Іменем України
13 листопада 2012 року м. Чернівці Справа № 2а/2470/2031/12
14:24
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Брезіної Т.М.;
секретаря судового засідання -Ковальчук Т.С.;
за участю:
представника позивача -ОСОБА_1;
відповідача -ОСОБА_2;
представника відповідача -ОСОБА_3;
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 -начальника Садгірського районного сектора в м. Чернівцях Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позиція позивача.
В поданому до суду 14.08.2012 року адміністративному позові позивач просить суд постановити рішення, яким визнати дії службової особи ОСОБА_2 щодо відмови у реєстрації його місця проживання у АДРЕСА_1 неправомірними та зобов'язати Садгірський районний сектор в м. Чернівцях УДМС України в Чернівецькій області зареєструвати його місце проживання за адресою АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_5.
Позивач на обґрунтування позову зазначив, що він проживає у будинку АДРЕСА_1. У цьому житлі він був зареєстрований тимчасово з 14 червня 2002 року до 27 травня 2003 року, а потім до 12 липня 2005 року.
Тимчасова реєстрація була пов'язана з тим, що будинок не зданий в експлуатацію, однак він повністю придатний для проживання і фактично експлуатується. Право на фактичне місце проживання позивач набув, як колишній член сім'ї відповідача. Позивач вказує, що рішенням Садгірського районного суду від 12.04.2012 року за ним визнано право постійного користування будинком АДРЕСА_1. Таким чином на думку позивач, він має право на проживання та постійне користування вказаним приміщенням, що доведено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
02.08.2012 року позивач з метою реєстрації свого місця проживання звернувся до Садгірського районного сектору в м. Чернівці із заявою, проте, письмовою резолюцією службової особи відповідача ОСОБА_2 на заяві позивачу відмовлено у реєстрації з мотивів відсутності підстав для реєстрації його місця проживання. Вважає такі дії відповідача неправомірними.
Позиція відповідача.
Відповідач подав заперечення на позов в яких зазначив, що він заперечує проти позову про визнання протиправних дій в повному обсязі, вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими. Позивач вказує, що порушено його право у реєстрації місця проживання, що рішенням Садгірського районного суду від 12.04.2012 року за ним визнано право постійного користування будинком АДРЕСА_1, а отже це надає йому право на проживання та реєстрацію за даною адресою. Проте, на думку відповідача дане твердження є невірним, оскільки у відповідності із чинним законодавством для реєстрації особи повинні подаватись, зокрема, документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації, разом з тим, таких документів позивач не надав.
Позивач зазначає, що має право на проживання, проте не надає жодних документів підтверджуючих його слова, а у відповідності із рішенням Садгірського районного суду від 12.04.2012 року по справі №45/2012р., позивачу надано право постійного користування будинком без надання права на реєстрацію чи постійного проживання, що зазначено в резолютивній частині рішення суду.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі посилаючись на обставини викладені в позові.
Представник відповідача та відповідач заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у запереченні на позов.
Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом досліджена заява позивача про реєстрацію місця проживання, подана до Садгірського районного сектору у м. Чернівцях УДМС України в Чернівецькій області, в якій позивач просив здійснити реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).
Судом досліджено копію паспорта позивача, відповідно до якого він тимчасово зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 з 14 червня 2002 року до 27 травня 2003 року, а потім до 12 липня 2005 року (а.с.7-9).
В матеріалах справи знаходиться рішення Садгірського районного суду від 12.04.2012 року по справі №45/2012, в якому визнано за ОСОБА_4 право постійного користування будинком АДРЕСА_1. Вказане рішення вступило в законну силу 23.04.2012 року (а.с.10-11).
До вказаних правовідносин суд застосовує положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зобов'язаний перевірити дотримання цих критеріїв суб'єктом владних повноважень з враховуванням як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року №1382-ІV (далі - Закон №1382-ІV) реєстрація місця проживання або місця перебування особи - внесення відомостей про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси одного житла особи чи адреси спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, військової частини до визначених цим Законом документів та до реєстраційного обліку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб.
Керуючись ст. 6 Закону №1382-ІV для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання: квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації.
Суд приймає доводи позивача, що рішенням Садгірського районного суду від 12.04.2012 року по справі №45/2012, яке набрало законної сили, позивачу надано право постійного користування будинком.
Згідно положень статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином даний факт не належить доводити і визнається сторонами.
Разом з тим, в даному судовому рішенні також зазначено про те, що земельну ділянку для будівництва житла отримала колишня дружина позивача, з 1995 року вони проживають у вказаному будинку, який придатний для проживання, однак останній в експлуатацію не введений.
Згідно Закону №1382-ІV підставою для реєстрації місця проживання є документи, що підтверджують право на проживання в житлі. Однак, в рішенні Садгірського районного суду встановлено, що будинок №52, вул. Джерельна, м. Чернівці, якому позивач хоче зареєструвати своє місце проживання, не зданий в експлуатацію.
Відповідно до ст. 182 та ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно положень ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак у Кодексі не зазначено про те, якими доказами власник повинен підтверджувати належність йому майна на праві власності. Водночас у ч. 2. ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Як відомо, володіння майном може ґрунтуватися на праві власності на нього або на іншому титульному праві, зокрема на договорах майнового найму, схову, довірчого управління, рішенні суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.
З врахуванням наведеного, суд розуміє положення ст. 6 Закону №1382-ІV в аспекті документа, що підтверджує право на проживання в житлі, правовстановлюючий документ, який дає змогу ідентифікувати власника даного об'єкта нерухомості, чи документ, що визначає волю власника розпорядитися своїм правом щодо передачі користування чи іншого володіння його майном (в тому числі зареєструвати, дозволити проживати у житлі, яке є чиєюсь власністю).
Позивачем не було надано документ, на підставі якого начальник Садгірського районного сектора в м. Чернівцях Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області зобов'язаний був зареєструвати позивача на місцем проживання.
Тому суд вважає дії щодо відмови у реєстрації місця проживання, що стали підставою для оскарження, є правомірними, а позов необґрунтованим.
Стосовно вимоги позивача зобов'язати відповідача зареєструвати його місце проживання без згоди ОСОБА_5, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вирішуючи даний спір, суд вважає, що вказана позовна вимога є безпідставною, а позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права виходячи з того, що своїм рішенням суд не може підміняти повноваження іншого органу з правовідносин щодо реєстрації місця проживання.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єктом владних повноважень доведено суду належними засобами доказування, правомірність вчинення дій. Перевіривши виконання суб'єктом владних повноважень вимог законодавства, суд робить висновок, що відповідач в межах компетенції визначеної Конституцією України та законодавством, діяв правомірно.
З врахуванням наведеного повно, всебічно дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку із тим, що таких судових витрат не було, відповідне клопотання не заявлялось, суд не вирішував питання щодо повернення відповідачу судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 3, 11, 71, 79, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд , -
1.В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 185, частин першої-другої статті 186 КАС України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. Скарга про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення або в разі відсутності сторони в судовому засіданні з дня одержання її копії. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанову у повному обсязі сторони можуть отримати після 19 листопада 2012 р.
Суддя : Т.М. Брезіна