"17" жовтня 2012 р. м. Київ К-48473/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.
Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.
за участю представників:
позивача:не з'явився,
відповідача:Коваленка А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Стабіл»
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2008 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2009 р.
у справі № 6/200 (№ 22-а-28429/08)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Стабіл»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Стабіл» (надалі -позивач, ТОВ Будівельне підприємство «Стабіл») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (надалі -відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) про скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2008 р. (суддя -Я.І. Добрянська), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.В. Попович, судді: В.С. Заяць, Г.В. Земляна) у позові відмовлено повністю.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та задовольнити його позовні вимоги.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за серпень 2005 року, за результатами якої 16.02.2006 р. складено акт № 6/35-40/33345583 (надалі акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податку на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податку на додану вартість»), а саме -заниження податку на додану вартість за серпень 2005 року на 1 540 689,00 грн.
На підставі акта податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.02.2006 р. № 0000013500/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2 311 033,50 грн.
Судами встановлено, що на час перевірки ТОВ «Будівельне підприємство «Стабіл»знаходилося за адресою: м. Київ, вул. Волховська, б. 4 к. 5.
Відповідач направив лист від 08.02.2006 р. № 537/10/35-102 на адресу позивача, щодо надання документів для проведення невиїзної позапланової перевірки з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість. Вказаний лист був повернутий на адресу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, у зв'язку з відсутністю позивача за вказаною адресою.
Про зміну місцезнаходження ТОВ «Будівельне підприємство «Стабіл»відомостей до податкового органу не надавало, чим порушило частину шосту статті 9 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців»(надалі -Закон України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців»), якою визначено, що заміна свідоцтва про державну реєстрацію проводиться у разі внесення змін до відомостей про юридичну особу, якщо ці зміни пов'язані із зміною місцезнаходження юридичної особи.
ДПІ у Дніпровському районі м. Києва зазначало, що позивачем не було надано належних доказів фактичного здійснення господарських операцій з ПП «Укрресурси», ТОВ «ЕнерджіТехІнвест», ТОВ «Транснаціональна компанія «Промснаб», ТОВ «Торговий дім «Енергобудсервіс», зокрема, податкових накладних та банківських виписок.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість включення позивачем відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за серпень 2005 року.
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, виходячи з наступного.
З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.
Водночас судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.
Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.
Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції -умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
Як встановлено судами та не заперечується позивачем, ТОВ Будівельне підприємство «Стабіл»зареєстровано за адресою: м. Київ, вул. Волховська, б. 4 к. 5.
Доказів, які б документально підтверджували доводи податкового органу про відсутність ТОВ Будівельне підприємство «Стабіл»за вказаною адресою, під час перевірки, відповідач не надав.
Крім того, представником позивача на підтвердження виконання умов договорів надано первинні документи, а саме податкові та видаткові накладні, які містяться у матеріалах справи.
Отже, суду першої інстанції під час нового розгляду справи слід мати на увазі, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Згідно з статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, постанова та ухвала у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Стабіл»задовольнити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2009 р. у справі № 6/200 (№ 22-а-28429/08) скасувати.
Справу № 6/200 (№ 22-а-28429/08) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.
Судді(підпис)Бившева Л.І.
(підпис) Шипуліна Т.М.