Категорія №10.3.4
Іменем України
20 листопада 2012 року Справа № 2а/1270/7970/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Борзаниці С.В.
при секретарі судового засідання: Величко Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство протипожежного обладнання "Пірена" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 12756,06 грн., -
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство протипожежного обладнання "Пірена" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 12756,06 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач в порушення ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не працевлаштував необхідну кількість інвалідів і тому підлягає відповідальності. На підприємстві у 2011 році замість 1 інваліда не працювало жодного. В порушення ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» за 2011 рік підприємством не було перераховано 12318,18 грн. адміністративно-господарських санкцій. Розмір нарахованої пені за порушення строків сплати адміністративно-господарської санкції становить 437,88 грн.
У зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів несплачені адміністративно-господарські санкції в розмірі 12318,18 грн. та пеню за порушення терміну сплати санкції в розмірі 437,88 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю.
Представник відповідача під час судового засідання проти позову заперечував, посилаючись на те, що підприємством виконано обов'язки, передбачені нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім того, відповідачем було сплачено адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у січні, лютому, вересні та жовтні 2011 року в сумі 4106 грн. Тому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до п. 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 (із наступними змінами і доповненнями) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Згідно п.3, п.4 зазначеного Положення Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені, а також відповідно до п.п.3 п.5 Положення має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до п.9 зазначеного Положення є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, і діє на підставі Положення про Луганське відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів як територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 КАС України, є суб'єктом владних повноважень, а спори за участю цих органів та юридичних осіб щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць, є публічно - правовими, оскільки виникають за участю суб'єкта владних повноважень, що реалізує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції, та відповідають визначенню «адміністративної справи».
Відповідач зареєстрований в якості юридичної особи, яка використовує найману працю, та має зобов'язання перед Фондом по забезпеченню працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.
Відповідно до ст.7 Закону № 875-ХІІ законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ).
Згідно ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Судом встановлено, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, складеного відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 11 працівників, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 1 особу, з них протягом року на підприємстві не працювало жодної особи.
Позивачем були нараховані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році у розмірі - 12318,18 грн.
Згідно поданого позивачем розрахунку сума пені, яку має сплатити відповідач, становить 437,88 грн.
Статтею 19 Закону № 875-ХІІ, встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ відповідачу встановлений норматив робочих місць інвалідів у кількості 1 працівника. На протязі 2011 року на підприємстві не працювало жодного інваліда. Кількість робочих місць, не зайнятих інвалідами, становить 1 особу (Розрахунок суми позову, а.с.7).
За змістом ч.3 ст.19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно ч.1 ст.18 вищевказаного Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» від 23.02.2006) підприємства зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування Інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених норм законодавства та матеріалів справи дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
З матеріалів справи та доказів, наданих сторонами, вбачається, що відповідач вживав заходи, передбачені чинним законодавством, по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування й відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкцію щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" від 10.02.2007 N 42 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду.
Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік Форми №10-ПІ наданий відповідачем до Луганського обласного відділення фонду соціального захисту (а.с. 47), про що не заперечував позивач.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
В свою чергу, відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертну медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
В судовому засіданні встановлено, що до відповідача не надходило жодної індивідуальної програми реабілітації.
Таким чином, щоб запропонувати роботу інвалідові, підприємству необхідно мати медичний висновок про його стан здоров'я. З цього вбачається, що без конкретного інваліда, урахування його вад чи захворювання, побажань, рекомендацій МСЕК, індивідуальної програми реабілітації створити робоче місце неможливою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» індивідуальна програма реабілітації- комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.
Частиною 3 ст. 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.
Відповідно до п. п. 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда.
Таким чином, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда.
До того ж необхідно враховувати й положення трудового законодавства та законодавства про охорону праці, якими заборонено працівнику пропонувати роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Згідно ч. 2 ст. 18 Закону 875 підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Згідно з ч.1 ст. 177 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.
Відповідно до п.п. 12 п."б" ч. 1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до кола делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих осіб; погодження проведення ліквідації таких робочих місць.
Частиною 2 ст. 17 Закону 875 передбачено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей.
Як вбачається зі вказаних норм законодавства обов'язок по створенню робочих місць для інвалідів покладається не лише на підприємство, а й на відповідні органи виконавчої влади за участю Фонду соціального захисту інвалідів, який відповідно до свого Положення не лише здійснює контроль, а й сприяє працевлаштуванню інвалідів і створенню для них робочих місць.
В свою чергу, приписи ст. 19 Закону 875, встановлюючи 4 % норматив робочих місць для працевлаштування, не зазначають, що ці 4% складають ті місця, які зобов'язане виділити чи створити підприємство, а тому створити або виділити робочі місця підприємство може тоді, коли буде знати, яку кількість місць воно має створити або виділити після врахування той кількості спеціальних робочих місць, які створюються за рахунок коштів Фонду соціального страхування або за рахунок власних коштів за рішенням міської ради. А для цього підприємству має бути доведено до відома рішення відповідних органів про кількість створених спеціальних робочих місць, щоб підприємство вже потім самостійно створило або виділило робочі місця для інвалідів, які вже у сукупності будуть складати 4 % нормативу.
Заявлені до стягнення санкції є адміністративно - господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого, у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.
Таким чином, позивач не надав суду належних доказів в обґрунтування позовних вимог як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.17, 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст.ст.2, 17, 18, 87, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство протипожежного обладнання "Пірена" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 12756,06 грн. відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 22 листопада 2012 року.
Суддя С.В. Борзаниця