"21" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/16843/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - Смоковича М.І,
суддів: Кравцова О.В., Масло І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Баглійської районної ради міста Дніпродзержинська про визнання незаконними дій та стягнення невиплачених коштів на оздоровлення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року,
У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Баглійської районної ради міста Дніпродзержинська про визнання незаконними дій та стягнення невиплачених коштів на оздоровлення.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС користується правами та пільгами, передбаченими Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі - Закон № 796-ХІІ). Статтею 48 зазначеного Закону для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС -інвалідів третьої групи встановлена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
У той же час Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Баглійської районної ради міста Дніпродзержинська нарахування та виплату зазначеної допомоги проводить в значно менших розмірах.
Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення повинен керуватись лише приписами Закону № 796-ХІІ, просив визнати дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Баглійської районної ради міста Дніпродзержинська незаконними; зобов'язати відповідача зробити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення, починаючи з 2002 року, керуючись статтями 48, 67, 71 Закону № 796-ХІІ, а також стягнути з нього недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2002 року по 2009 рік у розмірі 12196,50 гривень.
Постановою Баглійського районного суду міста Дніпропетровська від 23 вересня 2010 року позов задоволено у повному обсязі.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Баглійської районної ради міста Дніпродзержинська щодо неповного нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення згідно зі статтею 48 Закону № 796-ХІІ за 2007, 2009 роки; зобов'язано відповідача донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2007, 2009 роки відповідно до положень статті 48 Закону № 796-ХІІ, виходячи з розміру чотирьох мінімальних заробітних плат на день її виплати та з урахуванням фактично отриманих сум за цей період. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить його постанову змінити, задовольнивши усі заявлені ним позовні вимоги.
За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Оскільки з матеріалів скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення суду апеляційної інстанції тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог за 2002-2006 роки у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість цього рішення лише в межах касаційної скарги.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Баглійської районної ради міста Дніпроджержинська повинно здійснити нарахування та виплату допомоги на оздоровлення позивачу за 2002-2009 роки, виходячи з її розміру, встановленому Законом № 796-ХІІ, а не постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В свою чергу, скасовуючи частково постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог за 2002-2006 роки, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суду керувався тим, що цей спір відноситься до публічно-правових спорів та позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин.
Такий висновок апеляційного суду є правильним.
Відповідно до положень частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була чинного на час звернення позивача до суду, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 100 цього Кодексу встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З матеріалів справи видно, що позивач без поважних причин пропустив строк звернення суду з позовними вимогами за 2002-2006 роки, в задоволенні яких відмовлено.
Отже, суд апеляційної інстанції законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначених вимог.
Аргументацію касаційної скарги щодо обґрунтування неможливості застосування до спірних правовідносин наслідків пропущення позовної давності колегія суддів не приймає з огляду на наступне.
ОСОБА_1 вважає, що виплати, передбачені Законом № 796-ХІІ, за своїм змістом є відшкодуванням шкоди, заподіяної каліцтвом чи ушкодженням здоров'я, а відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю позовна давність не поширюється.
Однак позивач не враховує того, що предметом його позову є не відшкодування шкоди, а перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення, на яку він має право у відповідності до статті 48 Закону № 796-ХІІ. Цей спір є публічно-правовим спором.
Крім того, Закон України від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»не встановлює строку звернення до суду громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки відповідно до статті 90 цього Закону всі вимоги згаданого Закону застосовуються щодо будь-якого ядерного інциденту, що може статися на території України, після набрання цим Законом чинності, тобто починаючи з 21 березня 1995 року.
Також суд касаційної інстанції вважає необхідним зазначити, що статтею VI Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, ратифікованою Законом України від 12 липня 1996 року № 334/96-ВР, передбачено, що права на відшкодування за цією Конвенцією втрачають силу, якщо позов не подано на протязі десяти років з дня ядерного інциденту. Окрім того, Конвенція передбачає відповідальність та відшкодування за заподіяний ядерний інцидент з боку оператора - особи, призначеної або визнаної відповідальною державою в якості оператора ядерної установки. З огляду на те, що Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Баглійської районної ради міста Дніпроджержинська жодним чином не відповідає критеріям оператора ядерної установки, встановленим Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, її застосування у цій справі є неможливим.
Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції та обставин справи.
За нормами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновків, що постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її скасування чи зміни немає.
Керуючись статтями 223, 224, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді О.В. Кравцов
І.В. Масло