"13" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/44076/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2011р.
у справі №2а-1675/11/1270
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо»(надалі - ТОВ «ВКФ «Ремо»)
до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області (надалі -ДПІ в м. Свердловську Луганської області)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
У лютому 2011р. позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Свердловську Луганської області від 10.02.2011р. №0000141742/0.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011р., у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2011р. рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення ДПІ в м. Свердловську Луганської області від 10.02.2011р. №0000141742/0.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011р.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009р. по 30.09.2010р., про що складено акт від 02.02.2011р. №53/23/19076980.
Висновками перевірки, зокрема, вказано на порушенням позивачем пп.4.2.9 «г»п.4.2. ст.4, пп. «а»п.19.2. ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Зокрема, встановлено, що за перевірений період протягом 2010р. працівникам підприємства позивача виплачено 233800грн., працівникам, що звільнилися - 17492,58грн. Податковий орган посилається на положення п.п. 4.2.9 «г»п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що передбачає включення до складу загального місячного оподатковуваного доходу, отриманий платником податку дохід від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), зокрема, у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом. Поняття додаткового блага визначено у п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно якого додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).
За наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення рішення від 10.02.2011р. №0000141742/0, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників в розмірі 212804,76грн., в т.ч. за основним платежем - 170243,81грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 42560,95грн.
До 01.01.2011р. порядок нарахування, сплати, об'єкт оподаткування, платників податку з доходів фізичних осіб визначав Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003р. №889-IV, який втратив чинність на підставі Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р.
Згідно з п.п.4.2.1.п.4.2.ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
Так, з матеріалів справи вбачається, що протягом травня-вересня 2010р. працівникам ТОВ «ВКФ «Ремо»було видано позички. А саме, у травні 2010р. було виплачено 44000,00грн. та 38400,00грн., про що складено відомості на виплату грошей -позичка. у зазначених відомостях вказано прізвища працівників, табельний номер, розмір позички та є підпис кожного працівника про одержання позички. З боку працівників на адресу підприємства було направлено колективні заяви, які містять власноручні підписи працівників із визначенням розміру бажаної позички. У червні і 2010р. позивачем було видано в якості позичок 46300,00грн., про що було складено відомості на виплату грошей -позичка. У зазначених відомостях визначені прізвища працівників, табельний номер, розмір позички та є підпис кожного працівника про її одержання. З боку працівників на адресу підприємства було направлено колективні заяви, які містять власноручні підписи працівників із визначенням розміру бажаної позички. Так само, у липні 2010р. розмір виданих позичок становив 39000,00грн., у серпні 2010р. -31600,00грн. та 34500,00грн., у вересні 2010р. -11000,00грн.
Грошові кошти для надання вказаних позичок були залучені підприємством згідно договору про поворотно-фінансову допомогу від 28.04.2010р. на загальну суму 500000,00грн. Вказаний договір є цільовим, призначення надання поворотної допомоги - видача позички працівникам підприємства. На підставі вказаного договору ТОВ «ВКФ «Ремо»отримало 244720,00грн., що підтверджується відповідними виписками.
Згідно ст. 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати іншій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 Цивільного Кодексу.
Таким чином, позичка не є відшкодуванням витрат, позичка підлягає поверненню, вона не вважається доходом особи, що отримала позичку, і, відповідно, протягом строку дії договору не є об'єктом оподаткування. Тобто суми коштів, переданих (наданих) податковим агентом (юридичною особою) фізичній особі - платнику податку за договором позички, які фізична особа (користувач) повинна повернути позичкодавцеві (податковому агенту) у визначений договором термін, не підлягають оподаткуванню згідно з пп. 4.3.35 ст. 4 Закону 889.
При цьому, судом встановлено, що виплачені працівникам кошти є поворотною позикою, яка відповідно до роз'яснень ДПА України, викладених у листі №10498/6/17-0516 від 23.12.2003р., підлягає поверненню, і не є доходом фізичної особи протягом строку дії договору і відповідно протягом цього строку не є об'єктом оподаткування.
Крім того, перевіркою встановлено також, що позивачем здійснено виплати фізичним особам за договорами надання послуг в сумі 880579,29грн., а саме ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 які зареєстровані як фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, що підтверджується відповідними свідоцтвами про реєстрацію. При цьому, відповідачем не заперечувалось, що особи, які зареєстровані платниками єдиного податку не мають сплачувати податок з доходів фізичних осіб. Разом з тим відповідач вказував, що в даному випадку має місце не плата за надання послуг суб'єктами підприємницької діяльності, а факт виплати заробітної плати, яка відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»підлягає оподаткуванню.
Матеріали справи свідчать, що у період з 01.01.2009р. по 30.09.2009р. ТОВ «ВКФ «Ремо»отримувало та включало до складу валових витрат консультаційні послуги з питань комерційної діяльності, послуги по організації роботи по підготовці пропозицій для керівництва підприємства та підготовці внутрішньої документації по забезпеченню безпеки підприємства та структурних підрозділів та послуги по супроводженню використання об'єктів інтелектуальної власності та послуги по вивченню кон'юнктури ринку вугілля, про що укладено відповідні договори.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, правомірність правовідносин між вказаними вище підприємцями та ТОВ «ВКФ «Ремо»підтверджено постановою Донецького апеляційному адміністративному суді по справі №2а-1539/11/1270. Зазначеним рішенням судом встановлено, що вищевказані договори про надання послуг мали місце, послуги підприємцями надавалися та ТОВ «ВКФ «Ремо»правомірно віднесено до складу валових витрат вартість сплачених підприємцям послуг.
Крім того, суд вірно вказав, що згідно п. 6 Указу Президента від 03.07.1998р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва). Отже, оскільки суб'єкти господарювання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 перебувають на спрощеній системі оподаткування, твердження податкового органу про наявність підстав для нарахування вказаним підприємцям доходів з податку фізичних осіб, є безпідставним.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.
За таких обставин, судом апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області -залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В. Вербицька
___________________ О.В. Муравйов