Категорія №11.5
Іменем України
19 листопада 2012 року Справа № 2а/1270/8833/2012
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Твердохліба Р.С.,
за участю
секретаря судового засідання Андріасяна Е.А.,
та
представників сторін:
від позивача - Котванова Т.В. (довіреність від 14.05.2012 б/н),
від відповідача - Кругляк В.В. (довіреність від 23.10.2012 б/н),
третя особа - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в особі відділення публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» «Регіональний центр в м. Луганськ» до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії,
09 листопада 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в особі відділення публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» «Регіональний центр в м. Луганськ» до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
09 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк» та громадянкою України - ОСОБА_3 в забезпечення виконання її зобов'язань за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 6624461 було укладено договір застави транспортного засобу № 6633398 посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу за реєстровим номером 1805. До Єдиного Державного реєстру обтяжень рухомого майна 22 вересня 2008 року внесено запис про заборону на відчуження предмета застави.
07 квітня 2009 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції винесено постанову № 23/535 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою здійснено заходи щодо примусового виконання виконавчих документів шляхом накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_3 та заборону здійснювати відчуження майна, яке є предметом застави згідно з договором застави транспортного засобу, що забезпечує виконання зобов'язання за кредитним договором, укладеним між публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» та громадянкою України - ОСОБА_3.
Крім того, Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 травня 2012 року ВП № 327616653 повторно було накладено арешт на вказане рухоме майно, про що внесено запис у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 30 травня 2012 року за № 12560414.
Згідно ст.16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
Стаття 572 Цивільного кодексу України та ст.1 Закону України «Про заставу» надає заставодержателю право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом. Згідно зі ст.14 цього Закону, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованим обтяженням, а обтяжував з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Таким чином, згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна позивач є обтяжувачем з вищим пріоритетом, та має переважне право перед іншими кредиторами задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації заставленого майна, яке належить ОСОБА_3 на праві приватної власності.
Враховуючи вказане вище, арештоване державним виконавцем майно обтяжене правом застави позивача, яке зареєстровано у встановленому чинним законодавством порядку, у зв'язку з чим позивач має пріоритетне право на задоволення своїх вимог із заставленого майна, тобто переважне, порівняно з іншими стягувачами, які не є заставодержателями.
Крім того, позивач не мав змоги раніше скористатися правом, передбаченим законодавством, звернутися до суду із заявою про звільнення майна, яке знаходиться у податковій заставі з-під арешту.
Позивачу це стало відомо лише 30 жовтня 2012 року, коли відповідач направив до банку, як заставодержателя, лист з копією акту опису й арешту майна від 25 жовтня 2012 року при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження від 26 листопада 2009 року № 535/23, відкритого Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просить суд зобов'язати відповідача звільнити з-під арешту майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та знаходиться в заставі у публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» та зобов'язати відповідача подати заяву про вилучення обтяження рухомого майна з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, у яких зазначив, що державним виконавцем згідно ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 07 квітня 2009 року та направлено до УДАІ УМВС у Луганській області для виконання.
07 квітня 2009 року згідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) оголошено розшук транспортного засобу, а саме автомобілю марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1.
25 жовтня 2012 року складено акт опису та арешту майна боржника, а саме автомобілю марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1.
Згідно з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, транспортний засіб Skoda Octavia Tour, передано в заставу 09 липня 2008 року до ЗАТ «ПУМБ».
Крім того, у судовому засіданні представник відповідача суду пояснив, що після винесення постанов від 07 квітня 2009 року № 23/535 та від 28 травня 2012 року ВП № 32761653 листи з роз'ясненнями до ЗАТ «ПУМБ» не направлялися.
Лист з роз'ясненнями до ЗАТ «ПУМБ» про право заставодержателя на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна був направлений тільки 30 жовтня 2012 року.
У зв'язку з вищевикладеним, представник відповідача просив суд винести рішення згідно чинного законодавства.
Ухвалою суду від 12 листопада 2012 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучена ОСОБА_3.
У судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 адміністративний позов підтримала, просила задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 07 травня 2009 року).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (в редакції, яка діяла до 07 травня 2009 року) передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 07 травня 2009 року) державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 07 травня 2009 року) заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на майно боржника;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника врегульовано главою 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 07 травня 2009 року).
Згідно із статтею 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 07 травня 2009 року) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.
У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов'язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Стаття 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 07 травня 2009 року) визначає, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача -заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.
У разі коли коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу - заставодержателю в порядку, визначеному пунктом 6 частини першої статті 40 цього Закону.
Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:
- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
- коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.
Арешт на майно боржника відповідно до статті 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 07 травня 2009 року) може накладатися державним виконавцем шляхом:
- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;
- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.
Арешт застосовується:
1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до статті 58 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 07 травня 2009 року) майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачеві.
На час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 травня 2012 року ВП № 32761653 аналогічні положення були закріплені у ст. 54, ст.57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла до 08 серпня 2012 року).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07 квітня 2009 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 23/535, відповідно до якої арешт накладено на все майно, що належить ОСОБА_3 до якого, відповідно належить автомобіль марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (а.с. 64) та внесено запис про заборону його відчуження (арк. справи 60-61).
Крім того, 28 травня 2012 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 32761653, відповідно до якої арешт накладено на все майно, що належить ОСОБА_3 до якого, відповідно належить автомобіль марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (а.с. 82) та внесено запис про заборону відчуження (арк. справи 60-61).
Однак, вказане майно ОСОБА_3, а саме автомобіль марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, було передане в заставу в забезпечення виконання основного зобов'язання за кредитним договором від 09 липня 2008 року № 6624461, укладеним між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_3 (а.с. 29-31, 36-38), про що 09 липня 2008 року було внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с. 42).
Таким чином, в ході судового розгляду справи судом достовірно встановлено, що автомобіль марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, належить ОСОБА_3 та знаходиться в заставі ЗАТ «ПУМБ» згідно договору застави транспортного засобу від 09 липня 2008 року № 6633398, укладеного між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_3 (а.с. 36-38).
Відповідно до ст.1 Закону України вiд 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону України вiд 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.
Частиною 1 ст.58 Закону України вiд 02.10.1992 № 2654-XII «Про заставу» встановлено, якщо в результаті видання органом державної виконавчої влади чи органом місцевого і регіонального самоврядування акта, який не відповідає чинному законодавству, порушуються права заставодержателя або інших осіб щодо володіння, користування та розпорядження предметом застави, такий акт визнається недійсним судом.
Згідно із статтею 59 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла до 07 травня 2009 року) майно боржника може бути звільнено з-під арешту:
- за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту;
- за наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов'язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований;
- за рішенням суду у всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях.
Аналогічний зміст викладений у ст.60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла до 08 серпня 2012 року).
Право заставодержателя на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту у разі звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, прямо передбачено частиною 4 статті 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла до 07 травня 2009 року).
За таких обставин, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07 квітня 2009 року № 23/535 та від 28 травня 2012 року ВП № 32761653 підлягають скасуванню.
Частиною 4 статті 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла до 08 серпня 2012 року), встановлено що про звернення стягнення на заставне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше ніж наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
В судовому засіданні встановлено, що державний виконавець повідомив ЗАТ «ПУМБ» про накладення арешту на автомобіль марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 тільки 30 жовтня 2012 року (а. с. 85).
Оскільки ЗАТ «ПУМБ» не є стороною виконавчого провадження та не був повідомлений у встановлений законом строк ні в 2009 році, ні у 2012 році, суд вважає, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у строки встановлені ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з цим, у адміністративному позові позивачем не ставиться питання про скасування постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07 квітня 2009 року № 23/535 та від 28 травня 2012 року ВП № 32761653.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобов'язання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи положення статті 124 Конституції України щодо обов'язковості до виконання на всій території України судових рішень, ухвалених судами іменем України, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», суд вважає за необхідне для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, вийти за межі позовних вимог і скасувати постанови Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 07 квітня 2009 року № 23/535 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та від 28 травня 2012 року ВП № 32761653 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині арешту автомобілю марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Скасування у судовому порядку постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження автоматично обумовлює обов'язок відповідача за Законом України від 21 квітня 1999 рок № 606-XIV «Про виконавче провадження» зняти арешт з майна боржника, а саме автомобіля марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, а тому додаткового підтвердження та встановлення судовим рішенням не потребує.
Також судом встановлено, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна з 07 квітня 2009 року зареєстрована заборона відчуження рухомого майна, що належить ОСОБА_3 Обтяжувачем зазначений Ленінській відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції (а.с. 60-61).
Таким чином, враховуючи, що судом встановлено необхідність скасування постанов Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 07 квітня 2009 року № 23/535 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та від 28 травня 2012 року ВП № 32761653 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині арешту автомобілю марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, суд приходить до висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача подати заяву до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про зняття обтяження з автомобіля марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не в повній мірі довів суду правомірність винесення постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на автомобіль марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, що є підставою для часткового задоволення адміністративного позову.
Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 19 листопада 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 23 листопада 2012 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07 квітня 2009 року № 23/535 в частині накладення арешту на автомобіль марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, НОМЕР_2.
Скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 травня 2012 року ВП № 32761653 в частині накладення арешту на автомобіль марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, НОМЕР_2.
Зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_3, а саме з автомобілю марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, НОМЕР_2.
Зобов'язати Ленінський відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції подати заяву до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про зняття обтяження з автомобіля марки Skoda Octavia Tour, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, НОМЕР_2.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в особі відділення публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» «Регіональний центр в м. Луганськ» (код ЄДРПОУ 14282829, місцезнаходження: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, буд. 2А) витрати зі сплати судового збору в сумі 16,10 грн. (шістнадцять гривень десять копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 23 листопада 2012 року.
СуддяР.С. Твердохліб