"22" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/20935/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання дій та бездіяльності протиправними та відшкодування моральної шкоди, -
встановила:
У лютому 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання дій та бездіяльності протиправними та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2009 в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2009 -без змін.
ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарги задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 -229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 05.08.1976 по 06.03.2008 проходив дійсну військову службу в Збройних Силах, в тому числі з 22.05.2003 по 06.03.2008 в Житомирському зональному відділі військової служби правопорядку на посаді начальника відділення оперативних чергових -старшого оперативного чергового. Відповідно до графіку несення служби оперативним черговим у період з квітня 2004 року по січень 2008 року реальна тривалість робочого часу позивача постійно перевищувала тривалість часу, встановлену статтею 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 50 Кодексу законів про працю України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин за тиждень.
Таким чином, в даному випадку йдеться не про епізодичне несення служби в добовому наряді, а про систематичне виконання обов'язків, що становили зміст військової служби за вказаною посадою.
Зі змісту адміністративного позову вбачається, що ОСОБА_2 ставить питання про визнання протиправними дій начальника Житомирського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо розподілу службового часу позивача.
Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, на момент розгляду справи в суді) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вимогами частини 1 статті 100 цього Кодексу (в редакції, на момент розгляду справи в суді) передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звільнений наказом начальника генерального штабу -Головнокомандувачем Збройних Сил України від 17.01.2008 № 16 з військової служби у запас за пунктом 67 підпункту «а»(за віком). З 06.03.2008 виключено зі списків особового складу Житомирського зонального відділу Військової служби правопорядку і направлений для зарахування на військовий облік в Дарницький районний військовий комісаріат м. Києва. До суду за захистом своїх прав, ОСОБА_2, звернувся у лютому 2009 року.
Враховуючи, що про порушення свого права ОСОБА_2 знав з моменту вчинення відповідачем оскаржуваних дій, а представник відповідача наполягав на відмові в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання дій та бездіяльності протиправними та відшкодування моральної шкоди - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній