"22" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/20469/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Волинського обласного військового комісаріату на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2009 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 у справі за позовом військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Волинського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за невикористане речове майно, -
встановила:
У березні 2009 року військовий прокурор Луцького гарнізону в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Волинського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за невикористане речове майно.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2009 позов військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах ОСОБА_2 було задоволено частково. Визнано дії Волинського обласного військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації замість речового майна протиправними. Стягнуто з Волинського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість речового майна в розмірі 1535,72 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 апеляційні скарги Волинського обласного військового комісаріату та військового прокурора Луцького гарнізону було задоволено частково, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2009 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано бездіяльність Волинського обласного військового комісаріату щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації замість речового майна за період з 01.10.1996 по 11.03.2000 та з 28.10.2004 по 31.12.2006 -неправомірною. Зобов'язано Волинський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за неотримане речове майно за період з 01.10.1996 по 11.03.2000 та з 28.10.2004 по 31.12.2006. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Волинський обласний військовий комісаріат подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2009 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 скасувати, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 проходила військову службу у Волинському обласному військовому комісаріаті в період з 1995 по 2008 роки. Наказом військового комісару Волинського обласного військового комісаріату від 19.02.2008 № 39 позивача було звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «в»пункту 85 Положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами Збройних Сил України (за станом здоров'я). Оскільки при звільнені позивачу не виплатили грошову компенсацію замість речового майна вона звернулася до суду.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»та постанови Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час»від 28.10.2004 року № 1444.
Однак, колегія суддів з такими висновками суду погодитись не може.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11.03.2000 року.
Таким чином, зазначеною нормою було зупинено право позивача на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб»від 03.11.2006 стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»була викладена в новій редакції та доповнена пунктом 2 статті 91, яким визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Прикінцевих положень зазначений Закон набирає чинності з 01.01.2007.
Однак, дія викладеного пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»зупинена на 2007 рік Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», а Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»взагалі виключена.
Лише після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22.05.2008 № 10рп/2008 положення пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»відновили свою редакцію, але з урахуванням частини 2 статті 152 Конституції України, тільки з момент ухвалення цього Рішення.
Таким чином на момент звільнення позивача з військової служби у відповідача були відсутні законні підстав для виплати грошової компенсації за речове майно, згідно пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а іншим законодавством порядок виплати грошової компенсації за неотримане речове майно передбачений не був.
Посилання суду апеляційної інстанцій на постанову Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час»від 28.10.2004 року № 1444 є безпідставними, оскільки нею визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, що було призупинено Законом України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 року.
Однак колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 за період з 01.10.1996 по 11.03.2000, тобто до прийняття Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог не встановили та не надали належну правову оцінку строкам звернення до суду.
Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів..
Наслідки пропущення строків звернення до адмініст ративного суду, визна ченні статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач з приводу перерахунку та виплати йому пенсії з 01.01.1996 звернувся до суду лише у березні 2009 року, тобто з пропущенням встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) річного строку для звернення до адміністративного суду. Суди, відповідно до вимог статті 100 цього Кодексу, не звернули увагу на те, що відповідач наполягав на застосуванні строків звернення до суду та, відповідно, не обговорили питання про наявність поважних причин для поновлення пропущеного строку. Та обставина, що позивач звертався до відповідача щодо перерахунку та виплати йому пенсії не перериває та не зупиняє строків звернення до суду, встановлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які повинні обчислюватись з часу фактичного порушення прав та інтересів позивача, тобто неправильно виплаченої суми зазначеної пенсії.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що вказані порушення норм процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Волинського обласного військового комісаріату задовольнити частково.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2009 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 у справі за позовом військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Волинського обласного військового комісаріату про стягнення грошової компенсації за невикористане речове майно скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній