31 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0470/10041/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.
за участю прдставників сторін:
від позивача: від позивача: Шевенко Т.В. Шлянін О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Комунального закладу «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №11» Дніпропетровської обласної ради до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області в особі Дніпропетровської об'єднаної державної інспекції про визнання незаконною та скасування п.1 вимоги відповідача № 840-19/1682 від 13.07.2012р.
27.08.2012р. Комунальний заклад «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №11» Дніпропетровської обласної ради звернулося з позовом до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області в особі Дніпропетровської об'єднаної державної інспекції та просить визнати незаконною та скасувати пункт 1 вимоги відповідача № 840-19/1682 від 13.07.2012р. в частині зобов'язання відшкодувати покриття витрат спожитих комунальних послуг та експлуатаційних витрат сторонніми юридичними особами в розмірі 51 584,69 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вимоги відповідача, зазначені в п.1 про відшкодування в повному обсязі покриття витрат спожитих комунальних послуг та експлуатаційних витрат сторонніми особами в сумі 55715,10 грн. в частині відшкодування матеріальної шкоди на суму 51584,69 грн. завданої внаслідок покриття витрат за спожиті комунальні послуги кафедрою Дніпропетровської державною медичної академії ( далі -ДДМА) є необгрунтованими та такими, що прийняті не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, без врахування усіх обставин, що мали значення з огляду на те, що приміщення, які використовувалися позивачем спільно з кафедрою ДДМА перебувають на праві повного господарського відання та на балансі позивача, а отже останній повинен утримувати його, в тому числі і сплачувати комунальні послуги. Позивач вважає, що витрати на утримання власного приміщення, в якому в межах спільної діяльності на підставі договору № 1 про співробітництво від 01.01.2008р. розміщено кафедру ДДМА не можна вважати витратами, понесеними за спожиті кафедрою ДДМА комунальні послуги. Це витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань за правочином про спільну діяльність, необхідність яких зумовлено об'єктивною потребою для забезпечення мети, виробничих показників та характеру діяльності позивача, а тому здійснення позивачем витрат на оплату комунальних послуг з утримання приміщень, які використовуються спільно з кафедрою ДДМА на загальну суму 39291,78 грн., витрат на заробітну плату працівникам позивача (молодшому обслуговуючому персоналу) і проведення ремонту на суму 12 292,91 грн. не є порушенням п.п.20, 22 Порядку № 228. При цьому, представник позивача зазначив, що договір про співробітництво між позивачем та Дніпропетровською державною медичною академією було укладено на підставі наказу МОЗ України від 05.06.1997р. № 174 «Про затвердження Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я», що є чинним на день подання позовної заяви та відповідно до п.1.5 вказаного Положення визначено, що витрати, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази здійснюється за рахунок коштів лікувально-профілактичного закладу. Позивач функціонує як клінічний лікувально-профілактичний заклад, що підтверджується наказом МОЗ України від 14.09.1998р. № 273, яким затверджено перелік лікувально-профілактичних закладів, а також статутом позивача.
Представник позивача в у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.
Представник відповідача проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити посилаючись на те, що позов є необгрунтовавним, оскільки в тексті договору взагалі відсутні положення про взаємовідносини, права, обов'язки чи відповідальність щодо покриття витрат за комунальні послуги, договором не передбачена можливість покриття позивачем витрат за спожиті комунальні послуги ДДМА, договір передбачає спільну діяльність сторін, яка полягає у організації, удосконаленні та забезпеченні медичною допомогою населення. Щодо питання матеріально-технічної бази - передбачено лише те, що роботи по наданню медичної допомоги проводяться на площах та у приміщеннях Лікарні. Договори щодо відшкодування експлуатаційних витрат між позивачем та ДДМА не укладались. При розрахунку потреби в коштах на оплату комунальних послуг, в кошторисах лікарні та фактично за даними бухгалтерського обліку до вказаних витрат були віднесені всі види комунальних послуг, що споживаються ДДМА у переданих йому для користування приміщеннях. Зазначене, за висновками ревізії є порушенням п.п.20,22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 № 228 зі змінами в частині того, що при визначенні обсягів видатків враховується об'єктивна потреба в коштах установи виходячи з її основних виробничих показників і контингентів та що до видатків кошторисів можуть включатися тільки видатки, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи, а також п.2 ст. 85 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001р. № 2542-Ш та ст.ст. 85, 116 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-УІ, якими заборонено планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів, а також брати зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетних кодексом України. Невідповідність наказу МОЗ № 174 вимогам Бюджетного кодексу України, зокрема, щодо фінансування клінічних лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я одночасно з державного та місцевих бюджетів, визнана розпорядженням КМУ від 19.01.2011 № 148-р «Питання зміцнення фінансово-бюджетної дисципліни». Таким чином за період з 01.10.2010р. по 31.03.2012р. за рахунок коштів загального фонду лікарні покрито витрат за спожиті комунальні послуги кафедрою ДДМА на загальну суму 39 291,78 грн. внаслідок чого лікарні завдано матеріальної шкоди (збитків) на вказану вище суму. Крім того, ревізією повноти відшкодування експлуатаційних витрат лікарні кафедрою ДДМА за вищевказаний період встановлено, що в порушення вимог п.2 ст. 10, п.п.3.1.7 ст. 13, ст. 19, ст. 116 Бюджетного кодексу України від 21.06.2011 № 2542-Ш; п.4 ст. 10, п.п.3.2.7, 8 ст. 13, п.2 ст. 19, п.1 ст. 49, п.1 ст. 116 Бюджетного кодексу України від 07.08.2010 № 2456-УІ не нараховувались експлуатаційні витрати (заробітна плата обслуговуючого персоналу та проведення ремонту пропорційно до займаної площі). Вищезазначене порушення призвело до покриття за рахунок загального фонду витрат сторонніх юридичних осіб експлуатаційних витрат на загальну суму 12292,91 грн. Вищезазначені порушення допущено економістом з фінансової роботи ОСОБА_5, яка згідно з посадовою інструкцією несе відповідальність за достовірність наданої інформації по бухгалтерському звіту. У своєму поясненні вона зазначила, що відповідно до Положення МОЗ України від 05.06.1997р. № 174 витрати, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази відбувається за рахунок лікувально-профілактичного закладу. Висновком за результатами ревізії встановлено: що загалом по даному розділу завдано матеріальної шкоди (збитків) лікарні на загальну суму 51584,69 грн.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 31.10.2012р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, які брав участь у судовому засіданні, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» № 2939-ХІІ від 26.01.1993 року, головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
П. 2 ч. 1 ст. 8, ст. 9 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» визначено, контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і районах у містах проводять у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Згідно з п. 1 Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України № 499/2011 від 23.04.2011р. Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується КМУ через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Отже, Державна фінансова інспекція у Дніпропетровській області є суб'єктом владних повноважень, оскільки її вимоги є обов'язковими до виконання посадовими особами суб'єктів, що ревізуються чи перевіряються у відповідності до вимог ст. 15 Закону України «Про контрольно-ревізійну службу в Україні».
Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що Дніпропетровською об'єднаною Державною фінансовою інспекцією відповідно до п.1.3.4.3 плану роботи Державної фінансової інспекції України на 1 квартал 2012 року було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального закладу «Міська клінічна лікарня № 11» Дніпропетровської обласної ради за період з 01.10.2010 по 31.03.2012р. за результатами якої встановлено ряд порушень та складено відповідний акт ревізії від 02.07.2012р. № 840-25/33- (а.с.8-47).
На підставі вищевказаного акту ревізії, 13.07.2012р. відповідачем була складена вимога за № 840-19/1682 «Про направлення обов'язкових вимог» за п.1 якої від Комунального закладу «Міська клінічна лікарня № 11» Дніпропетровської обласної ради вимагалося у строк до 10.08.2012р. відшкодувати в повному обсязі покриття витрат спожитих комунальних послуг та експлуатаційних витрат сторонніми юридичними особами в сумі 55715, 10 грн., внаслідок не нарахування зазначених послуг юридичним особам, чим порушено вимоги п.2 ст. 10, п.п.3.1., 7, ст. 13, ст. 19, п. 2 ст. 85, ст.116 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001р. № 2542-Ш; п.4 ст.10, п.п.3.2, 7,8 ст. 13, п.2 ст. 19, п.1 ст. 49, п. 1 ст.116 Бюджетного кодексу України від 07.08.2010р. № 2456-УІ, п.10 рішення сесії У скликання Дніпропетровської міської ради від 25.07.2007р. № 12/17 «Про внесення змін та доповнень до рішення міської ради від 21.03.2007р. № 41/11 «Про оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста», п.п. 20, 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого КМУ від 28.02.2002 № 228 зі змінами, шляхом поновлення по бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості перед юридичними організаціями, проведення претензійно-позовної роботи, внесення коштів на реєстраційний рахунок лікарні з подальшим перерахуванням до бюджету, за минулі роки, та відновленням касових видатків, за поточний рік. В іншому випадку стягнути з осіб винних у покритті витрат спожитих комунальних та експлуатаційних витрат сторонніми юридичними особами, шкоду у порядку та розмірах встановлених законодавством ( а.с.8-11).
Згідно із ч.2 ст. 85 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010р. № 2456-УІ (в редакції чинній на момент ревізії - 02.07.2012р.) забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на функціонування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату.
Відповідно до п.п.1.1, 1.5 Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоровя, затвердженого наказом Міністерства охорони здоровя України від 05.06.1997р. № 174 (чинного як на момент ревізії, так і на момент розгляду даної справи), клінічним є лікувально-профілактичний заклад охорони здоровя, який не менше ніж на 50 відсотків використовується для розташування структурних наукових і навчальних підрозділів (кафедри, лабораторії та ін.) вищих медичних закладів освіти ІІІ, ІУ рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, науково-дослідних інститутів і спільної роботи по забезпеченню лікувально-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації медичних кадрів та проведення і впровадження в практику медичних наукових досліджень; витрати по забезпеченню навчально-виховного та науково-дослідного процесів здійснюються за рахунок коштів на утримання відповідного вищого медичного закладу освіти ІІІ, ІУ рівнів акредитації (закладу післядипломної освіти, науково-дослідного інституту), а витрати, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази - за рахунок коштів лікувально-профілактичного закладу.
Так, наказом МОЗ України від 14 вересня 1998р. № 273 затверджено Перелік лікувально-профілактичних закладів, яким надається статус клінічних лікувально-профілактичних закладів. До вказаного переліку також включено і позивача саме як клінічний лікувально-профілактичний заклад, що також підтверджується і копією Статуту позивача (а.с.48-71).
На підставі наказу МОЗ України від 05.06.1997р. № 174 «Про затвердження Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоровя», 01.01.2008р. між Комунальним закладом «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 11» та Дніпропетровською державною медичною академією було укладено договір № 1 про співробітництво між лікувально-профілактичною установою і учбовим закладом (а.с.74-76).
Згідно п.1.1 вказаної Угоди визначено, що обидві сторони приймають на себе взаємні обов'язки по спільній організації, удосконаленню і забезпеченню медичною допомогою населення регіону, що обслуговується, проведенню навчально-виховного процесу, навчанню студентів, лікарів-інтернів, клінічних ординаторів, аспірантів, підготовки магістрів. Підготовки та перепідготовки медичних кадрів, в т.ч. працівників лікарні, а також по проведенню наукових досліджень і розробок ефективних методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації хворих.
За умовами п.1.2, 1.3 вказаного договору передбачено, що робота по наданню медичної допомоги, інші види спільної діяльності проводяться на площах та у приміщеннях Лікарні, які спільно використовуються і знаходяться в робочому стані, укомплектовані у відповідності з табельним переліком. Спільному використанню підлягають площі та приміщення, медична техніка, оснащення і апаратура.
Обов'язки ДДМА визначені в розділах 3 та 4 вказаного договору.
Так, у відповідності до п.3.1 - 3.5 договору до обов'язків ДДМА віднесено забезпечення роботи клініки на базі Лікарні згідно з «Положенням про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я»; забезпечення виконання технічних умов експлуатації медичної техніки, не допущення до роботи з нею осіб, які не мають спеціальної підготовки; виконання графіку експлуатації і профілактичного огляду техніки, яка спільно використовується, вести реєстрацію її неполадок в журналах технічного обслуговування і експлуатації; використання медичної техніки, наданої в розпорядження Лікарнею, тільки за прямим призначенням; утримання приміщення, наданих в користування кафедрі академії в чистоті і порядку, не допущення пошкодження майна, виконання правил протипожежної безпеки; надання в спільне користування лікувально-діагностичної апаратури, яка придбана за рахунок Академії; керівництво Лікарні несе відповідальність на рівні з керівником Академії за високий рівень навчально-виховної та науково-дослідницької роботи, яка проводиться на базі Лікарні; сторони несуть відповідальність за належне виконання покладених на них обов'язків за даних договором згідно з чинним законодавством України(а.с.74-76).
Таким чином, з аналізу наведених норм вказаного вище Договору про співробітництво, сторонами договору не передбачено покриття комунальних послуг та експлуатаційних витрат Дніпропетровською державною медичною академією.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до акту цивільного законодавства - ч.1 ст. 628 ЦК України.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості - ст.627 ЦК України.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, з аналізу наведених вище норм чинного законодавства України, п.1.5 Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад», а також умов п.1.1 договору від 01.01.2008р. № 1 про співробітництво по спільній організації, удосконаленню і забезпеченню медичною допомогою населення регіону, що обслуговується, проведенню наукових досліджень і розробок ефективних методів профілактики, діагностики, реабілітації хворих, витрати, пов'язані з утриманням матеріально-технічної бази клінічних лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я здійснюються за рахунок коштів цих закладів.
Враховуючи наведене, те,що КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 11» є клінічним лікувально-профілактичним закладом, приміщення та обладнання Лікарні перебувають на балансі Лікарні, яка використовує ці приміщення, що підтверджено в судовому засіданні представником позивача та не спростовано відповідачем, відсутність договорів, які б свідчити про передання приміщень Лікарні в оренду будь-яким стороннім юридичним особам, то і комунальні послуги та експлуатаційні витрати повинен нести саме позивач з урахуванням п.1.5 Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад затвердженого наказом МОЗ України від 05.06.1997р. № 174, який є чинним як на момент проведення ревізії, так і на момент розгляду даної справи.
При цьому, є безпідставними посилання відповідача на те, що вказаний вище наказ МОЗ від 05.06.1997р. № 174 розпорядженням КМУ від 19.01.2011р. № 148-р визнаний таким, що не відповідає вимогам Бюджетного кодексу України щодо фінансування клінічних лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я одночасно з державного бюджету та місцевих бюджетів, оскільки згадане розпорядження посилань на невідповідність наказу Бюджетному кодексу не містить. При цьому, відповідачем не надано суду доказів про те, що, в даному випадку, було здійснено фінансування позивача одночасно з державного та місцевого бюджету.
Також, не можуть бути покладені в основу даного рішення твердження відповідача про завдання матеріальної шкоди (збитків) Лікарні на загальну суму 51584, 69 грн., оскільки у відповідності до вимог чинного цивільного законодавства України не передбачено завдання шкоди (збитків) та відшкодування шкоди (збитків) самому собі.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків - це міра відповідальності за порушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом.
Виходячи з вищевикладеного, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог про відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: 1) наявність збитків; 2) причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; 3) протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; 4) вина відповідача.
Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, яка викладена в його постановах від 14.09.2004р. у справі № 2/310, від 23.11.2004р. у справі № 7/693, від 15.02.2005р. у справі № 12/575, від 04.04.2006р. у справі № 43/543, від 16.05.2006р. у справі № 264/12-05, від 27.06.2006р. у справі № 1/798-6/230.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, в даному випадку, саме відповідач повинен довести належними та допустимими доказами правомірність та законність прийнятого ним п.1 оспорюваної вимоги.
Згідно до ст. 86 вищевказаного Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Представник відповідача у ході судового розгляду справи не довів належними та допустимими доказами заподіяння матеріальної шкоди (збитків) Лікарні та не надав суду доказів, що свідчили про наявність укладених між сторонами угод, які б врегульовували зобовязання ДДМА щодо покриття комунальних послуг та експлуатаційних витрат за розміщення у Лікарні кафедр Академії (з штатом працівників) та навчальним процесом студентів, а також не довів правомірності та законності прийняття п.1 оспорюваної вимоги з урахуванням ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також слід зазначити, що встановлення у акті ревізії від 02.07.2012р. вини посадової особи підприємства (економіста з фінансової роботи ОСОБА_5.) виходить за межі повноважень, наданих посадовій особі фінансової інспекції під час проведення ревізії, визначених Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та суперечить нормам Конституції України.
Згідно ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З аналізу вищенаведених положень видно, що адміністративному суду при вирішення адміністративної справи належить перевірити, зокрема, наявність у спірних правовідносинах правової підстави з посиланням на яку суб'єктом владних повноважень було прийнято рішення чи вчинено дію, а також обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.
Перевіривши вищевказані обставини, дослідивши надані докази та вислухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про те, що п.1 вимоги відповідача від 13.07.2012р. № 840-19/1682 в частині зобов'язання позивача відшкодувати покриття витрат спожитих комунальних послуг та експлуатаційних витрат сторонніми юридичними особами у розмірі 51 584,69 грн. прийнято не у спосіб, що передбачений Конституцією та вищенаведеними законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У відповідності до ст.ст. 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується верховенством права та принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання незаконною та скасування п.1 вимоги № 840-19/1682 від 13.07.2012р. в частині зобов'язання позивача відшкодувати покриття витрат спожитих комунальних послуг та експлуатаційних витрат сторонніми юридичними особами у розмірі 51 584,69 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Виходячи з вимог ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, задоволення позовних вимог позивача, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 515 грн. 85 коп., понесені позивачем згідно квитанції № 33511.1658.1 від 22.08.2012р.(а.с.7а).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12,71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву Комунального закладу «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №11» Дніпропетровської обласної ради до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області в особі Дніпропетровської об'єднаної державної інспекції про визнання незаконною та скасування п.1 вимоги відповідача № 840-19/1682 від 13.07.2012р. - задовольнити повністю.
Визнати незаконною та скасувати пункт 1 вимоги Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області в особі Дніпропетровської об'єднаної державної фінансової інспекції № 840-19/1682 від 13.07.2012 року в частині зобов'язання відшкодувати покриття витрат спожитих комунальних послуг та експлуатаційних витрат сторонніми юридичними особами в розмірі 51584,69 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального закладу «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 11» (49068, м. Дніпропетровськ, вул. Коллонтай, б. 1, код ЄДРПОУ 019983944) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 515 грн. 85 коп. (п'ятсот п'ятнадцять грн. 85 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2012 року
Суддя С.О. Конєва