 34809,00грн.
Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення вимог, зокрема: п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.4.2, п.п.5.4.8 п.5.4, п.5.9, ст. 5, п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст.9.10 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.2003 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». При цьому, податковий орган виходив з того, що позивачем у податковому обліку неправильно відображено прирост (убуток) балансової вартості запасів, неправомірно віднесено до складу валових витрат сум ліцензійної винагороди (роялті), витрат на списання паливно-мастильних матеріалів та сум виданих під звіт на відрядження працівників по Україні та за кордон; неправомірно сформовано податковий кредит за податковими накладними у яких відсутні чи заповнені англійською мовою номенклатури поставки товарів (робіт, послуг), адреси продавця/покупця, не співпадають індивідуальні податкові номера платнка податку на додану вартість з базою даних ІАСу ДПА України, відсутні порядкові номера, ціни продажу та/або одиниці виміру; порушено терміни розрахунків в іноземній валюті, з огляду на те, що станом на 01.01.2004 по розрахункам з фірмою ARRO (Швейцарія) рахується дебіторська заборгованість.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що за І півріччя 2003 року графа незавершене виробництво в додатку К1/1 до Декларації з податку на прибуток, таблиці №1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів»відповідає рядку 120 (незавершене виробництво) форми №1 Балансу, а також вимогам Стандарту №9 П СБ(О) (з урахуванням всіх витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням (створенням) запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придбані для використання у запланованих цілях); за три квартали 2003 року і за 2003 рік в цілому підприємство змінило методику розрахунку приросту (убутку) балансової вартості і веде згідно з даними Таблиці №1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості незавершеного виробництва»до Декларації з податку на прибуток в частині прямих матеріальних витрат, прирівнюючи залишок на початок звітного періоду (станом на 01.01.2003р.) із урахуванням всіх витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням (створенням) запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях) до виключно матеріальної частини залишків на кінець звітного періоду (станом на 01.10.2003 та на 01.01.2004).
Також позивачем не включено до складу валового доходу приріст по залишках запасів в частині готової продукції за півріччя 2003 року на суму 1109,40грн. за ІІІ квартали 2003 року на суму 1570,70грн., за весь 2003 рік - на суму 3932,90грн.
Відповідно до вимог п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих. що отримані безкоштовно).
У разі, коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, -різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.
Якщо балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, -різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.
Абзацом 8 п.5.9 ст.5 цього Закону визначено, що у разі убутку запасів оцінка їх вартості здійснюється за методом вартості перших за часом надходжень (ФІФО) або за методом ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів, що визначається платником податку, згідно з відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Застосовані платником податку методи обліку вартості запасів не можуть змінюватися протягом звітного податкового року.
Таким чином, суть податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів полягає у визначенні різниці між балансовою вартістю запасів на кінець та на початок звітного періоду.
Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» та іншими нормативно-правовими актами термін "балансова вартість запасів" не визначений.
Проте, п.1.43 ст.1 вказаного Закону передбачено, що інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.
Відповідно до п.8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №246 від 20.10.1999, придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.
За визначенням п.9 П(С)БО 9, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються, згідно з договором, постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів); інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.
До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.
Згідно пункту 4.9 Порядку складання декларації про прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України №214 від 08.07.1997, балансова вартість запасів визначається в податковому обліку з метою відображення в рядку 13 декларації їх приросту (убутку) за оцінкою, що проводиться в порядку, встановленому Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».
Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з фактичних витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням запасів i доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.
За приписами ч.3 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності.
Таким чином, твердження позивача про те, що ним правомірно ведеться лише податковий облік, без урахування Положень (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», приросту (убутку) балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів, виходячи із частки так званих «матеріальних ресурсів»у їх балансовій вартості є необґрунтованим, оскільки порівнювати незавершене виробництво та готову продукцію на початок звітного періоду із урахуванням всіх витрат виключно до матеріальної частини на кінець звітного періоду є методологічно невірно.
При цьому чинне законодавство не містить визначення поняття «документ податкового обліку чи звітності», а також відсутні критерії, за якими можна було б віднести ті чи інші документи до документів податкового обліку чи звітності; відповідно до п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. Відповідно до п.3 положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»користувачами звітності є фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.
Під час судового розгляду судом були досліджені висновки судово-бухгалтерських експертиз №1934 від 29.09.2006, №319 від 20.09.2009 та №4232 від 10.07.2008 та правомірно зазначено, що дані, викладені у цих висновках не можуть братися судом до уваги, оскільки, як слідує із змісту висновку №4232 від 10.07.2008, експертом не досліджувались ні первинні бухгалтерські документи, ні зведені бухгалтерські та податкові регістри; у ньому зроблено необґрунтований висновок про те, що правила бухгалтерського обліку для оцінки вартості запасів не застосовуються.
Таким чином, посилання на баланс підприємства є правомірним, а, отже, і висновки, до яких прийшов відповідач при складенні акту перевірки, є обґрунтованими.
Щодо завищення позивачем валових витрат, судом встановлено, що між «Нестле С.А.»(NESTLE S.A.), «СОСІЄТЕ ДЕ ПРОДЮІТС НЕСТЛЕ С.А.»(SOCIETE DES PRODUITS NESTLE S.A.), «НЕСТЕК С.А.»(NESTEK S.A.) та ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»укладено Генеральну ліцензійну угоду від 20.01.2002. Оскільки торгова марка «Світоч»з 2002 року не належить позивачу, тому використання при виробництві та реалізації власної продукції цієї торгової марки підпадає під дію Генеральної ліцензійної угоди від 20.01.2002.
Пунктом 32 вказаної угоди обумовлено, що позивач зобов'язується сплачувати протягом строку дії цієї угоди ліцензійні платежі згідно з відповідними ставками, визначеними у Додатку №1, які нараховуються на чисті суми продажів відповідних продуктів, реалізованих під будь-якими товарними знаками. Першим додатком до Генеральної ліцензійної угоди визначено, що позивач зобов'язується перерахувати ліцензійну винагороду за кондитерські вироби в розмірі 5 відсотків.
Згідно з п.1.30 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» роялті -це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення: за придбання будь-якого патенту. зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгові марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Судом встановлено, що у період діяльності з 01.12.2002 по 31.09.2003 на виконання вимог Генеральної ліцензійної угоди між сторонами було укладено та підписано Акт погодження сум чистої реалізації продукції, зазначеної в Додатку №3 до Генеральної Ліцензійної Угоди від 20.01.2002, де обумовлено, що сторони погоджуються та визнають, що сума чистої реалізації за 12 місяців з 01.12.2002 по 30.11.2003 складає: по продуктах групи NES -1016540 доларів США, по кондвиробах -2963950 доларів США, і відповідає зазначеній у Додатку №1 до даного Акту. Отже, ліцензійна винагорода по кондитерських виробах складає п'ять відсотків від суми 2963950 доларів США, і дорівнює 148197,5 доларів США.
Таким чином, ліцензійна винагорода за кондитерські вироби позивача нарахована на суму 2963950 доларів США (що в національній валюті, згідно з курсом НБУ станом на 29.12.2003 становить 15806448,95грн.), зазначеної в Акті погодження сум чистої реалізації продукції, за ставкою 5 відсотків (які нараховуються на чисті суми продажів), і становить відповідно 790322,45грн.
Згідно платіжного доручення від 29.12.2003 позивачем перераховано ліцензійну винагороду (роялті) в розмірі 2319078,64 доларів США (що в національній валюті згідно з курсом НБУ станом на 29.12.2003 становить 12364167,58грн.), на підставі рахунків, виставлених корпорацією «Нестле»за період з грудня 2002 по вересень 2003 включно.
Після перерахування суми ліцензійної винагороди позивач, керуючись вимогами пп5.4.2 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відніс до складу валових витрат у четвертому кварталі 2003р. всю перераховану корпорації «Нестле»суму в розмірі 12364167,58грн., яка відповідно до Акту погодження є частиною суми чистої реалізації, а не ліцензійною винагородою (роялті).
Таким чином, позивачем завищено валові витрати у IV кварталі 2003 року на суму 11573845,13грн., чим порушено вимоги пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Щодо віднесення до валових витрат вартості паливно-мастильних матеріалів на суму 6296,55грн. за відсутності первинних документів, які підтверджують факти використання палива у господарській діяльності підприємства, суди правильно виходили з того, що приписи п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звільняють платника податків від обов'язку доведення зв'язку подальшого використання паливно-мастильних матеріалів з його господарського діяльністю, однак не звільняють його від обов'язку використання таких матеріалів безпосередньо у власній господарській діяльності.
Підставою для списання паливно-мастильних матеріалів, використаних легковим автотранспортом підприємства, є подорожній лист встановленої форми. Типова форма подорожнього листа і порядок його заповнення регулюються Інструкцією про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженою наказом Держкомстату України №74 від 17.02.1998 «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування».
Вказаною Інструкцією встановлено єдиний порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля (типова форма №3) при виконанні службових поїздок. Виконання положень Інструкції обов'язкове для всіх підприємств, установ і організацій, незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності. До категорії службових легкових автомобілів відносяться легкові автомобілі, які знаходяться на балансі юридичних осіб всіх форм власності і використовуються для задоволення власних потреб, а також можуть надаватись замовнику на договірних умовах (з водієм).
Щодня при виїзді автомобіля з гаражу водію повинні видавати подорожній лист типової форми №3; застосування будь-яких інших форм подорожніх листів не допускається; подорожній лист оформляється лише на один робочий день і видається за умови здавання водієм подорожнього листа за попередній день роботи.
Оскільки позивач не веде облік оприбуткування та списання паливно-мастильних матеріалів, подорожні листи службового легкового транспорту (форми № 3) складені без дотриманням вимог наведеної Інструкції, тому підприємством порушено вимоги п.1 та п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в частині належного оформлення первинних документів.
Таким чином, з урахуванням норм пп.5.4.10 п.5.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем документально не доведено зв'язку витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів з господарською діяльністю підприємства, не представлено документів, які б підтверджували факт використання таких матеріалів у господарській діяльності.
Відповідно до вимог п.п.5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку, укладеного договору (контракту): інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини, документи, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.
Відповідно до п.1.3 ст.1 наказу Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» всі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Документи, що є підставою для записів у бухгалтерському обліку і складені іноземною мовою, повинні мати впорядкований автентичний переклад на зазначену мову.
Як вбачається з матеріалів справи, підприємством було віднесено до складу валових витрат суми, видані під звіт на відрядження працівників по Україні та за кордон з порушенням вищезазначених норм чинного законодавства України; загальна сума таких витрат за період з 01.04.2003 по 01.01.2004 складає 58257,43грн.
Крім того, між позивачем та фірмою HIC DESIGN COMMUNICATION & PREPRESS»(Швейцарія) було укладено договір № 11/08/02-1 від 11.08.2002, відповідно до умов якого позивачу надавались послуги по розробці візуальних зображень фірмових найменувань, торгових марок, а також упаковок та обгорток для кондитерських виробів.
Згідно з Актами виконаних робіт загальна сума виконаних робіт становить 542361,35 швейцарських франків; оплату послуг здійснено 07.07.2003 на суму 181746,85 швейцарських франків, що за курсом НБУ на день виплати складає 716932 грн. 07 коп., та 29.12.2003р. на суму 360614,50 швейцарських франків, що за курсом НБУ на день виплати складає 1530076,87грн.
Згідно з п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»резидент, що здійснює на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплат з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п.13.1 ст.13. за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Пункт 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №470 від 06.05.2001, передбачає, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.
Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою встановленого зразка або згідно з законодавством такої країни.
У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п.4 цього Порядку доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню, відповідно до законодавства України з питань оподаткування.
Довідку компетентного органу Швейцарії (Міністерства фінансів або його уповноваженого представника) про підтвердження того, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія Конвенції між Урядом України і Швейцарською Федеральною Радою про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і капітал, яка набула чинності 26.02.2002, і що б дозволяла застосувати меншу ставку оподаткування, що передбачає п.4 вищевказаного Порядку, а також звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів, позивачем не надано.
Таким чином, в порушення вимог п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем не утримано і не внесено до бюджету податок з доходів нерезидента на загальну суму 337051,34грн.
Щодо заниження позивачем суми податку на додану вартість слід зазначити, що відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Згідно з пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер і дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку в цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Судами встановлено, що податкові накладні, за яким позивачем було формовано податковий кредит, складені з численними порушеннями вимог Закону України «Про податок на додану вартість», тому донарахування відповідачем податкових зобов'язань з ПДВ є правомірним та обґрунтованим.
Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності нарахування позивачеві пені за порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»з огляду на право податкового органу стягувати пеню за порушення строків в зовнішньоекономічній діяльності та встановленого факту наявності дебіторської заборгованості станом на 01.04.2003, яка обліковувалась впродовж 2003 року.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Львівська кондитерська фірма «Світоч»залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Львівської області від 22.09.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв